Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Церков же в ньому великих соборних є дванадцять, крім монастирів, у яких є окремі церкви. Але ані воріт градських, ані стовпів, ані одної якоїсь градської вулиці не можна знайти без монаших поселень, і у всіх чотирьох частинах града вдень і вночі монахи без сну возсилають Богові похвали. І видно цілий град той як одну церкву, жодного нема в ньому єретика ані поганина, але всі — правовірні християни, і ніщо не відрізняло б його від церкви, якби єпископ їхній на площі посеред града захотів відправити Божественну службу, як же в церкві. Градоначальники ж та инші громадяни по всіх воротах і шляхах поставили сторожу пильнувати, чи не прийде якийсь подорожній або убогий, і зразу того з радістю зустрічають, один одного випереджуючи і намагаючись ввести у дім свій, і дати спочинок, і всіма задовільнити потребами. Нас же, — каже Руфин, — коли через град їхній іти хотіли, коли побачили, настільки люб'язно зустріли, з такою честю, наче ангелам Божим її віддавали. Яке частування і спочинок влаштували, переповісти не можу! Бачили ми там багато инокуючих ликів, спитали єпископа града того, яка їхня кількість, і сказав він, що ченців у граді їхньому перебуває десять тисяч. Инокинь же, які в дівстві для Бога працюють, — двадцять тисяч. Про всю виявлену нам гостинність вимовити не зможе ніяке слово". Так про той християнський град, Оксирінхос названий, Руфин Пресвітер свідчить, бо був давній той град прикладом нинішнім християнським градам.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Ахилія, єпископа Аарисійського в Тесали, який був одним із трьохсот вісімнадцятьох святих отців на Першому Вселенському в Нікеї соборі, що осоромили Арія злочестивого.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Ісаї, єпископа Ростовського

Народився цей блаженний Ісая в землі Руській, у володіннях київських, від благородних і христолюбних батьків. З юних же літ Христа полюбив і світські насолоди покинув, прийшов у монастир Печерський до преподобного Теодосія, бажаючи стати чорноризцем. Прозрівши духом, що має він трудолюбним робітником у подвижницькому житті стати, преподобний Теодосій поклав на нього чернечий образ. Він же, чесноти здобуваючи і труди до трудів докладаючи, такі випробування терпів, що всі дивувалися його суворому життю і любов'ю горіли до нього. Був-бо лагідний, смиренний, послушливий, незапопадливий, братолюбний. У тілі він ангельське життя являв, повстримністю і терпінням великим всі пристрасті й бажання тілесні в собі умертвлював. Чотирьох чеснот — мудрости, правди, мужности і цноти — красою прикрашений, наче чотирикінною колісницею до Вишнього Єрусалиму поспішав, виявляючи, що він — небесний громадянин. Про його ж чесноти відомо стало всім — "не може бо місто, що стоїть на вершині гори, сховатися".

Через те і благовірний князь Із'яслав Ярославович, почувши про богоугодне життя його, просив преподобного Теодосія, щоб благословив його прийняти ігуменство в монастирі святого великомученика Димитрія: вже-бо преподобний Варлаам, який перед тим ігуменом був, життя тимчасового кінець прийняв.

Преподобний Теодосій до прохання благовірного князя схилився і, благословивши, послав блаженного цього Ісаю на ігуменство в монастир той. Блаженний не хотів не послухати преподобного — йому ж усі бажання свої довіривши, начальства сан прийняв. І став добродосвідченим наставником для братів і добрим пастирем, який вручене собі стадо добре пас. Хоч і змінився трохи саном, але не змінив своєї уваги і трудів, а завжди, ум спрямувавши до Бога, звичному смиренню і праці тілесній віддавався. Хотівши братам користь дати — сам першим на послушництві опинявся, і що иншим велів — сам швидше робив, подаючи приклад усім, аби всіх на гору чеснот возвести, бо не стільки слова, як діла учителя учні зазвичай наслідують.

Бачив благовірний князь Із'яслав, що такого святого мужа у своєму монастирі здобув, вельми радів і преподобному Теодосію за нього дякував.

Але Бог всесильний, що незбагненно все влаштовує, хотівши більше прославити угодника свого (як же і той Творця свого прославляв ділами добрими), вшанував його саном святительства: відійшов-бо до Господа блаженний Аеонтій Чудотворець, єпископ Ростовський, і цей преподобний ігумен Ісая, судом Божим і вибором усіх, поставлений був єпископом Ростовським.

Прийнявши такий на себе сан, прийшов на свій престол у Богом бережений град Ростов і побачив там диких своїх овець — людей, кажу, новоохрещених, недобре утверджених у вірі, — здригався серцем, думав, як відповідь за них давати в день Суду Начальникові пастирів Ісусові. Тому взявся пильно за пастирські труди, навчаючи і просячи христоіменне стадо утверджуватися у вірі і христонаслідувально жити. "Ви-бо, — казав, — у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. Через те у всьому належить вам наслідувати Христа й учення Його, щоб ім'я Христове християни прославляли й не ображали".

Обходив же й инші гради і села в землях Ростовській і Суздальській, ревністю за благочестям розпалюваний. І якщо десь знаходив ідолів і капища, руйнував їх і вогню передавав. Людей же учив і наказував вірити православно у Святу єдину Тройцю. Тоді тих, що приймали віру, хрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, а тих, що не хотіли вірити, чудами і знаменнями багатьма дивував, щоб і їх на віру навернути. І так, благодаттю Божою, у скорім часі всіх привів до Христа.

Був же вельми милостивий до убогих, сиріт і вдів, голодних годував, печальних утішав, бідним був помічником і заступником, як Йов — "око сліпим і нога кульгавим". Всі раділи через нього і всюди прославляли Бога, що дарував їм такого отця, учителя і наставника краю того.

У роки ж благочестиві держави благовірного князя київського Всеволода Ярославовича благоволив Бог зробити освячення подібній небу Печерській церкві, однак преосвященний Йоан, митрополит Київський, великою печаллю одержимий був: надійшов час освячення, а він не встиг зібрати на співслужіння боголюбивих єпископів, через те що на далекій відстані перебували їхні престоли. Тоді, як же й иншим єпископам, сповістили час освячення Богом послані юнаки — ангели святі, які й збирали їх на освячення те, за образом апостолів, зібраних на поховання Пресвятої Богородиці. Також і перед преподобним єпископом Ісаєю, коли він був на престолі своєму в Ростові, стали в юначій подобі божественні ангели і, те ж сповістивши, взяли, наче на хмару, преподобного — й опинився він разом з иншими архиєреями в чині освячення.

Цю річ предивну сам про себе відкрив преподобний отець наш Ісая, з вдячністю розповідав як преосвященному митрополитові у богоспасенному граді Києві, також і тоді, коли після освячення небу подібної Печерської церкви повертався на свій престол і весь