Читати книгу - "Війна з Росією"

442
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 119
Перейти на сторінку:
інформацію про розвиток подій. Зокрема, розповів про події в лісі та окремо зупинився на тому, як здійснювався зв’язок. Команду ЦУЗ особливо цікавила кібератака, свідком якої він був, коли росіяни вперше вивели з ладу систему управління та зв’язку в Латвії, після чого, власне, і відбулось їх вторгнення у країни Балтії.

Після цього він ще раз перетнувся з Алленбі на якійсь з нарад, й тоді вже вони домовились про окрему зустріч наодинці, щоб спокійно поговорити. Проте жінка постійно була зайнята, і лише нещодавно їм вдалося скоординувати свої розклади. Морланд приїхав у Оксфорд рано, але Алленбі вже сиділа за столиком із розгорнутим номером The Sunday Times. Привіталися якось незграбно, швидше як колеги, а не старі знайомі.

— Ти маєш набагато кращий вигляд зараз, аніж тоді, коли я бачила тебе одразу після повернення, — ти був такий худий і виснажений, — Алленбі явно намагалася розрядити атмосферу.

— Це так.... Розумієш, у лісі ніхто не готував кулінарні шедеври в стилі Джемі Олівера...

Алленбі посміхнулася у відповідь, і лід почав поступово танути. Замовили сніданок. Алленбі вказала на величезний заголовок статті на першій сторінці розгорнутої газети: «Російський президент зник після вертолітної аварії в Сибіру».

— Бачив це? — запитала вона.

— Чув по радіо в машині. Але в це важко повірити. Я думав, що він нездоланний.

Алленбі посунула газету, щоб обом було добре видно. Стаття супроводжувалася великою кількістю архівних фото президента: ось він з голим торсом на коні, ось під час полювання на ведмедя, ось пірнає з аквалангом у пошуках археологічних раритетів у Чорному морі, а ось на рибалці — ловить осетра.

— Тут сказано, що він полетів у Сибір, щоб покращити свій імідж і повернути втрачений політичний авторитет після провалу в країнах Балтії. Ще один трюк президента — альфа-самця, але цього разу з наміром продемонструвати відновлені позиції. Він завжди наполягав на використанні старого вертольота Мі-8 «Хіп», робочої конячки ще радянської збірки, віддаючи йому перевагу перед будь-чим із сучасної техніки. І бачиш, чим все закінчилось...

— Десь глибоко в тундрі... Мушу зізнатись, я задоволений. — Морланд відсьорбнув ковток кави і ще раз поглянув на заголовок в газеті. — Важко повірити, що цей покидьок нарешті згинув. Я гадав, що він тут навіки... Принаймні він сам так планував...

Алленбі озирнулась. Ресторан був майже порожній, поряд не було нікого, хто міг би їх почути. Але вона на всяк випадок сказала тихіше:

— Ти і «лісові брати», безумовно, зіграли свою роль у його знищенні.

— Справді? — здивувався Морланд.

— Справді, — відповіла Алленбі. — Але не чекай ні від кого подяки. Для нас визнати твій внесок у це означатиме запрошення росіян до розслідування, мовляв, як ми могли довідатись про їхні наміри. Після бурхливої реакції на падіння вертольота ми дізнались, що там вже почали добирати потенційних спадкоємців і планувати, ким краще замінити президента. Єдине, що тримає людину при владі в Росії, — це репутація сили. Після того як президент почав її втрачати, його заміна була лише питанням часу. Насправді, ми вважаємо, що Путін втратив владу ще кілька тижнів тому.

— То ти хочеш сказати, що вертоліт впав не сам?

— Це те, що я думаю. Звісно, вертольоти іноді падають з неба... Але...

— Будь ласка, скажи мені, що це хороша новина і що йому на зміну прийде не такий виродок.

— Хтозна, — відповіла Алленбі. — До нас доходять чутки, що його ймовірний наступник — ще більш затятий націоналіст. І це викликає реальне занепокоєння. Він просторікує про ворогів всередині країни, про удар у спину і необхідність помститися НАТО за поразку Росії, а також за те, що вони тепер мають вийти з країн Балтії, щоб повернути собі Калінінград і свої ракети.

Морланд задумався:

— Уявляю, як боляче це вдарило по гордині росіян.

— Ну, це й був план НАТО.

— Я чув, що у вас і надалі є план...

— Досить, Томе. Ти знаєш, що я не можу про це говорити. Ти, безумовно, пройшов через багато випробувань. І тобі пощастило залишитись живим після того, як президент нацькував на твій слід свого спецпризначенця.

— Так, ти вже говорила це на нараді в ЦУЗ.

— А ти знав, що той офіцер організував засідку в Правдинську? — запитала Алленбі.

— Ні, не знав. Але не скажу, що здивований цим. Я бачив, як він наказав своїм снайперам відкрити вогонь по тих російських дівчатах в Ризі. А потім він ще очолював напад на табір у Латвії. Щось забагато збігів. Я почав думати, що він отримав наказ вистежити нас. Коли ж я побачив, що в місці розташування «Іскандерів» зникло світло, то запідозрив, що ми можемо потрапити в пастку, але відступати було вже надто пізно... Скажи мені... Він загинув під час авіаудару?

— Ми не знаємо. І це дивно. Ми взагалі про нього нічого не чули, хоча чітко відстежуємо інформацію майже про все. Здається, росіяни навмисно не кажуть про нього нічого, щоб приховати його слід.

Вони обоє добре розуміли можливі наслідки подібної секретності.

Алленбі згорнула газету, а з нею і предмет бесіди, й перевела розмову на іншу тему.

— Що ти збираєшся робити далі в армії?

— Командир поки не говорив, які в нього плани щодо мене. Зараз я байдикую в казармах і намагаюсь чимось себе зайняти. Відверто кажучи, я не впевнений, що залишусь в армії. Мені дуже подобалася служба, але, схоже, я вже вичерпав свій ліміт любові до неї. Проблема в тому, що з цими нескінченними скороченнями в армії більше немає майбутнього для таких людей, як я.

— Що, все так погано?

— Так. Все дуже погано. Ти знала, що сержант Вайлд вийшов у відставку? Арчер і Вотсон теж хочуть слідом за ним почати нове, цивільне життя. І в мене немає жодного аргументу, щоб їх втримати.

— А ти не думаєш, що політики добре засвоїли урок? Адже вони розуміють, що цього разу їм просто пощастило... Може, відтепер щось зміниться на краще?

— Облиш, Ніколо! На це немає жодного шансу, — з гіркотою в голосі сказав Морланд. — З’явиться багато інших важливих речей, на які вони спрямують свої зусилля. Наприклад, розщедряться на загони спецпризначення або на закупівлю обладнання — байки про це ми слухаємо віддавна. Словом, зроблять щось таке, що спричинить гучні заголовки в газетах. Але це все не

1 ... 115 116 117 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з Росією"