Читати книгу - "Війна з Росією"

те, що справді має значення. На що насправді слід звернути увагу — це визнання необхідності знову наростити м’язи в тих місцях, де вони втрачені. І не кажи мені, що країни Балтії були відвойовані тільки завдяки повітряним ударам, кібератакам і розумним бомбам. Звісно, вони дуже допомогли, — вів далі Морланд. — Але без «правильних» людей, які роблять «правильні» речі в потрібний час, усі ці «блискучі іграшки» не привели б нас до позитивного результату. Ми мусимо визнати: росіяни зважилися на захоплення балтійських країн насамперед тому, що їхній президент здогадувався про нашу слабкість. Для того щоб все робити правильно, треба мати багато грошей. А я не бачу, щоб щось зрушилось із мертвої точки в цьому напрямку. Будь-який політик сьогодні скаже тобі, що для затвердження витрат на оборону не вистачить голосів. Навіть після того, що сталося. Все дуже просто. Більше того, політичне керівництво має зрозуміти, що все залежить від людей. Коли ви позбуваєтесь добре підготовлених фахівців, ви не можете за потреби просто махнути чарівною паличкою й чекати, що вони з’являться самі по собі тільки тому, що знову стали потрібними. Наші війська нездоланні завдяки постійному навчанню. День за днем, із року в рік вони набувають досвіду і стають все сильнішими й сильнішими. Так само, як і в будь-якій іншій сфері діяльності. Не варто очікувати, що банкіри або слюсарі, навчаючись військовій справі протягом кількох тижнів на рік як резервісти, у разі кризової ситуації, вдягнувши форму, в бою виявлять себе як професіонали. Такого не станеться. Але багато політиків мріють про це і навіть намагаються запевнити нас, що це можливо. У бою, щоб вижити, треба бути висококваліфікованим професіоналом самому і частиною високопрофесійної команди. Історія знає багато прикладів, коли погано навчені армії були розбиті невеликими групами професіоналів, які добре знали свою справу і мали добре озброєння. Велика Британія доходила цієї думки протягом останніх кількох століть, але зараз, здається, цьому розумінню настав кінець. Біда в тому, й мені шкода, якщо це звучить занадто цинічно, немає таких заголовків у газетах, які могли б мотивувати і підтримати солдат, — потрібно просто надати їм можливість добре робити свою справу. Морланд усвідомив, що підвищив голос, роздратований, на його думку, зрадою своїх ідеалів, у які вірив, йдучи до армії.

Він побачив, що Алленбі здивована, і був дуже вдячний їй за те, що вона швидко змінила тему розмови.

— Добре, Томе. А як ти себе почуваєш зараз? Досі згадуєш, як було там, у лісі?..

— Ну, знаєш... Треба трохи часу, щоб заспокоїтися і повернутися до нормального життя. Добре, що я вже дома... Але дуже часто ловлю себе на тому, що згадую хлопців, які були там зі мною. Бо немає нікого у світі, крім Марини Крауя та «лісових братів», хто б міг зрозуміти, через що нам довелося пройти.

— А як Марина? Ви, мабуть, там дуже зблизилися з нею? Здається, вона гарна дівчина.

Морланд на мить застиг.

— Вона надзвичайна дівчина.

— Ви побачитеся знову?

Як краще відповісти Алленбі? Це було питання, яке він ставив собі відтоді, як вони поспіхом попрощались. Марину одразу ж посадили у вертоліт, що прямував до Польщі, а його — у військово-транспортний літак «Геркулес» RAF С-130, який летів на базу Королівського повітряного флоту у Брайз-Нортоні.

— Я впевнений, що побачимось... колись. Там, у лісі, ми дійсно зблизились — у якомусь сенсі. А хто б не зблизився за тих обставин? Але для більшого це не той час і не те місце. Вона досить жорстка. Особливо після того, що недавно пережила. Вона — жінка-боєць, яка присвятила себе відродженню Латвії. Її брата вбили росіяни під час нападу на аеропорт. Тож вона зараз дуже потрібна своїм батькам, має бути поряд із ними. І це справедливо. Я можу тільки поважати її за це.

Він знав, що насправді це не відповідь на питання. Алленбі, звісно, це зрозуміла, але не стала допитуватись. Морланд подумав, що між цими двома жінками є дещо спільне. І водночас він усвідомив, з яким нетерпінням чекав зустрічі з Алленбі й наскільки йому добре із нею.

— Я теж хотіла б зустрітися з Мариною коли-небудь, — промовила дівчина.

— Вона тобі сподобається. Ви багато в чому схожі.

Подяки

На написання цієї книги мене надихнуло спілкування із багатьма добрими друзями, яких я зустрів під час поїздок до Латвії, Естонії та Литви. Вони завжди були зі мною привітними і гостинними, ділилися своїми особистими спогадами та сімейними історіями про жахливий період радянської окупації. Мужність, із якою ці люди відвойовували свою свободу в останні дні існування Радянського Союзу, не може не надихати. Звідси й посвята на першій сторінці цієї книги. Події, про які мені розповідали, сталися більше ніж ціле покоління тому і вже стали історією. Але перед лицем так званого відродження Росії знову з’являється потенційна загроза на східних кордонах країн Балтії, а також загроза всім членам НАТО, що, як ми сподівалися, ніколи вже не зможе повторитись.

Моє натхнення потребувало каталізатора, і ця книга ніколи б не була написана без Роджера Філда.

Все почалося під час зібрання випускників військової академії в Сандхерсті з розмови про те, що я робитиму, коли піду з армії. З притаманним йому бурхливим ентузіазмом Роджер закликав мене подумати про написання книги. Після слабкого опору — можливо, тому, що десь у глибині душі мені завжди хотілося писати, — я здався. І ось маєте результат. Але Роджер Філд став для мене не лише літературним агентом і редактором. Будучи сам знаним письменником, він доклав до проекту руку романіста. І я безмежно вдячний йому за творчу уяву, увагу до деталей, за численні пропозиції, доповнення та поправки, які вийшли далеко за межі звичайного редагування і загальноприйнятої роботи агента.

Крім того, я хочу висловити особливу подяку Марку Буту з видавництва Hodder & Stoughton. Я глибоко вдячний йому за ентузіазм і зацікавленість від самого початку проекту, а також за його мудрі поради та докладні рекомендації, не кажучи вже про час, який він приділив цьому проекту.

Багато з того, про що я пишу, базується на моєму власному досвіді. Але мені довелося трохи спростити деякі специфічні технічні та військові моменти заради історії, зрозумілої всім. Водночас я покладався на професійні поради тих, хто служив на передових рубежах, особливо на морі та в повітрі. Поради стосовно військово-морської справи надавав мій колишній колега, який