Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Розділ 21. Постать у темряві.

Постать у темряві.

Вона з’явилася посеред стін музею та його сплячих мешканців глибокої ночі. Вона – це постать чоловіка, що рухався музеєм поволі, уникаючи світла від вікон і переховуючись у тінях. Постать пройшла повз сплячих на першому поверсі охоронців. У будочці з написом «Квитки» горів світильник, і працював ноутбук, на якому програвався фільм «Ніч у музеї 2».

Постать тихо дісталася сходів і піднялася на другий поверх. Короткими кроками вона пройшлася між експонатами, минаючи опудала тварин і кістки тріасового періоду. Біля кожних дверей зупинялася, уважно прислухаючись, намагаючись дізнатися, що відбувається за ними, так само, як і за кожним рогом.

Як тільки постать переконувалася, що ні за дверима, ні за кутами нічого не відбувається і нікого немає, вона рухалася далі. Беззвучно ковзаючи в абсолютній темряві, здавалося, що чоловічий силует панічно уникає місячного світла, яке лилося крізь вікна цієї частини музею, так, наче вампір уникає сонячних променів.

Таким чином постать піднялася на третій поверх і почала нишпорити у темряві, як це було раніше на другому. Її силует виглядав не надто великим чи змужнілим, але однозначно належав чоловікові. Прямі, неширокі плечі, худорляві кінцівки – все це свідчило про його струнку статуру. У лівій руці, тонкій та кістлявій, він тримав предмет, дуже схожий на пістолет. У пітьмі, серед застиглих у своїй вічній мовчанці опудал, важко було розгледіти це напевно.

Постать пройшла повз табличку з написом: «Зоологічна зала. Вибачте, але ліве крило тимчасово не працює. Деякі експонати цього крила можна побачити на першому поверсі в головній залі». Далі її шлях пролягав повз опудала пінгвінів і білого ведмедя, аж до точної копії намету полярників. Вона навіть обережно заглянула всередину, але, як і очікувалося, там не побачила нічого, окрім густої темряви.

Мабуть, постаті було байдуже до будь-яких допоміжних засобів для орієнтування в темряві – вона не виявила жодного бажання скористатися ними. Навіть коли помітила прожекторний ліхтар із ручкою, що стояв на розкладному стільці біля намету, то повністю його проігнорувала. Замість цього вона безшумно рушила далі, у напрямку лівого крила третього поверху, яке, згідно з табличкою, називалося Зоологічною залою.

Обережно відсунувши плівку, що слугувала перегородкою для ремонтних робіт, постать проникла за неї. У місячному сяйві, що лилося крізь вікна, її оточили уважні погляди опудал рудих мавп і птахів. Рись, яка раніше налякала Святослава, тепер ледве проглядалася у найтемнішому кутку, створюючи враження, що її очі й досі живі й спостерігають за кожним рухом.

Постать обминала столи, відставлені від стін, баночки з фарбами і пляшку з розріджувачем, яку Святослав випадково збив на підлогу. Вона підняла і поклала на стіл поряд з не використаними кісточками. Продовжуючи шлях до дверей, крізь щілини яких пробивалося світло.

Повільно підійшовши до дверей, за якими вели розмову Мрець і Святослав, постать майже притулила праве вухо до дерев'яної поверхні. Ті, хто знаходився всередині, навіть не здогадувались, що їх розмову хтось підслуховує. Завмерши вона нічим не відрізнялася від опудал мавп, птахів чи рисі – ще одне опудало, тільки значно більших розмірів.

Без сумніву, в лівій руці чоловічого силуету тепер чітко проглядався револьвер зі світлої сталі, з барабаном для куль. Постать уважно слухала розмову за дверима, де згадували Тімура, Луку і Лестера. Раптом ззовні пролунав грім. В середині музею звук був трохи приглушений, але за дверима він звучав значно сильніше. Це дало зрозуміти, що вікно в приміщенні по той бік, відчинене.

Голос людини, яку Святослав називав Мерцем, а постать – номером п’ятнадцять, трохи підвищився. І тут пролунав постріл.

Не вагаючись, постать відчинила двері й вірвалася до кімнати, що була наче склеп, наповнений не тільки померлими комахами й тваринами, а й немислимою потойбічною силою духів, привидів і мерців, яких бачив тільки Святослав. Вона відчула ту нервову напругу, що заповнила повітря між Мерцем та Святославом.

Все це наче намагалося впитися в постать на порозі відчинених дверей, яка, опинившись на світлі, виявилася дідом Єфимом. Тим самим, якого час від часу підстригав разом зі своїм напарником Степаном власник перукарні «Джентльмен» – Святослав. Куди з кімнати подівся останній, Єфим не зрозумів. Він просто наставив револьвер на номер п’ятнадцять і вистрілив йому прямо в спину, не даючи навіть шансу розвернутися.

Куля прорізала насичене повітря кімнати-склепу, пронизала душі Лариси, котра колись працювала на прохідній, водія екскаватора Василя, і Каті, брат якої ледь не зарубав Святослава в підвалі гірського будинку Лумшор. Врешті-решт, куля в’їхалася в хребет Мерця, чи то Ворона, передвісника смерті. Але передвісники не помирають. Та цей... завалився на підлогу, так і не зрозумівши, що сталося.

Єфим опустив револьвер, з якого ще парував димок, й кімната склеп ще більше наповнилася різким запахом пороху. Повільно наближаючись до тіла номера п’ятнадцять, він на мить затримав погляд на ньому, а потім перевів його на стіл з золотою тацею.

– Шоколад, березовий сік, виноград… все те, чим вас годували ще в утробі материній, – Єфим посміхнувся. – Вподобання на все життя.

Він глянув за стіл, очікуючи побачити там Святослава, свого перукаря, чи, можливо, двадцять першого, ким той був насправді. Але там не було ні його, ані його тіні.

 

***

Коли Святослав відкривав очі, перше, що відчув, це неймовірний біль у голові, ніби її розколювали навпіл. Потім – пекучий біль в животі, і, нарешті, різкий запах горілого у повітрі. Падаючи з третього поверху, він добре гепнувся головою об землю, від чого кров розтікалася під нею, утворюючи невелику калюжу. Саме тому голова боліла так сильно.

Приходити в себе було останнім, чого хотілося Святославу, але старий Єфим, зігнувшись над ним і трясучи за плечі, наполягав. В очах все пливло, а голос Єфима здавався таким, що доносився з глибоченного колодязя. Святослав не розумів, хто над ним і що говорить. Це вже вдруге за ніч, коли він не міг розібрати співрозмовника: спочатку заклало вуха через вибух його власного автомобіля, а зараз – через струс мозку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍