Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

лінгвістика стверджує, що всі євразійські мови, за винятком невеликої дещиці, можна згрупувати у близько десятка мовних сімей, кожна з яких складається із кількох сотень споріднених мов. Скажімо, індоєвропейська мовна сім’я, до якої належить англійська, а також французька, російська, грецька й гінді, складається десь зі 144 мов. Багато мовних сімей займають великі суцільні території — наприклад, індоєвропейська мовна сім’я охоплює територію майже всієї Європи, ще й на схід простягається через значну частину Західної Азії до Індії. Мовні, історичні й археологічні факти всі разом свідчать, що кожен із цих великих суцільних ареалів є наслідком історичної експансії прамови, слідом за якою наставала локальна мовна диференціація, в результаті якої формувалася сім’я споріднених мов (табл. 18.2). Більшість таких експансій пов’язані із перевагами, що їх носії прамови, котрі належали до суспільств, які

займалися харчовим виробництвом, зажили над мисливцями-збирачами. Ми вже обговорювали такі історичні експансії в розділах 16 і 17 у випадку сино-тибетської, австронезійської та інших східноазійських мовних сімей. Серед чільних експансій останнього тисячоліття можна згадати ті, що занесли носіїв індоєвропейських мов із Європи до Америки й Австралії, російську мову — зі Східної Європи в Сибір, а турецьку (мову алтайської мовної сім’ї) — із Центральної Азії на захід до сучасної Туреччини.

За винятком ескімосько-алеутської мовної сім’ї, поширеної в американській Арктиці, та мовної сім’ї на-дене, поширеної на Алясці, північно-західній Канаді та південному заході СІЛА, Америці бракує прикладів широкомасштабних мовних експансій, визнаних лінгвістами. Більшість лінгвістів, які спеціалізуються на корінних американських мовах, не виділяють чітких мовних угруповань, крім ескімосько-алеутської та на-дене. Щонайбільше, вони мають достатні факти, щоб згрупувати інші корінні американські мови (кількість яких по-різному оцінюють від 600 до 2000) в сотню або більше мовних груп або ізольованих мов. Сумнівний погляд, який підтримує меншість дослідників, висунув лінгвіст Джозеф Ґринберґ, котрий згрупував усі корінні американські мови, крім ескімосько-алеутської мовної сім’ї та сім’ї на-дене, в одну мовну сім’ю, яку він охрестив америндською і в складі якої виділив близько десятка підсімей.

Деякі з підсімей Ґринберґа та деякі угруповання, що їх визнають більш традиційні лінгвісти, можуть виявитися спадщиною демографічних експансій Нового світу, почасти зумовлених харчовим виробництвом. Такою спадщиною можуть бути юто-ацтекські мови Мезоамерики та заходу США, ото-мангейські мови Мезоамерики, натчез-мускозькі мови південного сходу США й аравакські мови Вест-Індії. Однак розходження між лінгвістами з приводу групування корінних американських мов відбивають ті труднощі, із якими стикалися самі складні суспільства корінних американців під час своїх експансій у Новому світі. Якби який-небудь корінний американський народ, що займався харчовим виробництвом, зміг успішно поширитися зі своїми культурними рослинами та свійськими тваринами, швидко замістивши на великих територіях мисливців-збирачів, він би залишив нам спадщину у вигляді легко впізнаваних для лінгвістів мовних сімей, як у Євразії, а зв’язки між корінними американськими мовами не були б настільки дискусійними.

Отже, ми виокремили три групи першопричин, які схилили шальки на бік європейських прибульців до Америки: набагато давніше заселення Євразії людьми; її ефективніше харчове виробництво завдяки наявності більшої кількості одомашнюваних диких рослин і особливо тварин; її легше здо- ланні географічні й екологічні перепони для внутрішньоконтинентальної дифузії. Про четверту, більш гіпотетичну першопричину свідчить нездатність корінних американців здійснити деякі винаходи: неспроможність винайти письмо й колесо в складних андських суспільствах, хоч за тривалістю існування вони не поступалися складним мезоамериканським суспільствам, які таки зробили ці винаходи, та обмежене застосування коліс іграшками і їх подальше зникнення в Мезоамериці, де вони могли б знадобитися для ручних візків на кшталт тих, що використовувалися в Китаї. Ці незбагненні факти нагадують про не менш незбагненні випадки нездатності здійснити винахід або ж зникнення вже здійснених винаходів у дрібних ізольованих суспільствах, зокрема в аборигенів Тасманії, Австралії, Японії, полінезійських островів й американської Арктики. Звісно, Америку загалом ніяк не можна назвати дрібною: її сумарна площа становить 76% площі Євразії, а її населення станом на 1492 рік становило, мабуть, значну частку населення Євразії. Однак Америка, як ми переконалися, була подроблена на «острівці» суспільств, які мали слабкі контакти між собою. Можливо, історія тубільного американського колеса і письма втілює ті самі принципи, що їх у більш загостреній формі ілюструють справжні острівні суспільства.

Після щонайменше 13 тис. років незалежної еволюції розвинені суспільства Америки та Євразії кінець кінцем зіткнулися впродовж останньої тисячі років. Доти контакти між Старим і Новим світом обмежувалися відносинами між мисливцями-збирачами, що жили на протилежних берегах Берин- ґової протоки.

Історія не знає спроб корінних американців колонізувати Євразію, крім того, що відбувалося біля Беринґової протоки, де невелика група інуїтів (ескімосів), які походили з Аляски, закріпилася на сибірському березі протоки. Перша задокументована спроба євразійців колонізувати Америку була здійснена норманами на арктичних і субарктичних широтах (мал. 18.1). Нормани з Норвегії колонізували в 874 р. н. е. Ісландію, відтак нормани з Ісландії в 986 р. н. е. колонізували Ґренландію і, врешті-решт, нормани з Ґренландії неодноразово відвідували північно-східне узбережжя Північної Америки протягом 1000—1350 років. Єдину норманську археологічну стоянку, виявлену в Америці, було знайдено на Ньюфаундленді, котрий, напевно, і був регіоном, який у норманських сагах називався Вінландією. Однак в останніх також згадується про висадки на берег в північніших місцях, тобто на узбережжях Лабрадору і Бафінової Землі.

Малюнок 18.1. Експансія норманів із Норвегії у Північну Атлантику із точними або приблизними датами досягнення кожної території

Клімат Ісландії дає можливість займатися тваринництвом і вкрай обмеженим рільництвом, а її території вистачило, щоб підтримувати суспільства норманського походження до наших днів. Однак більшу частину Ґренландії вкриває льодовий панцир, тож навіть два з її найсприятливіших берегових фйордів лише на межі своїх можливостей могли підтримувати хоч якесь харчове виробництво. Як наслідок, кількість ґренландських норманів ніколи не перевищувала кількох тисяч. Вони постійно залежали від довозу продуктів і заліза з Норвегії та лісу із узбережжя Лабрадору. На відміну від острова Пасхи та інших віддалених полінезійських островів, Ґренландія не могла підтримувати самодостатнє суспільство, базоване на харчовому виробництві, хоч вона таки підтримувала самодостатнє населення інуїтів, які займалися мисливством-збиральництвом, до, під час і після перебування на острові норманів. Населення самих Ісландії та Норвегії було занадто малим і занадто убогим, щоб постійно надавати підтримку ґренландським норманам.

Протягом Малого льодовикового періоду, який розпочався в XIII ст., охолодження Північної Атлантики зробило харчове виробництво на Ґренландії та подорожі норманів сюди із Норвегії або Ісландії майже неможливими. Останній відомий контакт ґренландців із європейцями відбувся 1410 року, коли вітер зніс ісландський корабель із курсу і прибив до берегів острова.