Читати книгу - "Останній дон"

class="p1">Бетані медсестри вже підготували, вона була одягнена як для прогулянки. Кроссові впало у вічі, що дочка була невиразним відображенням своєї матері, височенька як на її вік. На її обличчі та в її очах світила порожнеча, а тіло було надто мляве. Риси обличчя було якось важко визначити, розмиті мов візерунок на кусневі мила, яким уже користувалися. На Бетані все ще був червоний цератовий фартушок, який вона носила, щоб захистити одяг під час малювання. Сьогодні з самого раннього ранку вона малювала на стіні. Не подавала знаку, що побачила їх, а від маминих обіймів і поцілунків сахалася тілом і відвертала обличчя.

Атена на це не зважала й обіймала її навіть міцніше.

Цей день вони вирішили присвятити пікнікові на лісовому озері неподалік. Атена зібрала кошик з їжею.

Під час недовгої їзди Бетані сиділа між ними, Атена, ведучи машину, часто пригладжувала волосся Бетані й голубила її по щоці, Бетані ж дивилася просто перед себе.

Кроссові думки були про те, як після цього дня він і Атена повернуться в Малібу і будуть кохатися. Подумки він малював на ліжкові її голе тіло й себе, як він схиляється над нею.

Несподівано Бетані заговорила і зверталась вона до Кросса. Досі вона ніколи його не визнавала. Тепер подивилась своїми непроникними зеленими очима і спитала:

— Ти хто такий?

Відповіла Атена, і голос її не схибив ні на йоту, так ніби те, що Бетані спитала, було найбуденнішою річчю:

— Його звати Кросс, і він — мій найкращий друг.

Бетані, здавалося, нічого не почула і знову замкнулася у своєму світі.

Атена зупинила машину за кілька ярдів від на диво прекрасного озера — крихітного блакитного самоцвіта на неозорому зеленому покрові. Кросс приніс кошика з їжею, і Атена розклала все на червоній скатертині, що вона простелила на траві. Також поклала хрусткі зелені серветки, виделки і ложки. На скатертині були вишиті музичні інструменти, які привернули увагу Бетані. Далі Атена поклала купками різні сендвічі, скляні миски з картопляним салатом і нарізаними плодами. Потім тацю з солодкими тістечками, на яких проступав крем. Ще тарілку зі смаженими курчатами. Все було приготовано з дбайливістю ресторанного професіонала, бо Бетані любила поїсти.

Кросс пішов назад до автомобіля і витяг з багажника ящик із содовою. У кошику були склянки, і він наповнив їх содовою. Атена подала склянку Бетані, але та ударом відвела її руку. Бетані спостерігала за Кроссом.

Кросс дивився їй просто у вічі. Обличчя Бетані було таке непорушне, що видавалося маскою, а не плоттю, але тепер її очі були насторожені, так начебто її загнали в якусь таємну печеру, наче її душили, і вона не могла покликати на допомогу, наче у неї здерта шкіра і дотики їй нестерпні.

Вони їли, і Атена, намагаючись розсмішити Бетані, взяла на себе роль неуважної до всього цокотухи. Кросс був у захопленні від її майстерності, від її підкресленої вразливості і надокучливості, так наче аутична поведінка її дочки була чимось цілком звичайним, звертаючись до Бетані як до приятельки-щебетухи, хоч дівчинка жодного разу не відповіла. Це був пристрасний монолог, який вона імпровізувала, щоб стишити власний біль.

Нарешті настала черга десерту. Атена розгорнула одне з кремових тістечок і запропонувала його Бетані, та відмовилася. Атена запропонувала тістечко Кроссові, той похитав головою. Його стало дуже дратувати, що хоч Бетані поглинала неймовірно велику кількість їжі, було помітно, яка вона дуже зла до своєї матері. Він знав, що Атена це відчувала також.

Атена їла тістечко, захоплено вигукуючи, яке воно смачне. Розгорнула ще два і поклала їх перед Бетані. Зазвичай дівчина любила ласощі. Цього разу вона прибрала їх із скатертини і поклала на траву. Через кілька хвилин на них поналазили комахи. Тоді Бетані взяла ті два тістечка і одне запхнула в рот. Друге подала Кроссові. Не вагаючись ні секунди, Кросс поклав тістечко в свій рот. По всьому піднебінню і по боках ясен залоскотало. Він швидко ковтнув содової, щоб змити все у шлунок. Бетані подивилась на Атену.

На обличчі Атени відбилася зосередженість, як у актриси, що збиралася перейти до важкої сцени. Відтак вона засміялася дивовижним запальним сміхом і заплескала в долоні.

— Я казала тобі, що воно смачне, — сказала вона. Розгорнула ще одне тістечко, але Бетані відмовилась, так само і Кросс. Атена кинула тістечко на траву, а потім взяла свою серветку і витерла Бетані рота, а потім те саме зробила Кроссові. Здавалося, що їй радісно.

Дорогою назад до шпиталю вона зверталася до Кросса деколи з такими ж інтонаціями, як і до Бетані. Так ніби він також був аутистом.

Коли вони залишили дитину в шпиталі, Бетані на якусь секунду взяла Кросса за руку.

— Ти гарний, — сказала вона, та коли Кросс зробив спробу поцілувати її на прощання, вона відвернула голову. Потім побігла геть.

Ведучи машину в напрямку до Малібу, Атена сказала збуджено:

— Вона реагувала на тебе, це дуже добрий знак.

— Тому що я вродливий, — сухо сказав Кросс.

— Ні, — не погодилася Атена, — бо ти вмієш їсти жуків. Я принаймні така ж вродлива, як і ти, а мене вона не любить. — Атена радісно усміхнулася і, як завжди, засліпила і стривожила Кросса.

— Вона гадає, що ти такий, як і вона, — сказала Атена. — Вона гадає, що ти аутист.

Кросс засміявся, ця думка йому сподобалась.

— Може, вона й має рацію, — сказав він: — Може, тобі слід помістити мене у шпиталь разом з нею?

— Ні, — усміхаючись, сказала Атена. — Тоді я не матиму твого тіла, коли захочу. Крім того, я збираюся її звідти забрати, коли закінчу «Мессаліну».

Коли вони приїхали до її будинку в Малібу, Кросс зайшов разом із нею. Вони розраховували, що він тут заночує. Але цього разу Кросс уже навчився читати по Атені: що більшу жвавість вона вдає, тим більше вона стривожена.

— Якщо, ти не в настрої, я можу поїхати назад у Веґас, — сказав він.

Тепер вона посмутнішала. Кросс подумав, коли вона йому подобається більше, чи тоді як вона природно жвава, чи коли напружена й серйозна, чи коли сумовита. Вираз її обличчя мінявся так магічно в своїй красі, що його почування мінялися в унісон її настрою.

— У тебе був жахливий день, — лагідно сказала вона, — і ти заслужив на свою винагороду.

У її голосі звучала глузлива нотка, та він розумів,