Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

– Хто ти? – запитала вона.

– Немає часу. Ти блокуєш його. Тому, я буду диктувати тобі. Слідуй своїм пером за моїми словами.

Під диктовку голосу, Дженніфер почала писати. Перо дряпало пергамент і він згортався. Нік підтримав його пальцями, щоб племінниці було легше писати. Потім голос замовк. Картинки припинилися, холод відступав. Вона взялася за голову, її лоб горів.

– Дякую, Дженніфер. – прошепотіла Ельга.

Нік навчав її кілька днів, Ельга була присутня при цьому, і дівчині було не по собі. Але одного разу вночі вона побачила, до чого призведуть ці тренування. Якщо дар Дженніфер набуде повної сили, Кріс загине. Побачивши це так ясно, як божий день, вона увірвалася до Ніка посеред ночі і попросила стерти її спогади, щоб забути про навчання, про Ельгу і про все інше. Він намагався застерегти племінницю, але та відмовлялася слухати. І тепер вона, втративши всі свої знання, змусила ворога думати, що сила себе не проявила, і каталізатором її прояву все одно стала смерть Кріса.

– Тобто страта Містифікатора відбулася завдяки твоєму заклинанню? – уточнив Ліам.

– Так... там... свої резони. – колупаючи землю черевиком, підсумувала вона.– Я не можу розповісти про це.

– Я не питаю.– знизав плечима Ліам.

– Найстрашніше, що Кріс десь там, у цьому Мавзолеї Душ, я не зможу врятувати його. Нік сказав, це згубна справа.

–Що, як я піду з тобою? Я ж теж маг... був ним.

–Ти? А який твій дар?

–Можу перетворитися на будь–яку тварину у світі. – усміхнувся Ліам. – Але найбільше люблю вигляд вовка. Хоча дар я частково втратив, але на короткий час перетворитися можу.

–Як ти втратив дар? – запитала вона.

–Я – фантом.– знизав плечима він.– Фантомам дар не потрібен.

–Тебе позбавили душі?

–Так... Довга історія.– сумно усміхнувся він.

–Як фантом може допомогти мені в моторошному лісі?

–Ліс не може нашкодити мені. Я – частина Мавзолею Душ. Королева сирен сяк–так допомогла мені знайти видиму людську форму, але я не людина. І тому я допоможу тобі визволити брата.

–Тобто зараз я розмовляю з привидом?

Ліам розсміявся.

– Щось на кшталт того.

–Розкажи про Мавзолей Душ.

–Дивне місце. – похитав головою він. – Чимось схоже на психлікарню. Санітарочками там виступають сестрички–сирени. У них є королева. Вайолет. Але вони заточили її у в'язницю закляттям.

–Вайолет? Серйозно?

–Так... тому і фіолетовий ліс, і сирени всі в подібному вигляді. Але королева сирен зовсім не зла, вона людяна і дуже мудра. Коли я потрапив у мавзолей, вона мала возз'єднати мене з тілом. Але того дня її позбавили влади. І Вищі скидають туди кожного, хто їм не подобається. А сирени відбирають душі. Думаю, якби вона була при владі, змогла б повернути мені тіло. Вона здатна на це.

–Тобто Мавзолей – психлікарня, а Вайолет, що, господиня психлікарні?

–Психлікарнею він не був до її ув'язнення.

–Це був типу... санаторій?

–На зразок того.

–І тепер Мавзолей вважається місцем тортур?

–Саме так. Твій дядько має рацію в одному, це місце вкрай небезпечне тепер, коли Вайолет немає.

Вони прогулялися вздовж алеї і Ліам провів Дженніфер до будинку.

Коли вона засинала, знову чула той самий голос. Він навчав її, як розрізняти видіння, як ясновидіти, як відрізняти правду і брехню. Відтоді щоночі вона лягала спати, сподіваючись, що голос з'явиться до неї.  Що більше Дженніфер думала про Кріса, то більше розуміла, що порятунку він не дочекається. Ліам безсилий, а Дженніфер потрапить у неприємності, як завжди. На допомогу інших, вона не сміла сподіватися. Сидіти й чекати його смерті Дженніфер не могла.

–А якщо сама повинна загинути, то чого тягнути? – бурмотіла вона, відкриваючи книжки з вивчення телепортації.

Провівши п'ять безсонних ночей за навчанням, вона оволоділа силою переміщень, перенісши себе в покої Ґотлінського палацу, вона переконалася, що Ельги немає вдома і, діставши з сумки мапу, пішла вперед, на пошуки Похмурого лісу.

Добравшись до узлісся через добу, вона озирнулася. У Ґотліні стояла глибока ніч, їй стало не по собі. Дерева попереду здавалися страхітливими, темний туман приховував землю, здавалося, що верхівки дерев плавають під небесами, позбавлені стовбурів і коріння.

– Не йди до лісу.– скомандував голос.

–Ти тепер будеш з'являтися мені і коли я не сплю?

–Тебе це дратує?

–Коли я дію нерозважливо заради благої мети і мені мудро намагаються втовкмачити, що я неправа – так.

–Добре, що ти розумієш, що дієш нерозважливо. Повертайся додому.

– Я повинна знайти брата.

– Ти не готова.

Він мав рацію, але тягнути Дженніфер не могла. Опинившись у гущавині лісу, вона пробиралася вперед, слідуючи карті, туман клубочився під ногами, вона не бачила власних ніг, розгледіти шлях у темному лісі не вдавалося. Гілки дряпали її обличчя і руки, в чорній траві потопали ноги, немов у болоті, стежка була в'язкою, як смола, густо розсаджені голі дерева ніби змикалися на кожній стежці, затягуючи глибше в ліс. Чагарники чорних троянд страхітливо поблискували в ледь помітному місячному світлі, колючі терни, з кінчиків яких стікала чорна отрута, застерігали: "не підходь".