Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Розділ 34. Шлях додому

Всю дорогу додому Норісса не відходила від мене, ставлячи безліч запитань про Вартових. Цьому сприяло те, що ми ділили каюту на кораблі. Нарешті я побачила Білосніжку, яка з незрозумілої причини відмовилася супроводжувати моїх товаришів у поході до замку. Вона велично прийняла з моїх рук частування у вигляді горіхів і фруктів, тим самим даючи зрозуміти, що пробачає мені зраду, коли я замкнула її в клітці, їдучи в маєток Нордвінд.

Я була дуже рада її бачити, бо за час нашого розставання неодноразово виникали тривожні думки про її долю. Хоча я знала, що вона дама не промах і здатна про себе подбати, все ж не могла повністю позбутися занепокоєння. Насправді, вимовляючи слова "шлях додому", я лукавила. Після втечі з Міжгір'я в мене не було дому. Усе, що в мене залишалося, - Білосніжка і мої товариші, плюс деяке екіпірування. З невеселими думками я підійшла до Зерда, який стояв, спершись на фальшборт і дивлячись у морську далечінь. На відміну від практичного Дана, мандрівник і безсрібник Зерд не спромігся обзавестися будинком чи маєтком, і це нас зближувало.

Його син весь час проводив з Ірбіною. Прохолода, що виникла між молодими людьми, розсіялася, коли дівчина переконалася, що Рігд не служить силам Темряви. Тим більше, що юнак брав безпосередню участь у порятунку принцеси. Я не сумнівалася, що тепер Рігду нададуть гарний прийом у Матії, і його невеличка помилка, зроблена в минулому, буде забута. Зараз у його очах світилося справжнє захоплення принцесою, чию шляхетність він встиг оцінити.

Зерд навіть не повернув голову в мій бік, хоча я не сумнівалася, що загострені інстинкти бійця сповістили про моє наближення.

- В моєму світі у мене були дружина і дочка, - сказав він, як і раніше не повертаючи голови. - Тоді я був молодим, трохи старшим, ніж ти зараз.

Я промовчала, не знаючи, що сказати.

- Це так дивно - дізнатися, що в тебе є дорослий син, - продовжував Зерд. - І гірко від того, що мені нема чого йому запропонувати, окрім мандрів і небезпеки.

Так, схоже, в команді розпочалася епідемія меланхолії.

- У Рігда все начебто непогано складається, - зауважила я. - Ірбіна знову прихильна до нього.

- Хлопець схаменувся, - задумливо промовив мій співрозмовник.

До нас нечутно підійшов Амед. Ось хто вмів пересуватися по-справжньому непомітно.

- Леді Нью, сер Вартовий! - він церемонно вклонився.

Це було так несподівано, що я ледь не розреготалася. Мені довелося зібрати всю свою волю, щоб стриматися, розуміючи, що я можу образити гордого хеска.

- Мій народ безмежно зобов'язаний вам! Леді, моя служба закінчена, і борг повернуто.

Амед говорив правду, він неодноразово рятував мене від небезпеки.

- Тепер мене кличе інший обов'язок - зібрати людей з мого народу і вирушити до Храму Світла.

"Ну, звісно", - я знизала плечима.

- Леді, візьміть ось це, - так само церемонно Амед передав мені медальйон розміром із монету.

На ньому було зображено сонце, що сходить, на тлі якого проступали краплі дощу.

- Він символізує скорботу народу хесків, але ми хочемо вірити, що темні часи минули. Покажіть цей медальйон будь-якому з моїх одноплемінників, і він прийме вас як сестру і як брата.

Послідував легкий уклін у бік Зерда.

- Мій народ небагатий, але з сестрою і братом хеск поділиться останнім, що у нього є.

Я подивилася на Зерда, він кивнув. Я одягла медальйон.

Амед опустився на одне коліно, склав долоні одна на одну і зробив складний жест, що завершувався поклоном. Після цього він піднявся і мовчки пішов геть.

- Цим жестом він визнав тебе своєю сестрою, - неголосно сказав Зерд.

- Ну гаразд, добре.

Насправді, я раділа за Амеда і його одноплемінників. Приголомшливий поворот у долі народу хесків, який відбувся буквально на моїх очах, дивовижним чином повернув мені віру в силу Світла - віру, яка неодноразово готова була похитнутися на тлі подій, які відбуваються в цьому світі.

У вільний від відповідей на запитання Норісси час я бродила кораблем, а Норісса ходила за мною. На відміну від Білосніжки, її птах, якого вона назвала Суахіль, був товариським і зовсім не зарозумілим. Суахіль прихильно ставилася до папуги Зерда, тож зазвичай сором'язливий, він осмілів і став надавати їй знаки уваги. Білосніжка ж, опинившись не при ділі, то змінювала гнів на милість, то починала шикувати всіх, хто їй траплявся, не гірше за бувалого боцмана. Дещицю поваги вона виявляла лише до Саєба, та він був постійно зайнятий, бо єдиний з усіх міг вести корабель.

Коли до Матії залишалося кілька днів шляху, Саєб піднявся на палубу.

- Моїм найбільшим бажанням було б запросити вас, леді Нью, і вас, сер Вартовий, зупинитися в моєму домі, - чемно сказав він. - Але, боюся, що я навіть не уявляю, що зараз відбувається на моїй нещасній батьківщині.

За манерами придворного ховався проникливий розум. Саєб вловив розгубленість, що опанувала мною з виходом корабля в океан. Якщо під час подорожі на Схід у мене була мета, порівняно з якою все інше відійшло на другий, та який там другий, на третій план, тепер я раптово усвідомила, що в мене немає дому. З Норіссою теж усе було непросто. Судячи з усього, кредитори її батька були в змові з викрадачами, та ми не змогли б це довести. Повернення Норісси до рідної домівки могло стати приводом для звинувачень барона в ухиленні від сплати боргу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍