Читати книгу - "Зламані янголи"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 129
Перейти на сторінку:
Таку. Зараз буде.

— Знаєш, Ковачу, я тут думаю… — його голос ізнову став спокійним. Він знову опанував свій гнів. Зважаючи на обставини, це аж ніяк не було мені потрібно. — Які умови тобі запропонував Генд?

Оглядай, шукай. Хай він балакає.

— Більше, ніж платиш мені ти, Айзеку.

— На мою думку, ти забуваєш про наше чудове медичне забезпечення.

— Ні. Просто намагаюся зробити так, щоб більше його не потребувати.

Оглядай, шукай.

— Невже битися за Клин було так кепсько? Тобі постійно було гарантовано перечохлення, а реальна смерть для людини з твоєю підготовкою малоймовірна.

— Тут, Айзеку, троє членів моєї команди були би змушені з тобою не погодитися. Ну, якби вони, блін, не були вже по-справжньому мертві.

Трохи вагання.

— Твоєї команди?

Я скривився.

— Цзяна Цзяньпіна обернув на суп ультравібраційний залп, наноби вбили Гансена та Крукше…

— Твоєї кома…

— Айзеку, я, бляха, розчув твої слова з першого разу.

— Ой, вибач. Мені просто цікаво…

— Підготовка, бляха-муха, тут ні до чого, і ти це знаєш. Можеш піти продати цю срану пісню Лапіне. Машини і талан — ось що вбиває чи залишає в живих на Санкції-IV.

Оглядай, шукай, знайди того гівнюка.

І заспокойся.

— На Санкції-IV та в будь-якому іншому конфлікті, — тихо сказав Каррера. — Вже хто-хто, а ти маєш це знати.

Така природа цієї гри. Якщо ти не хотів грати, то не мав у це лізти. Клин — не призовна армія.

— Айзеку, на цю війну, блін, призвали всю планету. Вибору вже немає ні в кого. Якщо вже брати участь, то можна й узятися за великі стволи. Якщо тобі цікаво, це квеллізм.

Він гмикнув.

— Як на мене, схоже на здоровий глузд. Невже та сучка ніколи не казала нічого оригінального?

Ось. Мої змучені метом нерви аж підскочили. Ось, тут.

Тонкий край якогось творіння людської техніки, чіткий незграбний обрис, освітлений сигнальною ракетою, серед вигинів біля підніжжя скупчення бульбашок. Один бік рами імпелерної установки. Я як слід взявся за «Сонце-струм» і навів на ціль. Поспішати з відповіддю не став.

— Вона не була філософом, Айзеку. Вона була бійчинею.

— Терористкою вона була.

— Це термінологічні тонкощі.

Я натиснув на спуск «Сонцеструма». Ввігнутою ареною промайнув вогонь, який розбризкався, торкнувшись обрису. Біля корпусу щось явно вибухнуло, розлетівшись на шматки. Я відчув, як кутики мого рота піднімаються в усмішці.

Дихання.

Це було єдине, що мене насторожило. Ледь чутний шурхітливий шепіт дихання у приймачі костюма. Притлумлений звук натуги.

Бл…

Щось невидиме розбилося і спалахнуло світлом у мене над головою. Щось таке ж невидиме відскочило від мого лицьового щитка, залишивши крихітний блискучий клинець там, де розбилося скло. Ще щось почало ледь відчутно бити мене по костюму.

Граната!

Підкорившись чуттю, я вже крутнувся вправо. А згодом зрозумів, чому. Саме так, обігнувши частину корпусу, що оточувала стикувальний модуль, можна було найшвидше пройти від Каррериної позиції до моєї. Всього третина окружності кола, і Каррера вже потихеньку обігнув її, розмовляючи зі мною. Він уривчасто пересувався від зачіпки до опори, долаючи окружність, без імпелерів, які обманули мене і в будь-якому разі вказали б на його рух. Діючи, він приховував хвилювання в голосі за допомогою гніву або затамовував подих, а коли вирішив, що опинився досить близько, завмер на місці, чекаючи, коли я викажу себе «Сонцеструмом». А тоді, скориставшись багаторічним досвідом вакуумних боїв, підбив мене єдиною зброєю, яку неможливо помітити.

А й справді, блискучо.

Він пішов на мене з витягнутими руками, долаючи п’ятдесят метрів між нами, наче летючий Семетер на пляжі. З його правої руки, як неважко було здогадатися, виріс «Сонцеструм», а з лівої — дрібнокаліберний «Філіпс». Хоча виявити її було неможливо, я знав, що між нами вже летить друга електромагнітно прискорена граната.

Я ввімкнув імпелери і зробив сальто назад. Корпус зник із мого поля зору, а тоді повернувся до нього згори, коли я крутнувся геть. Граната, яку, коли я перекинувся, відбило струменями з двигунів імпелерів, вибухнула і всіяла все довкола осколками. Я відчув, як її уламки пролетіли крізь одну мою ногу, відчув раптове заніміння, а потім — біль, що прорізав мою плоть, наче біоволокна. В костюмі впав тиск, і у мене боляче ляснуло у вухах. Ще в десятку місць полісплав втягнувся всередину, але вистояв.

Я перескочив скупчення бульбашок, розпластавшись у світлі сигнальної ракети; довкола мене закрутилися корпус і опори. Коли в пошкоджених місцях застигнув полісплав, біль у моїх вухах ущух. Шукати Карреру було ніколи. Я послабив тягу імпелерів, а тоді ще раз пірнув у кулястий ландшафт, який простягнувся піді мною. Довкола мене замиготів вогонь із «Сонцеструма».

Я злегка вдарився об корпус, відштовхнувся від нього, щоби змінити траєкторію, і побачив, як ліворуч від мене промайнув ще один постріл із «Сонцеструма». Мигцем помітив Карреру, який ненадовго притиснувся до заокругленої поверхні на схилі вм’ятини. Я вже знав, що буде далі. Далі він один раз вправно відштовхнеться ногами і спуститься до мене на простій лінійній швидкості, стріляючи в польоті. Рано чи пізно він опиниться досить близько, щоби пропалити в костюмі кілька таких дірок, над якими не затягнеться полісплав.

Я відскочив від іншої бульбашки. Знову ідіотське падіння. Знову майже влучний вогонь із «Сонцеструма». Я ще раз збалансував імпелери, спробувавши перелетіти в тінь скупчення, і вимкнув тягу. Спробував намацати обіруч якусь зачіпку і схопився за один з барельєфних завитків, які помітив раніше. Зупинився й розвернувся в пошуках Каррери.

Ним і не пахло. Я відійшов від лінії прямої видимості.

Я повернувся назад і з радістю проповз іще трохи довкола скупчення бульбашок. Трапився ще один барельєфний завиток, і я потягнувся донизу…

Ох, чорт.

Я тримався за крило марсіянина.

На мить я завмер від шоку. За цей час я подумав, що це — якась різьба на поверхні корпусу, і десь у глибині душі зрозумів, що помиляюся.

Марсіянин помер із криком. Його крила були відкинуті назад. Більша їхня частина втиснулася в поверхню корпусу — стирчали вони лише біля скручених кінцівок і під вигнутим хребтом істоти, де й виходило їхнє мускулисте плетиво. Його голову спотворила мука, дзьоб був роззявлений, люті очі скидалися на хвостаті, як комети, кулі з помитого гагату. Кігті однієї пазуристої кінцівки підняті над поверхнею корпусу. Загалом труп був укритий матеріалом корпусу, об який бився і в якому потонув.

Я перевів погляд на поверхню перед собою, на розрізнені карлючки рельєфних деталей, і нарешті зрозумів, на що дивлюся. Корпус довкола вм’ятини стикувального модуля — весь, увесь його пухирчастий простір — був

1 ... 118 119 120 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"