Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

вибухи не припинялися; це означало, що корвет тримається і хоче вистріляти до останнього всі свої ядра.

Незабаром човен вийшов на чисту воду, йому не загрожували скелі, до нього не могли досягти ядра.

Поволі море світлішало, ясні смуги між обрієм і хмарами раптом поширшали, бризки піни заіскрилися світлом, гребені хвиль забіліли. День настав.

Човен уникнув небезпеки від ескадри. Але ще лишалося зробити найважче. Човен врятувався від обстрілу, але не від аварії. Він був у вільному морі — маленька шкаралупка без палуби, без парусів, без щогли, без компаса, не маючи інших засобів, крім весел. Він мусив боротися проти океану й урагану, цей атом, відданий на ласку колоса.

І от у цьому безмежному, цьому відлюдному просторі, підвівши осяяне блідим ранковим світлом лице, чоловік на носі човна, пильно дивлячись в очі чоловіка на кормі, сказав йому:

— Я брат того, кого ви звеліли розстріляти.

КНИГА ТРЕТЯ

ГАЛЬМАЛО

І. СЛОВО Є ДІЯ

Старий підвів голову.

Чоловікові, що говорив до нього, було років із тридцять. Лице в нього засмагло від морського вітру, очі він мав дивні: у простодушному погляді селянина світилась проникливість бувалого моряка. Він міцно тримав весла у своїх дужих руках. Вигляд він мав лагідний. За поясом у нього був кинджал, два пістолети й чотки.

— Хто ви? — спитав старий.

— Я вам тільки що сказав.

— Чого ви хочете?

Чоловік кинув весла, схрестив на грудях руки і відповів:

— Вбити вас.

— Як знаєте, — сказав старий.

Матрос підвищив голос.

— Приготуйтесь.

— До чого?

— До смерті.

— Чому я маю вмерти? — спитав старий.

Настало мовчання. Чоловік, здавалось, на якусь мить був спантеличений цим запитанням. Потім відповів:

— Я ж сказав, що хочу вас убити.

— А я вас питаю: чому?

Блискавка майнула в очах матроса,

— Бо ви вбили мого брата.

Старий відказав холодно:

— Спочатку я врятував йому життя.

— Це правда. Ви його спершу врятували, а потім убили.

— Це не я його вбив.

— А хто ж тоді?

— Його провина.

Матрос збентежено дивився на старого. Потім його брови гнівно насупились.

— Як вас звати? — спитав старий.

— Моє ім’я Гальмало, але вам немає потреби знати його, щоб бути вбитим мною.

В цей момент зійшло сонце. Один промінь упав прямо на матроса і освітив дике лице. Старий уважно розглядав його.

Канонада все ще тривала, але ривками, ніби в агонії. Дим застилав обрій. Човен, яким гребець більше не керував, плив куди несло.

Правою рукою матрос вихопив з-за пояса пістолет, а лівою взяв чотки.

Старий підвівся.

— Ти віриш у бога? — спитав він.

— Отче наш, іже єси на небесєх, — пробурмотів матрос. І він перехрестився.

— Ти маєш матір?

— Маю.

Він перехрестився вдруге. Потім промовив:

— Ну, годі. Даю вам хвилину, монсеньйор.

— Чому ти називаєш мене монсеньйором?

— Бо ви сеньйор. Це видно.

— А ти маєш сеньйора?

— Маю, ще й великого пана. Хіба можна жити без сеньйора?

— Де він?

— Не знаю. Він покинув наш край. Він називається пан маркіз де-Лантенак, віконт де-Фонтене, принц Бретонський. Він сеньйор усього Семилісся. Я ніколи його не бачив, але це не заважає йому бути моїм паном.

— А якби ти його побачив, ти б скорився йому?

— Певна річ. Я був би поганином, якби не скорився! Треба коритися богові, потім королеві, що все одно як бог, потім сеньйорові, що все одно як король. Але це зараз ні до чого. Ви вбили мого брата, я повинен убити вас.

Старий відказав:

— Насамперед, я добре зробив, що вбив твого брата.

Матрос стиснув пістолет у руці.

— Годі! — сказав він.

— Гаразд, — сказав старий. І спокійно додав:

— А де ж священик?

Матрос глянув на нього.

— Так, священик. Я дав священика твоєму братові, ти повинен дати мені.

— Я не маю його, — сказав матрос.

І продовжував:

— Де ж тут священики у вільному морі?

Чути було конвульсивні вибухи віддаленого стихаючого бою.

— Ті, що вмирають там, мають священика, — сказав старий.

— Це правда, — пробурмотів матрос, — вони мають корабельного священика.

Старий продовжував:

— Ти згубиш мою душу, а це тяжкий гріх.

Матрос задумано похилив голову.

— І гублячи мою душу, — додав старий, — ти губиш свою. Слухай. Мені шкода тебе. Ти зробиш те, що схочеш. Я виконав недавно свій обов’язок, врятовуючи твого брата, а потім відбираючи в нього життя. Я виконую свій обов’язок і тепер, стараючись спасти твою душу. Подумай. Це ж тебе стосується. Чуєш постріли гармат? Там гинуть люди, там є такі, що конають у розпачі, там є чоловіки, що не побачать більше своїх жінок, є батьки, що не побачать більше своїх дітей, брати, як і ти, не побачать більше своїх братів. І з чиєї вини? З вини твого брата. Ти ж віриш у бога? Гаразд, ти знаєш, що бог страждає в цей час: страждає за свого сина, найхристияннішого короля Франції, що безневинно мучиться у Тампльській в’язниці, як і син божий, Ісус. Бог страждає за свою бретонську церкву; бог страждає за свої споганені храми, за подерті євангелії, осквернені молитовні, за убієнних священиків. Чого бажали ми всі на кораблі, який гине в цю мить? Ми бажали допомогти божій справі. Якби твій брат добре служив, якби він вірно виконував свій обов’язок, нещастя з каронадою не сталося б, корвет не був би ушкоджений, не збився б з дороги, не натрапив би на цей проклятий флот, і ми всі висідали б тепер у Франції. Відважні люди й моряки, ми, — а нас було б немало, — з шаблями в руках, з розгорнутим білим прапором, радісно пішли б допомагати хоробрим селянам Вандеї рятувати Францію, рятувати короля, рятувати бога. От що ми бажали робити, от що ми зробили б. От що я, один, який лишився, іду робити. Але ти перешкоджаєш цьому. В цій боротьбі нечестивців проти священиків, в цій боротьбі царевбивць проти короля, в цій боротьбі сатани проти бога — ти за сатану. Твій брат був перший помічник диявола, ти — другий. Він почав, ти закінчуєш. Ти з царевбивцями проти трону, ти з нечестивцями проти церкви. Ти відбираєш у бога його останню підмогу. Бо коли не буду там я, представник короля, то й далі горітимуть села, сім’ї плакатимуть, священики обливатимуться кров’ю, Бретань страждатиме, король буде у в’язниці, а Ісус Христос мучитиметься. А хто буде винуватцем усього цього? Ти. Що ж, це твоя справа. Я сподівався від тебе зовсім протилежного. Я помилився. Ах, так, правда, я вбив твого брата, ти маєш рацію. Твій брат виявив