Читати книгу - "Останній дон"

товар через мексиканський та південний американський кордони. Цілком природно, що незабаром вони вступили в конфлікт із законом. І саме тут Девід уперше явив свої таланти. Його партнерське товариство в шість осіб заробляло величезні суми, і Девід Редфеллоу викладав такі масні хабарі, що скоро в його послужному списку значився ряд шерифів, окружних прокурорів, суддів та сотні полісменів уздовж східних морських кордонів.

Він завжди казав, що все це дуже просто. Ти дізнаєшся про річний заробіток службовця і пропонуєш йому уп'ятеро більше.

Та ось на сцену вийшов колумбійський картель, розгнузданіший за найсвавільніших кіноіндіанців Старого Заходу, що не просто знімав скальпи, а всю голову. Четверо з партнерів Редфеллоу були вбиті, і Редфеллоу увійшов у контакт з «родиною» Клерікуціо, просячи охорони і пропонуючи 50 відсотків від зиску. Петі Клерікуціо і команда солдатів з Бронкського анклаву стали його особистими охоронцями, і так тривало доти, доки у 1965 році дон присудив Редфеллоу заслання в Італію. Наркобізнес став надто небезпечний.

Тепер, зібравшись разом за вечерею, вони привітали дона за мудрість його рішення багато років тому. Данте і Кросс вперше чули історію про Редфеллоу. Сам Редфеллоу був прекрасним оповідачем, і він до небес вихваляв Петі.

— Що то за боєць! — вигукнув він. — Якби не Петі, я б нізащо не дожив до подорожі на Сицилію. — Девід звернувся до Данте і Кросса: — Це сталося в той день, коли вас обох тримали до хреста. Пригадую, що ви навіть не здригнулися, коли вас ледь не втопили в свяченій воді. Я подумати тоді не міг, що одного дня ми разом матимемо справу як дорослі чоловіки.

— З ними ти справи не матимеш, — сухо втрутився дон, — ти матимеш справу тільки зі мною і з Джорджіо. Якщо знадобиться допомога, можеш зателефонувати Піппі Де Лені. Я вирішив далі займатися справою, про яку тобі казав. Джорджіо пояснить причину.

Джорджіо розповів Девіду про перебіг останніх подій, що Елі Мерріон помер і Боббі Бенц сам очолив студію, що він відібрав усі відсотки від доходу, які належали Кроссові в «Мессаліні», і повернув гроші з кредитними нарахуваннями.

Почуте втішило Редфеллоу.

— В такому разі він дуже розумна людина. Знає, що в суд ви не подасте, тому й відібрав у вас гроші. Винятково прекрасна оборудка!

Данте пив каву і з ненавистю поїдав Редфеллоу очима. Роза-Марія, що сиділа поруч з ним, поклала долоню на його руку.

— Гадаєте, що це смішно? — спитав Данте у Редфеллоу.

Редфеллоу якісь пару секунд допитливо дивився на Данте. Обличчя його посерйознішало.

— Тільки тому, що знаю, що бути таким розумним на цей час — велика помилка.

Дон спостерігав за цим прихованим поєдинком і, здавалося, тішився ним. У кожному разі він поводив себе не статечно, рідкісний випадок, який його сини завжди розпізнавали й раділи йому.

— Отже, онуче мій, — звернувся дон до Данте, — як би ти сам вирішив цю проблему?

— Послав би його плавати на океанському дні, — відповів Данте, і дон усміхнувся йому.

— А ти, Кроччіфіксіо? Як би ти виходив із цієї ситуації? — продовжував опитувати дон.

— Просто змирився б, — відповів Кросс. — Мав би якийсь урок. Мене обвели круг пальця, бо я не роздивився, що вони хлопці спритні.

— Петі і Вінсент? — вів далі дон.

Але ті відповідати відмовились. Донова гра була їм знайома.

— Так просто відступатися не можна, — сказав дон Кроссові. — Тебе матимуть за дурника, і люди в усьому світі відмовляться ставитись до тебе з повагою.

Кросс сприйняв донові слова серйозно.

— В будинку Елі Мерріона досі висить колекція живопису, і вартість її біля двадцяти чи тридцяти мільйонів доларів. Можна її винести і вимагати викупу.

— Ні, — не схвалив задуму дон. — Цим себе викажеш, розкриєш свою силу, і як би делікатно не зробив, накличеш біду на свою голову. Девіде, а що б зробив ти?

Девід затягнувся сигарою, замислився. Відтак сказав:

— Купив би студію. Вчинив би цивілізовано і нібито по-діловому. З допомогою наших банків та зв'язків купити «Лоддстоун».

Кросс не повірив власним вухам.

— «Лоддстоун» — найстаріша й найбагатша у світі кіностудія. Навіть якби я спромігся нашкребти десять мільярдів, вони б вам її не продали. Це просто неможливо.

— Девіде, друзяко, — блазенським тоном заговорив Петі, — а можеш за десять мільярдів купити власного кулачника? Хіба не я зберіг тобі життя? Хіба ти не казав, що довіку будеш моїм боржником?

Помахом долоні Редфеллоу спинив його.

— Ти не розумієш, як спрацьовують великі гроші. Це як збиті вершки: береш небагато і збиваєш на піну кредитними зобов'язаннями, позиками, пакетами акцій. Гроші — це не проблема.

— Проблема тут — як усунути зі шляху Бенца, — сказав Кросс. — Він керує студією, і які б не робив хибні кроки, він сліпо виконує Мерріонову волю. На продаж студії він ніколи не пристане.

— Піду й розцілую його, — сказав Петі.

Дон уже все зважив і прийняв рішення.

— Виконуй свій задум. — звернувся він до Редфеллоу. — Доводь до кінця, але дуже обачно. Піппі і Кроччіфіксіо будуть у твоєму розпорядженні.

— Ще одна річ, — подав голос Джорджіо, звертаючись знов-таки до Редфеллоу. — За умовами Елі Мерріонового заповіту Боббі Бенц вступив у повне керівництво студією на наступні п'ять років. Одначе Мерріонові син і дочка володіють більшим, аніж Бенц, пакетом акцій. Звільнити Бенца неможливо, та коли студію буде продано, нові власники муситимуть заплатити йому відступного. Саме тут проблема, яку тобі доведеться вирішувати.

Девід Редфеллоу всміхнувся і пахнув своєю сиґарою.

— Як і в добрі старі часи, доне Клерікуціо, єдина допомога, яка мені буде потрібна, то це від вас. Деякі з італійських банків неохоче братимуть участь у такому підприємництві, зважте, що нам доведеться платити великі накрутки понад реальну ціну студії.

— Цим не переймайся, — заспокоїв його дон. — У тих банках лежить доволі моїх грошей.

Піппі Де Лена настороженим оком спостерігав за всім, що відбувалося. Його непокоїла сама відкритість цієї зустрічі. Зазвичай тут мали б бути присутні тільки дон, Джорджіо і Девід Редфеллоу. Піппі і Кроссові могли окремо передати наказ допомагати Редфеллоу. Чому їх допустили до цих таємниць? Ба більше, чому до них були залучені Дайте, Петі й Вінсент? Все це зовсім не схоже на того дона Клерікуціо, якого він знав, який