Читати книгу - "Аутсайдер"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 116 117 118 ... 141
Перейти на сторінку:
здебільшого — незначущі нісенітниці. Після того він спробував ввімкнути телевізор, сподіваючись, що нічні проповідники Лаві Болтон спрацюють як снодійне чи принаймні стишать ту невпинну щурячу крутанину думок у нього в голові, але побачив на екрані тільки повідомлення зі словами: «НАША СУПУТНИКОВА МЕРЕЖА НАРАЗІ НЕ ПРАЦЮЄ, ДЯКУЄ­МО ЗА РОЗУМІННЯ».

Він уже потягнувся до лампи, коли у двері тихо постукали. Ралф перетнув кімнату, потягнувся до ручки, потім передумав і зазирнув у вічко. Як виявилось, марно, бо воно було заліплене брудом або ще чимось.

— Хто там?

— Я, — сказала Голлі тихим, як і її стук, голосом.

Ралф відчинив. Футболка вибилася в неї зі штанів, а піджак від костюма, що вона його накинула від нічної прохолоди, комічно звисав з одного плеча. Вітер посилився й куйовдив її коротке сіре волосся. У руках вона тримала айпед. Раптом Ралф збагнув, що вийшов до неї в сімейних трусах і що ширінька неодмінно трохи роззявилась. Він згадав, що вони казали про таке в дитинстві: «Хто тобі видав ліценцію на продаж хот-догів?»

— Я тебе розбудила, — сказала Голлі.

— Ні. Заходь.

Вона завагалася, потім переступила поріг і сіла на єдиний стілець, на якому Ралф склав свої штани.

— Голлі, тобі треба поспати. У тебе дуже втомлений вигляд.

— Так і є. Та інколи, здається, що більше я втомлююсь, то важче мені заснути. Особливо якщо нервую або чимось переймаюся.

— Не пробувала «Ембієн»?

— Його не рекомендують вживати з антидепресантами.

— Зрозуміло.

— Я провела невеличке дослідження. Інколи це допомагає мені заснути. Почала з газетних статей про трагедію, що нам її описувала мати Клода. Матеріалу багато й передумов — також. Я подумала, що тобі буде цікаво.

— Це нам стане в пригоді?

— Мабуть, так.

— Тоді цікаво.

Він рушив назад до ліжка, а Голлі так і лишилась на краєчку стільця, стуливши коліна.

— Гаразд. Лаві постійно говорила про бік Ахіґи й зауважила, що один із близнюків Джеймісонів випустив із кишені пластикову фігурку вождя Ахіґи, — вона відкрила айпед. — Це було знято в 1888 році.

На фотографії коричневих тонів було зображено профіль благородного на вигляд чоловіка з корінних народів США. По спині стелився традиційний головний убір із пір’я.

— Деякий час вождь жив із малою групою навахо в резервації Теґуа біля Ель-Пасо, потім одружився на жінці білої раси та переїхав спершу до Остіна, де з ним погано обходилися, а тоді — у Мерісвілл, де його прийняли до громади після того, як він обрізав волосся і перейшов у християнську віру. У них із дружиною було трохи грошей, і вони відкрили Мерісвіллський торговий дім. Який пізніше став «Індіанським мотелем і кафе».

— Любий серцю рідний дім, — мовив Ралф, оглядаючи пошарпану кімнату.

— Так. Ось вождь Ахіґа в 1926-му, за два роки до смерті. Тоді він вже змінив ім’я на Томаса Гіґґінза.

Вона показала другий знімок.

— Срань небесна! — вигукнув Ралф. — Я подумав було, що він повернувся до свого коріння, та сталось радше навпаки.

Той самий благородний профіль, але тепер ближча до об’єктива щока була поорана зморшками, а пір’ястий убір зник без сліду. Колишній вождь навахо надягнув окуляри без оправи, білу сорочку й краватку.

— Окрім того, що він управляв єдиним успішним бізнесом у Мерісвіллі, саме вождь Ахіґа, чи то пак Томас Гіґґінз, знайшов Діру й організував там перші екскурсії. І вони були досить популярні.

— Але печеру назвали на честь міста, а не нього, — сказав Ралф. — І не дивно. Він міг бути християнином та успішним бізнесменом, та в очах громади так і лишився червоношкірим. І все одно, гадаю, що місцеві ставилися до нього краще, ніж християни Остіна. Тут їм треба віддати належне. Продовжуй.

Голлі показала Ралфу ще один знімок. На ньому був де­рев’яний вказівник із намальованим вождем Ахіґою в пір’я­ному головному уборі й написом зі стрілкою під малюнком: «НАЙКРАЩІ ПІКТОГРАМИ ТУТ». Голлі розчепірила пальці, щоб збільшити зображення, і Ралф побачив стежку, яка стелилась між камінням.

— Печеру назвали за містом, — сказала вона, — але вождя теж не забули — Ахіґів вхід далеко не такий красивий, як Зала звуку, та виводить безпосередньо до неї. Через Ахіґу працівники заносили обладнання й продукти, і це був запасний аварійний вихід.

— Саме ним користувались рятувальні загони, сподіваючись знайти альтернативний шлях, що виведе їх до дітей?

— Правильно, — Голлі похилилася вперед, очі зася­яли. — Головний вхід не просто забили дошками, Ралфе. Його залили цементом. Не хотіли, щоб іще більше дітей погубилося. Вхід Ахіґи, цей чорний хід, також заколотили, але в жодній статті я не зустрічала інформації, що його зацементували.

— Але це не означає, що так і є.

Голлі нетерпляче махнула головою.

— Знаю, та якщо не зацементували…

— То саме так він туди й пробрався. Аутсайдер. Так ти вважаєш.

— Треба спершу піти туди, і якщо побачимо сліди вторг­нення…

— Зрозумів, — відказав Ралф, — так і зробимо. Хороший план. А ти збіса добрий детектив, Голлі.

Опустивши погляд, вона подякувала, голос звучав несміливо, як у жінки, що не знає, як правильно реагувати на компліменти.

— Це дуже ласкаво з твого боку.

— Ніяка це не ласка. Ти краща за Бетсі Ріґґінз і набагато краща за те порожнє місце на ім’я Джек Госкінз. Він скоро має вийти на пенсію, і якби я розпоряджався робочими місцями, то саме ти отримала б його посаду.

Голлі захитала головою, та все одно всміхалася.

— Утікачі з-під застави, викрадені автівки та загублені песики — цього мені вистачить. Я не хочу брати участь у розслідуванні чергового вбивства.

Ралф підвівся.

— Час тобі повертатися до себе в номер і заплющувати очка. Якщо ти ні в чому не помилилася, то завтра на нас чекає день у стилі Джона Вейна [248].

— За хвилинку. Я не тільки через це прийшла. Краще сядь.

  16

Хоч зараз Голлі була набагато сильніша, ніж того дня, коли їй випала величезна й щаслива удача познайомитися з Біллом Годжесом, вона все одно ще не звикла вказувати людям, що їм варто змінити поведінку чи що вони абсолютно й цілковито помиляються. Та, молодша, жінка була переляканою, забитою мишкою, яка інколи думала, що найкращий спосіб позбавитися відчуття жаху, неадекватності та неугавного сорому — це суїцид. Протягом усього того дня, коли Білл присів поруч із нею за похоронним бюро, у яке вона просто не мала сил зайти, її огортав гострий смуток, наче вона втратила щось неймовірно важливе. Не просто сумочку чи кредитку, а саме життя, яким би вона могла жити, якби все було трохи інакше, якби Бог заклав у її систему хоч на дрібку більше якогось важливого хімічного елемента.

«Схоже, ти дещо загубила, — сказав тоді Білл, хоч насправді він нічого не казав. — Ось, поклади собі назад до кишені».

Тепер Білл помер і поруч був чоловік, багато в чому схожий на Білла: розумом, рідкісними спалахами доброго гумору та, що найголовніше, завзяттям. Голлі була певна, що він би

1 ... 116 117 118 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аутсайдер"