Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

вціліли, відбулося фронтальне заміщення їхньої культури й мов відповідними продуктами Старого світу. Із сотень корінних американських мов, якими колись користувалися в Північній Америці, всі, крім 187, уже більше не вживаються, а серед тих, що ще животіють, 149 уже на відході в тому сенсі, що ними користуються лише літні люди, а діти не вивчають. Серед приблизно сорока країн Нового світу всі нині користуються як офіційною якою-небудь індоєвропейською або креольською мовою. Навіть у країнах, де вціліла найбільша кількість корінного американського населення, як-от Перу, Болівія, Мексика та Гватемала, достатньо кинути погляд на фотографії політичних і ділових лідерів, щоб зрозуміти, що серед них непропорційно представлені європейці, тоді як кількома карибськими державами керують чорні африканці, а Гаяною — індійці.

Початкове корінне американське населення скоротилося на спірну частку: втрати Північної Америки інколи оцінюють навіть у 95%. Однак сумарне населення Америки сьогодні приблизно десятикратно перевищує її населення в 1492 році у зв’язку з прибуттям народів Старого світу (європейців, африканців і азійців). Населення Америки в наш час складається із мішанини народів, які походять зі всіх континентів, крім Австралії. Цей демографічний зсув останніх п’ятисот років — наймасштабніший зсув серед усіх континентів, крім Австралії — в кінцевому підсумку корениться в процесах, що відбувалися десь між 11 000 р. до н. е. і І р. н. е.

РОЗДІЛ 19

Як Африка стала чорною

Х

ай там скільки читаєш про Африку заздалегідь, ніякий опис не може зрівнятися з враженнями від справжнього перебування на цьому континенті. На вулицях Віндгука, столиці нової незалежної країни Намібії, я бачив представників чорного народу гереро, чорного народу овамбо, білих і нама, що відрізнялися як від чорних, так і від білих. Переді мною були вже не картинки з підручника, а живі люди. За межами Віндгука останні з колись поширених калахарських бушменів боролися за виживання. Однак найбільше здивував мене в Намібії вуличний знак: одна з головних вулиць Віндгука називалася вулицею Ґеринґа!

Важко навіть уявити, щоб у якійсь країні збереглися настільки нерозкаяні нацисти, які назвали вулицю на честь горезвісного нацистського райхс- комісара й засновника Люфтваффе Германа Геринга! Але ні, виявилося, що вулиця вшановувала Германового батька Гайнриха Ґеринґа — першого райхскомісара колишньої німецької колонії Південно-Західна Африка, котра згодом стала Намібією. Втім, Гайнрих також був одіозною постаттю, а до його спадщини належить один із найбільш звірських нападів європейських колоністів на африканців — війна Німеччини 1904 року на винищення народу гереро. Нині, коли події в сусідній ПАР почали привертати більше уваги всього світу, Намібія також намагається впоратися зі своїм колоніальним минулим і започаткувати багаторасове суспільство. Вона продемонструвала мені, наскільки минуле Африки нерозлучне з її сьогоденням.

Більшість американців і багато європейців ототожнюють корінних африканців із чорними, білих африканців — із нещодавніми прибульцями, а африканську расову історію — з історією європейського колоніалізму та работоргівлі. Очевидна причина таких уявлень полягає в тому, що чорні — єдині корінні африканці, відомі більшості американців, оскільки їх великими кількостями як рабів завозили до Сполучених Штатів. Однак цілком можливо, що лише кілька тисяч років тому значну частину сучасної чорної Африки населяли зовсім інші народи. До того ж самі чорні африканці неоднорідні. Ще до прибуття білих колоністів Африка вже була домівкою не лише для чорних, а й (як ми далі побачимо) для п’яти із шести головних груп людства, три з яких живуть лише в Африці і є її корінними народами. Чверть мов світу побутує тільки в Африці. Жоден інший континент не досяг такого людського розмаїття.

Розмаїття народів Африки зумовлене розмаїттям її географії та довгим доісторичним періодом залюднення. Африка — єдиний континент, який простягається від північної зони помірного клімату до південної; разом із цим на ній розташована одна з найпосушливіших пустель світу, одні з найбільших за площею тропічних дощових лісів і одні з найвищих гірських масивів екваторіальної зони. Люди жили в Африці набагато довше, ніж деінде: наші віддалені предки з’явилися тут близько 7 млн років тому, а анатомічно сучасні Homo sapiens пізніше виникли теж тут. Довгочасні контакти між багатьма народами Африки породили її дивовижний доісторичний період, який став свідком двох із найдраматичніших демографічних рухів останніх 5 тис. років — експансії банту й індонезійської колонізації Мадагаскару. Всі ці переплетіння минулого продовжують справляти значний вплив, адже суперечки про те, хто куди прибув раніше кого, задають тон у житті сьогоденної Африки.

Як же ті п’ять груп людства опинилися там, де вони зараз в Африці? Чому саме чорні запанували майже повсюди, а не ті інші чотири групи, про існування яких американці здебільшого зеленого уявлення не мають? Як узагалі ми можемо сподіватися вилущити відповіді на ці питання з дописемного минулого Африки, не маючи писемних свідчень на кшталт тих, що розповідають про розширення Римської імперії? Доісторична Африка — це великомасштабна загадка, котру поки що лише почасти розгадано. І виявляється, що в цій історії є деякі недооцінені, але дивовижні паралелі з доісторичною Америкою, з якою ми ознайомилися в попередньому розділі.

п ’ять головних людських груп, для яких Африка була домівкою вже до 1000 р. н. е., в повсякденні дещо огульно називають чорними, білими, африканськими пігмеями, койсанами й азійцями. Географію їхнього розселення показано на мал. 19.1, а портрети на Фото 25—32 нагадають вам про їхні разючі відмінності за кольором шкіри, структурою і кольором волосся та рисами обличчя. Чорні раніше жили тільки в Африці, пігмеї та койсани досі живуть тільки там, тоді як більшість білих і азійців мешкає за межами цього континенту. Ці п’ять типів становлять або представляють всі головні групи людства за винятком австралійських аборигенів та їхніх родичів.

Багато читачів уже, мабуть, запротестували: мовляв, не стереотипізуй людей, класифікуючи їх у довільні «раси». Так, я згоден, що кожна з цих так званих основних груп дуже внутрішньо розмаїта. Звалюючи настільки різні народи, як зулу, сомалі й ібо в одну категорію «чорні», ми нехтуємо відмінностями між ними. Так само ми нехтуємо значними відмінностями, коли змішуємо єгиптян і берберів Африки між собою та з європейськими шведами під спільною рубрикою «білі». Крім того, поділ на чорних, білих та інші основні групи теж довільний, оскільки кожна з них поступово переходить в інші: всі людські групи Землі схрещувалися зі всіма іншими групами, з якими вони стикалися. Однак далі ми переконаємося, що розрізнення цих основних груп все ж таки настільки корисне для розуміння історії, що далі я використовуватиму ці умовні назви, не вдаючись щоразу до зауважених вище