Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

коли фронт котився зі сходу на захід. Німцям було геть не до повстанців. Коли москалі наступали, то ж вони не йшли суцільною лавою через усі ліси, а слід у слід за німцями, які відступали, від міста до міста, від села до села. Між ними ще залишалося багато лісових площ, борів, гаїв, кущів, річок, озер. Там вони заховалися й перечекали, поки фронт посунеться далі. УПА розділила свої загони, й курені на сотні, й вони поховалися в лісах. Та, правду кажучи, фронтовики не дуже й хотіли зустрічатися з повстанцями. Бувало, десь і помічали, але проходили мимо, удаючи, що не запримітили.

Складніше було 1945 року, в час першої мітли. Москалі вирішили очистити Західну Україну від повстанців. Розвернули кілька дивізій МВС і рушили їх від Збруча на Захід. Знаючи про план червоної мітли, командування УПА більші з’єднання спрямовувало за кордон, аби зберегти значну частину збройних сил на майбутнє. З УПА-Північ не пішли в цей перший перехід за кордон. Червоній мітлі 1945 року не вдалося “вимести” повстанців. Трохи втратили, але й жертви москалів примножили. До речі, щоб применшити втрати в боях з УПА, совіти всі жертви до закінчення війни з німцями списали на німців. А перехід з боями частин УПА через Словаччину, Чехію, Австрію на захід здивував і сколихнув всю Західну Європу, бо ніхто там не знав, який потужний рух в Україні за самостійність. Кажуть, нібито Черчілль в захопленні вигукнув: “О, коли б ми знали, що Україна так бореться за незалежність, ми б неодмінно їй допомогли!”

Україна продовжувала боротися проти Москви, а Захід, засліплений комуністичною пропагандою, не бачив ні цієї визвольної боротьби, ні тисяч ешелонів з радянськими ветеранами війни, що їх сталінський режим гнав і гнав у сибірські концтабори.

Відтак били чекістів, енкаведистів, комуністів, москалів, як розповідав Іван. І вони їх били. Одного разу їх затиснули між селом і лісом. Відстань десь до кілометра. Місцевість трохи похила — від лісу до села. Де-не-де окремий кущ, а так в основному місцина відкрита. Праворуч від краю села — річечка, вздовж неї верболіз. Можна б сховатись, так далеко ж. Із села їх вибила рота москалів. Тоді рвонули праворуч від села. Звідти десь із-за кущів заторохтів кулемет і почулися гвинтівочні постріли. Кілька повстанців упало. Рвонули праворуч — так само густий вогонь. Тоді Джулай скомандував наступати на ліс звичайною піхотною тактикою: розтягнутися в розстрільну і залягти. По одному з кожного рою підхоплювалися й короткими перебіжками просувалися вперед. У цей час лежачі вели прицільний вогонь по солдатах, що з краю лісу. Коли перші після чергової перебіжки залягають у готовності до прицільної стрільби, встає чергова четвірка й біжить уперед. Так і просувалися під вогнем.

Повстанці вміли стріляти краще за москалів, але ті підпирали їх іззаду, тож доводилося відстрілюватися, щоб притискати їх до землі, а тим часом ховалися за деревами. Правда, сосняк був тонкий і не вельми захищав. Праворуч і ліворуч бійці були далеко і не могли вести по них прицільний вогонь, але ж і їм не давали туди податися. Вони просувалися до лісу. Аби прискорити наступ, Джулай наказав Іванові взяти на себе командування, а сам наказав одному кулеметникові зі шмайсером зупиняти наступ ззаду, всім іншим — прискорити наступ на ліс. З лісу все рідше стріляли. І коли вони таки увійшли в ліс, то останні постріли були позаду, а не попереду. Отже, відірвалися від москалів. Їм забракло сил наздоганяти повстанців. Не знав Іван, скільки москалів вони поклали, а з їхньої чоти залишилося бійців менше половини. Загинув і Джулай — цей талановитий партизанський командир. Вони відійшли в глибину лісу на запасний постій, щоб загоїти рани, відпочити й покликати поповнення. Від того часу й до арешту 1952 року боївкою командував Іван Ільчук.

— 1946 року в Україні на схід від Волині почався голод, — підхоплює Іван. — Звідти люди йшли до нас, щоб обміняти одяг, взуття чи ще якісь пожитки на харчі. Почастішали звертання східняків прийняти їх до УПА чи до теренових боївок. Деякі були щирі, окремі викликали сумніви. Ми записували їхні домашні адреси й родичів і переправляли їх до сотенного, який мав спеціяльну групу для перевірки.

— Як їх перевіряли?

— Призначали двох для слідкування за одним, аби він не зміг залишити за собою жодного папірця чи будь-якого предмета з якоюсь позначкою. Забирали складного ножика, щоб нічим було зробити зарубки на дереві. Не давали жодної можливости відлучитись від свого рою. І друге — створювали умови, коли він мав виконати атентат. Дивилися, як він у бою стріляє. Другий спосіб перевірки: посилали людину за його домашньою адресою до родичів чи сусідів і розпитували про нього. Туди посилали людей по різному: і як звичайних подорожніх, і як радянських слідчих. Ця процедура складна і до неї вдавалися в тому разі, коли пришляк виявляв непересічні знання і здібності і виникало питання про призначення його на командира чи провідника.

— Як поводилися ці східняки?

— Абсолютна більшість були самовіддані до кінця, сміливі й завзяті. Як правило, мали освіту і були толковими воїнами. Вони краще знали радянську владу і більше її ненавиділи, ніж ми. Коли зникали сумніви в чесності, з ними добре було. Але я сам мав справу з одним агентом. Прийшов 1947 року до нас один худющий, неголений, одягнений погано, 35-річний чоловік ніби з Вінницької области. Шукав нас, щоб вступити в боївку чи в УПА і помстити за голодну смерть його родичів. А в боївці був один з Вінницької области. Коли ройовий розпитував його про район і село, звідки той прийшов, наш вінничанин зауважив, що говірка в нього не з того району. Моргнув ройовому, а сам прийшов до мене. Я придумав перевірку. Наказав вінничанину зіграти роль агента КДБ у нашій боївці: після бесіди ройового взяти його під руку і в дружньому дусі повести стежкою до лісової галяви, а по дорозі сказати, що він заплутався, що йому найкраще тікати. Передати йому пістоль (що не стріляє), дати ніби пароль для зв’язку з посланцем із КДБ, попрощатися з ним і швидко піти геть. Тут же наказав другому ройовому відправити трьох-чотирьох повстанців до галявини і перехопити його.

— Так і вийшло.

— Він подумав, що провалився і, взявши пістоля і “пароль”, пустився навтікача. Повстанці його перестріли. Він підняв пістоля, щоб відстрілюватися. Пістоль не стрельнув. У нього забрали зі штанів попругу, обрізали гачка і всі