Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Півроку тому, я помітила, що Нік частенько кудись пропадає вечорами, при цьому він не залишає будинок. Я простежила за ним і пройшла крізь ті самі двері, у підвалі нашого будинку. Уявити, що за важкими прикрашеними дверима таких розмірів приміщення було важко. Я бачила це у своїх снах іноді. Але... я навіть подумати не могла, що це місце реальне.

 

Рік тому. Прихована кімната дому Вінсентів

– Я знав, що ти прийдеш.– повідомив Нік, коли Дженніфер ступила в кімнату.

– Як? – тільки вичавила вона, зупинившись біля різьбленого столу з фоліантами і стопками списаного пергаменту.

– Я навмисно залишив двері відчиненими. – він уважно глянув в очі племінниці.

– Що це за місце? – запитала Дженніфер, озираючись.

– Це архіви Яснооких.– відповів Нік.

– Яснооких? – не зрозуміла Дженніфер.

–Це магічний клан, членами якого ми є. У Ґотліні ми є ключовими хранителями передбачень і пророцтв.

–Ґотлін? – не розуміла Дженніфер.

– Це чарівний світ.

– Що? – засміялася вона. – Ти з глузду з'їхав, дядьку?

– Я й не уявляв, що ти все відразу зрозумієш. Ходімо. Я покажу тобі.

Він вів її рядами з книжковими стелажами. Щоразу, коли дівчині здавалося, що вона ось–ось втупиться в стіну, поруч ніби виростали нові шафи з книжками. Коли дядько Нік розповів їй про магів, про клан Ґотлін, про місто і безліч чарівних світів, прихованих у ньому, їй стало не по собі. Він показував племінниці старовинні книги заклинань, зображення відомих магів. Дженніфер не вірила в те, що відбувається, не розуміла, як може бути причетною до цього світу.

–Я хочу познайомити тебе з деким.– дядько глянув на годинник. – Ти запізнилася.– крикнув він, повернувшись.

– Каюсь.– почувся м'який тембр голосу.–Та в Венеції не було того, що тобі потрібно.

–Зілля знадобиться за рік. Я чекаю на візит.

–Чий?

–Я не можу сказати, та з часом ти дізнаєшся.

Погляд Дженніфер ковзнув за спину дядькові, і вона звернула увагу на гостю. Це була красива дівчина, у шикарній чорній сукні. Тільки минулої ночі, коли цей спогад повернувся до Дженніфер, вона усвідомила, що це була Ельга. Її волосся ще не було чорним, незвичний відтінок, що був різним залежно від освітлення, псували тільки чотири чорні пасма, що виблискували інеєм.

Часу на розмови не було. Тому, Ельга швидко ввела дівчину в курс справи. Якийсь Душечтець узяв з неї обітницю, що вона помститься його найлютішому ворогові. Для цього потрібно заточити Містифікатора в тимчасову в'язницю і відправити в його минуле. Але Ельга не володіла такою магією. І чомусь вважала, що нею володіє Дженніфер.

–Я тільки дізналася, що я маг! Я навіть не знаю, в чому суть моєї сили.– сперечалася вона.

–Ти з клану Яснооких.– зауважила Ельга.– Отже, ти...

–Що? Ясновидиця?

–Цілком можливо. Ясноокі належать до магів знань.– відповів Нік.

–Що, як ти?

–Не зовсім. Я – хранитель. Я зберігаю знання, які маги на кшталт тебе уклали в ці книжки й фоліанти.

–На кшталт мене?

– Мені дуже потрібна твоя допомога.– благала Ельга.

–Я не стану допомагати. Я не знаю як! І хто такий цей Душечтець? Як йому можна довіряти? Якщо він був заодно з цим Містифікатором... Отже, вони одного поля ягоди. Я б не стала довіряти їм. І чесно кажучи, Ельго, я не особливо хочу довіряти тобі. Плюс. Якщо Нік хранитель цієї бібліотеки... значить він може відшукати тобі закляття.

–Подібного роду заклять немає.– відповіла Ельга.– Їх не створили.

–Чому потрібно саме так його покарати? Чому просто не посадити до в'язниці?

–Я не можу сказати всього.– похитала головою Ельга.

–Тоді я не стану допомагати.– Дженніфер склала руки на грудях.

–Ельго. – сказав Нік, дивлячись на неї.– Вона сказала своє слово, ми не будемо тиснути на неї.

Вона важко зітхнула і наостанок взяла Дженніфер за руку. Дівчина здригнулася. Мороз поповз по її венах, і вона побачила сліпуче світло. Те, що Ельга не сказала дівчині, розклалося тепер перед нею, як маленькі кадри спогадів. Те видіння, що вагітна Рамона колись передала Ельзі випадково, насправді призначалось не крижаній королеві, а ще не народженому нащадку яснооких. У видінні були чіткі інструкції, наслідки її відмови і крах усього живого в Ґотліні, Дженніфер зрозуміла, що потрібно зробити.

 – Ніку...– прошепотіла Ельга.

– Я бачу. Чорт би тебе побрав Ельго! – крізь зуби процідив він.

– Клянуся, я не замислювала нічого подібного.

Нік вклав перо в пальці племінниці й підклав пергамент. Спершу нічого не відбувалося. Слова дуже давньою магічною мовою горіли в голові Дженніфер, їхнього точного перекладу вона не знала, але від чогось чітко усвідомлювала сенс сказаного.

– Це закляття придумала ти.– промайнуло в її голові, голос був чоловічим.