Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

чекаючи на нові запитання, проте кухар змінив тему розмови.

Нарізати овочі вони завершили після одинадцятої. Обіцяні мачігуенга в наряд по кухні не з’явилися, тож Марко, витерши руки рушником, пішов їх виловлювати.

Японка лишилась у наметі сама й повірити не могла своєму щастю. Інгредієнти салату лежали на столі окремими купками. Дівчина відшукала на стелажах достатньо велику миску, поскидала в неї капусту, огірки, цибулю та зелень, а тоді, трясучись й пітніючи, похапцем витягла з рукавів подрібнені листя й пелюстки бруґмансії. Навздогін полетіла бруґмансія із сумки на поясі.

Коли італієць повернувся, ведучи за собою, мов рабів на каторгу, двох пригнічених і сонних індіанців, салат стояв на столі готовий: посолений, вимішаний і политий олією.

— Я доробила салат, — похвалилася Сатомі, розминаючись із кухарем перед виходом із намету.

Марко кивнув, подарувавши їй усмішку.

— Ти куди?

— Мити руки.

— Ось же умивальник.

— Ну, Марко…

Чоловік ненароком кинув погляд на миску із салатом і спохмурнів. Його натреноване око вмить вихопило жовті вкраплення із загалом однорідної блідо-зеленої маси. Подумки він перебрав усе, що додавав у салат, і усвідомив: нічого жовтого там бути не може.

— От чорт! Я тугодум! Так би й сказала, — Марко видушив із себе посмішку. Цього разу невдало: кухар із нього кращий, ніж актор. Сатомі відчула, що він її підозрює. — Гаразд, іди.

— Я повернусь.

Рукави її спортивки звисали на плечах, як здуті повітряні кульки.

CXXXI

Сатомі повернулась, і рукави знову надимались, наче від іще однієї кофти під ними.

Мачігуенга у величезному казані домивали рис перед тим, як поставити його на плиту варитися. Марко обсмажував моркву й цибулю для соусу. На стільниці розмерзалися курячі стегенця.

Роботи для японки не було, та вона однаково крутилася на кухні, тож Марко припустив, що дівчина не зробила всього, що хотіла. Кмітливий італієць вирішив дати їй можливість. Кілька разів виходив із кухні, нібито у своїх справах, щоразу лишаючись поблизу намету й підглядаючи то крізь щілину у вході, то через вікно. За п’ятим разом він таки побачив те, на що очікував. Не звертаючи уваги на індіанців, які тямили у приготуванні їжі десь так само, як і в теорії відносності Ейнштейна, Сатомі висипала спершу в каструлю, а згодом і на тацю зі стегенцями жовтувате зілля. Поки вона витягала його із сумки на поясі, Марко ще вагався, та коли дівчина взялася витрушувати зілля з рукавів, чоловік похитав головою. Приправи не носять у рукавах кофти.

«Срати мені й плакати, малята хочуть нас усіх потруїти, — здогадався Молінарі; трохи поспостерігавши та поміркувавши, він вирішив: — Треба сказати Амаро».

CXXXII

19 серпня 2012, 11:54 (UTC -5)

Паїтіті

«Марафет»[142] не допомагав.

І Амаро втомився його втягувати. Після затяжки його попускало секунд на тридцять, щонайбільше — на хвилину, а потім біль (триклятий… сраний… довбаний… грьобаний… і такий БЕЗЖАЛІСНО-НЕСТЕРПНИЙ!) повертався.

Ніздрі розпухнули й палали. Перуанець більше не розрівнював порошок у доріжки, не подрібнював грудки — просто черпав його довгим нігтем на мізинці та закладав у ніс. Із лівої ніздрі збігали мутнуваті шмарклі. Під правою шмарклі змішувалися з кров’ю. Кров скрапувала на стіл, змочувала кокаїн, перетворюючи його на бурі кавалки, по суті, непридатні для вживання. Утім, недоросткові все було по цимбалах. Біль (…боги, за що мені ЦЕЙ БІЛЬ?!!) не минав.

Упродовж останніх півгодини він вдихнув 400 міліграмів порошку[143], що для людини зі слабшим серцем мало би закінчитися стрімким провалом у кому та смертю. Траплялися моменти (налітав особливо болісний вал), коли Амаро був не проти померти, проте той самий біль, що так мучив бідолашного коротуна, втримував свідомість на плаву.

Зрештою перуанець відступився. Притримуючись за стіну своєї просторої кімнати в надрах Твердині, чоловік почовгав до металевої скрині в кутку. Тремтячими руками видобув ключа, відімкнув і дістав ізсередини пенал зі штучної шкіри, застібнутий на блискавку. Повагався кілька секунд, думаючи, що, може, не варто цього робити, може, минеться саме по собі чи кокаїн нарешті почне діяти, але новий спалах болю зігнув його навпіл і розвіяв останні жалюгідні рештки осмисленої волі. Не розгинаючись (голова боліла найбільше, коли він тримався вертикально), Амаро добрів до ванної, де з металевої коробки з-під набору для бриття видобув перетягнутий гумкою пакетик завбільшки з невелику сливу. Пакетик виглядав саме так, як той, із якого годину тому карлик розсипав на поверхні стола «марафет». Тільки порошок був не білого, а сіро-коричневого кольору.

Героїн.

Кіспе повернувся до столу й заліз на стілець, із якого ледве діставав ногами до горбкуватої, під лінолеумом долівки. Розкрив пенал. Усередині, дбайливо закріплені у спеціальних нішах, лежали два шприци — відносно чисті, використані кілька разів, — гумовий джгут, запальничка у вигляді зенітної гільзи, шматок вати й десертна ложка. Все, що необхідно.

Обдивившись приладдя, коротун розплакався. Попри біль і слонячу дозу «марафету», втертого в слизові оболонки, він осягав, що сідає дупцею на лезо ножа. Поєднання кокаїну з героїном породжує найнебезпечніший у світі наркотик. У цих речовин різний принцип дії: героїн — опіат, кокаїн — психостимулятор; вони не послаблюють, а навпаки — підсилюють один одного. Перехресна взаємодія опіоїдного героїну й алкалоїдного кокаїну викликає надзвичайний приплив задоволення та водночас може спричиняти серйозні ускладнення. Хай який був обдовбаний, Амаро розумів, що героїн — це пологий і безсумнівний шлях до загибелі. Кокаїн розвиває в наркомана потужну психічну залежність; відмова від «марафету» зумовлює тривожність, дратівливість, безсоння, глибоку депресію, а все через те, що свідомість — і тільки вона — вимагає кайфу. Із героїном інакше. Все зна-а-ачно гірше. Крім психічної, він призводить до фізичної залежності. І коли в разі відсутності дози в наркомана починається нестримна блювота, тахікардія та спазми шлунка, озноб безперестану змінюється жаром, а м’язи викручує неперервною низкою судом, то це не тому, що свідомість прагне кайфу, ні, це тому, що організму потрібен героїн, він більше не може перебудуватися так, щоб жити без опіату.

Руки потяглися до пенала. Клацнула, відкинувши накривку, гільза-запальничка; вогонь горів сам по собі, не потрібно було нічого натискати. Коротун поставив її торцем на стіл і залишив. Утер шмарклі та тремтячими руками розірвав пакетик. Героїн розчиняється у воді краще, ніж кокаїн, а тому його найлегше вводити в організм через слизові оболонки, — вдихаючи, як і «марафет», — однак Амаро знав, що для цього потрібен очищений героїн, який непросто дістати навіть у Афганістані[144]. Оптимальний спосіб — внутрішньовенні ін’єкції. Кіспе сипонув 30–40 мг коричнюватого порошку в ложку, залив його