Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

І примружені, хворобливі очі на мене піднімає.

Він міг би бути біологічним батьком Вані. Настільки вираз його обличчя схожий на козеня.

Господи! Він мені не вірить. Ось чому він так вчепився в реєстрацію шлюбу.

— Я кохаю тебе, — майже беззучно повторюю я. — Я кохаю тебе. Я думала, що на мені порча. Я хотіла Діда Мороза поїхати шукати. Із того дитбудинку. Тому що тільки він може зрівнятися з тобою. Але ним виявився ти. Це завжди був тільки ти.

— Правда, любиш, значить? — сипить він, і переводить погляд з очей моїх на губи, і так по колу.

— Правда-правда.

Обіймаю його і в щоку заціловую. Моя долоня потопає в розчепіреній п'ятірні. Удвох дивимося на наші руки в нього на коліні.

— Кожен там чекає, що хтось прийде. Що, мовляв, навіть Снігурка виявиться рідною. Хто-небудь, може, підбере. Складно не стати жебраком. Я тільки один раз туди повернувся. Хотів довести, Вася Кулак більше не жебрак. Більше не чекає. Більше ні в чому не потребує. Розумієш? Уявляєш. А там ти, Снігуронько.

Притягую його за обличчя, і ласкаво носом об його носяру трусь. Він цілує мене ніжно, погляд приховує.

— І ти знайшов мене потім. Ти знайшов мене.

Він хитає головою і не дивиться на мене.

Вечоріє, тож я тільки вигляд його розрізняю.

— Пізно. Зобов'язаний був раніше тебе знайти, Алісо. Ніколи б не допустив... Такий великий, бля, не жебрак, що злякався знову здатися жебраком. Що там хто подумає про мене.

— Мені теж страшно було, Васю. Усе сталося, як має статися. Повір мені. Ну! Не відвертайся, інакше на весілля одягнеш малиновий костюм.

Кулак дивиться на мене з таким обуренням, що я сміюся.

А потім моторно завалює мене на траву. Я пустотливо пручаюся для вигляду, і за носяру його хапаю.

— Ти довірся мені, маленька моя. Більше, ніж собі. Дай мені себе. Підкорю тебе. Підкорятися мені будеш і тобі ж так добре буде, — шепоче він. Руки мені над головою утримує.

— Я довіряю тобі, — повільно кажу, як уві сні.

— Але собі ні, видно. Зупиняєш себе, коли ми у ліжку. Фільтруєш. Я ж чую. Хочу тебе, трясця. Як шизик. Невже не бачиш, не відчуваєш?

— Я тільки з тобою... тільки з тобою зможу таке. Тільки тобі можу довірити.

Він мені в обличчя скалиться.

— Тільки мені. І зі мною, звісно, тільки. Це наш із тобою секрет.

— С-секрет?

— Що ти по дупці від мене любиш отримувати, ага. Але все одно неслухняна стервочка. І коліна зітреш, — він мені шию солодить, цілуючи невпопад. — Зітреш коліна, переді мною?

— Дурень, не кажи такого! Не бачиш, я... я і так згодна!

Він самовдоволено сміється і мене на себе зверху перевертає.

— Добре, не буду. У ліжку вже побалакаємо тоді.