Читати книгу - "Останній дон"

завжди здійснював свої плани в якомога більшій таємниці.

Вінсент і Роза-Марія допомагали донові піднятися нагору в спальню. Він вперто відмовлявся змонтувати на поруччях самопідйомне крісло.

Як тільки вони зникли з очей, Данте обернувся до Джорджіо і спитав розлючено:

— А кому дістанеться студія, коли ми її купимо? Кроссові?

— Я буду власником студії, — холодно урвав його Редфеллоу. — Я нею керуватиму. Твій дід матиме фінансовий інтерес. Все це буде оформлене документально.

Джорджіо з цим погодився.

— Данте, — сміючись, сказав Кросс, — ні ти, ні я не зможемо керувати студією. Нам бракує безсердечності.

Піппі уважно обвів усіх поглядом. На небезпеку у нього був гострий нюх. Тому й прожив так довго. Але тут щось вирахувати він не міг. Мабуть, дон дуже постарів.

Петі відвіз Редфеллоу в аеропорт Кеннеді, де чекав приватний реактивний літак. Кросс і Піппі скористалися чартерним літаком з Веґаса. Дон Клерікуціо рішуче заборонив мати літак у власності готелю «Ксанаду» або будь-якого з його підприємств.

Кросс вів взяту ними напрокат машину в аеропорт. Дорогою Піппі сказав Кроссові:

— Я збираюся якийсь час побути в Нью-Йорку. Коли приїдемо в аеропорт, я поки потримаю машину для себе.

Кросс бачив, що його батько занепокоєний.

— Я там був не на висоті, — сказав Кросс.

— Ти був як слід, — заспокоїв його Піппі. — Одначе дон мав рацію. Нікому не можна дозволяти двічі обдурювати себе.

Коли вони приїхали в аеропорт, Кросс вийшов, а Піппі пересунувся по сидінні на місце водія. Через спущене вікно вони подали один одному руки. Піппі цієї миті глянув знизу на вродливе синове обличчя і його залила тепла хвиля батькової любові. Він намагався усміхнутися, коли поплескав Кросса по щоці, і сказав:

— Бережи себе.

— Від чого? — спитав Кросс, вдивляючись своїми чорними очима в батькові.

— Від усього, — відповів Піппі. Потім, здивувавши Кросса, додав: — Мабуть, мені слід було відпустити тебе з матір'ю, але я був егоїстом. Ти мені був потрібний.

Кросс дивився услід, коли батько від'їжджав, і тут він уперше усвідомив, як дуже батько тривожився за нього, як гаряче батько любив його.

Розділ 15

Відчуваючи ніяковість сам перед собою, Піппі Де Лена вирішив одружитися, і не з кохання, а щоб мати когось близького. Правда, у нього був Кросс, були щирі приятелі в готелі «Ксанаду», була «родина» Клерікуціо і широке коло родичів. Правда, були у нього три коханки, і їв він із здоровим і справжнім апетитом, любив пограти в Гольф і витримував до десяти гандикапів, все ще любив потанцювати. Дон міг би сказати, що він танцюватиме до самої могили.

Отож у свої під шістдесят років, міцний здоров'ям, жвавий темпераментом, заможний, наполовину відійшовши від справ, він відчув тугу за статечним домашнім життям і, хто знає, за свіжими дзвіночками дитячих голосів. Чому б і ні? Така думка все більше й більше полонила його. Як не дивно, але він відчув бажання знову стати батьком. Було б так приємно виховувати дочку, він любив Клавдію, коли та була ще дитиною, хоч тепер вони більше не розмовляли. Вона була така лукава і прямодушна водночас, і ось у житті проклала собі дорогу як помітний сценарист. І хто знає, можливо, якогось дня вони могли б дійти згоди. І чому вона вдалася в нього своєю затятістю, та він її розумів і захоплювався, як вона відстоювала те, у що вірила.

Кросс у тій кінорулетці, в яку був втягнувся, програв, але так чи інак його майбутнє забезпечене. Він все ще залишався власником готелю «Ксанаду», і дон допоможе йому отямитися від ризику, на який Кросс пішов із цим новим підприємництвом. Кросс був хорошою дитиною, але ще молодий, а молоді мусять ризикувати. Таке вже життя.

Після того як Піппі залишив Кросса в аеропорту, він подався в Нью-Йорк, щоб побути кілька днів у своєї коханки із Східного узбережжя. Це була приємної зовнішності брюнетка, секретарка в адвокатській конторі з гострою нью-йоркською дотепністю і велика любителька потанцювати. Правда, у неї був нестерпний язичок, і вона любила тринькати гроші: жінкою обходилася б дуже дорого. А ще була надто старою — за сорок п'ять. І була надто незалежна, прекрасна риса для коханки, але не для сім'ї, чого б хотілося Піппі.

Вони приємно провели вихідні, хоч на половину недільного дня вона уткнулася в «Таймс». Ходили у найвишуканіші ресторани, танцювали в нічному клубі, з насолодою кохалися у її квартирі. Але Піппі хотілося чогось більш домашнього.

Піппі полетів у Чикаго. Тамтешня коханка була сексуальним еквівалентом цього галасливого міста. Пила трошки надміру, розважалася надто бурхливо, раділа, коли їй таланило, і з нею було весело. Однак вона була трошки ледача і дещо надто неохайна. Піппі любив, щоб у домі було прибрано. І знову ж, вона була застара, щоб засновувати нову сім'ю, принаймні сороківка, як вона казала сама. Та якого біса? Чи він збирався парадувати перед загалом із справді молодою хвойдою? Через два дні перебування в Чикаго Піппі її із списку викреслив.

І з тією, і з другою, привізши їх до Вегаса, Піппі мав би проблеми. Вони були мешканками великого міста, а Вегас, Піппі знав це у глибині душі, насправді був містечком скотопасів, тільки місце худоби тут посідали казино. Піппі нізащо не жив би в іншому, крім Веґаса, місті, бо у Веґасі не існувало ночі. Неонові вогні розганяли всіх привидів, вночі місто сяяло, немов рожевий діамант посеред пустелі, а після світанку гаряче сонце випалювало всіх духів, що змогли врятуватися від неону.

Найслушнішим його вибором була коханка в Лос-Анджелесі, і Піппі був радий, що він так завбачливо підбирав свої пасії географічно. Тут не могло бути випадкових конфронтацій, жодних мученицьких вагань у виборі між ними. Всі вони були призначені для певної потреби і не могли втрутитися в будь-які тимчасові амурні інтрижки. Та й справді, озираючись назад, він був задоволений з того, як він поводився у житті. Відважний, але розважливий, хоробрий, але не відчайдух, вірний «родині» й винагороджуваний нею. Єдиним його хибним кроком було одруження з такою жінкою, як Наліна, та навіть при всьому цьому: яка ще жінка могла принести йому стільки щастя протягом одинадцяти років? А який чоловік може похвалитися, що за все своє життя зробив тільки один хибний крок? Недурно дон завжди любив повторювати, що в житті можна помилятися доти, доки не допустишся фатальної помилки.

Він