Читати книгу - "Останній дон"

що вона глузує з власної вроди, вона знала про облудну силу її магічного впливу.

— День у мене не був жахливий, — відговорився Кросс. І це була правда. Радість, якої він зазнав цього дня, коли вони втрьох були самотою над озером у неозорому лісі, нагадала йому власне дитинство.

— Тобі подобаються тістечка з мурашками...— сумно сказала вона.

— Вони були непогані, — запевнив Кросс. — Бетані може стати краще?

— Не знаю, та я все шукаю, доки знатиму з певністю, — відповіла Атена. — Незабаром у мене тривалий вихідний, коли не буде потреби знімати «Мессаліну». Я хочу полетіти з Бетані у Францію. У Парижі є один знаменитий доктор, і я хочу повезти її на ще один огляд.

— А якщо він скаже, що випадок безнадійний? — спитав Кросс.

— Мабуть, я не повірю йому. Яка різниця? — відповіла Атена, — Я люблю її. Я дбатиму про неї.

— На віки вічні? — спитав Кросс.

— Так, — відповіла Атена. Потім вона сплеснула в долоні, її зелені очі сяяли. — А поки що давай розважатися. Подбаємо про себе. Ходімо нагору під душ, а потім пірнаємо в ліжко. Годинами будемо кохатися дико і з пристрастю. А потім я приготую опівнічний обід.

Щодо Кросса, то він знову був дитиною, яка прокидалася з передчуттям радісного дня: приготований мамою сніданок, гра з приятелями, походи на полювання з батьком, потім обід у колі сім'ї: Клавдія, Наліна і Піппі. Після цього гра в карти. Такі невинні почування. На нього чекала близькість з Атеною в сутінках, споглядання з балкону, як сонце занурюється в Тихий океан, небо займається дивовижними червоними і рожевими барвами, дотик її теплої плоті й шовкової шкіри. Її прекрасне обличчя і губи для поцілунків. Він усміхнувся і повів її сходами нагору.

У спальні залунав телефонний дзвінок і Атена побігла поперед Кросса, щоб підняти слухавку. Вона закрила долонею мікрофон і здивовано-стривоженим голосом сказала:

— Це тебе. Якийсь Джорджіо.

В її дім до нього ніколи раніше не телефонували.

Це може бути тільки неприємність, подумав Кросс і зробив таке, чого ніколи раніше від себе не сподівався. Він заперечливо похитав головою.

— Його тут немає...— сказала Атена у телефон. — Так, я скажу, щоб він подзвонив, коли прийде. — Вона повісила слухавку і спитала: — Хто такий Джорджіо?

— Просто родич, — відповів Кросс. Його приголомшив і сам власний вчинок, і причина його: він не хотів пожертвувати ніччю з Атеною. Це був дуже значний злочин. Крім того, йому було дивно, звідки Джорджіо довідався, що він тут, і чого йому треба? Має бути щось важливе, подумав Кросс, та все ж до ранку може потерпіти. Понад усе він прагнув годин кохання з Атеною.

Це був момент, на який вони чекали увесь день, увесь тиждень. Вони скидали з себе одяг перед тим, як разом піти під душ, та він не міг стриматися, щоб не обняти її, хоч їхні тіла були все ще спітнілі від пікніку. Потім вона взяла його за руку і повела під струмені води.

Вони витерли один одного величезними помаранчевими рушниками і, загорнувшись у них, стали на балконі, щоб подивитися, як сонце повільно ковзає за горизонт. Тоді зайшли всередину і поклалися в ліжко.

Коли Кросс кохався в нею, йому здалося, що всі клітини мозку і тіла полинули кудись і залишили його в якомусь гарячковому сні, він обернувся на духа, чиє примарне єство повнилося екстазом, духом, який увійшов у її плоть. Геть щезла обережність, вся розважливість, він навіть не вдивлявся в її обличчя, щоб побачити, чи вона не вдає, чи щиро любить його. Здавалося, що все триває вічність, аж вони заснули. Коли прокинулись, були все ще сплетені в обіймах, освітлені місяцем, сяйво якого здавалося яскравішим за сонячне. Атена, поцілувавши його, сказала:

— Тобі справді подобається Бетані?

— Так, — відповів Кросс, — вона — це частина тебе самої.

— Гадаєш, вона може одужати? — спитала Атена. — Ти віриш, що я зможу допомогти їй одужати?

Тієї миті Кроссові здавалося, що він готовий віддати своє життя, щоб дівчинці було краще. Він відчув, що ладен піти на жертву заради коханої жінки, таке було відоме багатьом чоловікам, але сам він досі такого ніколи не відчував.

— Ми удвох можемо спробувати допомогти, — сказав Кросс.

— Ні, мені належить робити це самій.

Вони знову поринули в сон, і коли задзвонив телефон, повітря вже бралося серпанком новонароджуваного дня. Атена взяла телефон, послухала і потім сказала Кроссові.

— Це охоронець біля брами. Каже, що четверо чоловіків у автомобілі хочуть зустрітися з тобою.

Кросса пронизав миттєвий страх. Він узяв слухавку й сказав охоронцеві:

— Покличте когось із них до телефону.

Голос, який він почув, належав Вінсентові:

— Кроссе, зі мною Петі. У нас дуже недобрі новини.

— Гаразд, дай слухавку охоронцеві, — сказав Кросс, а відтак звелів охоронцеві: — Можете їх впустити.

Він зовсім забув про дзвінок від Джорджіо. «Ось до чого доводить кохання, — подумав він презирливо. — Якщо так піде далі, то я не виживу і року».

Похапцем одягнувся й побіг сходами униз. Автомобіль якраз підкочував до фасаду будинку. Петі з Вінсентом закрокували довгою палісадною доріжкою, і Кросс відчинив їм двері.

Несподівано поруч з ним стала Атена, одягнута в шорти і пуловер, нічого більше під ними. Петі з Вінсентом втупилися у неї очима. Атена ніколи не виглядала вродливішою.

Вона запросила всіх на кухню і заходилася готувати каву, а Кросс відрекомендував прибульців як своїх кузенів.

— Як ви тут опинилися? — спитав Кросс. — Учора увечері ви були в Нью-Йорку.

— Джорджіо найняв для нас літак, — пояснив Петі.

Атена, готуючи каву, придивлялася до них. Ні один, ні другий емоцій не виказували. Схожі були на братів, обидва — кремезні чоловіки, тільки Вінсент блідий, як сірий Граніт, а дещо сухіше обличчя Петі було червоне чи то від вітру, чи то від випитого.

— Так які там погані новини? — порушив тишу Кросс. Він сподівався почути, що помер дон, що Роза-Марія до решти збожеволіла або що Данте викинув такого жахливого коника, що «родина» потрапила в скрутне становище.

— Нам слід поговорити з тобою на самоті, — із своєю звичною прямотою сказав Вінсент.

Атена наливала каву.

— З тобою я ділюся всіма своїми поганими новинами, — звернулась вона до Кросса. —