Читати книгу - "Війни Міллігана"

180
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 93
Перейти на сторінку:
Браксо

(1)

— О соле міо… Тут з лайна лимонад…

О соле міо… Поцілуй мене в зад…

Перегородки по груди висотою у напареній душовій кімнаті ледь забезпечували приватність. На відміну від окремих душових у відділенні № 22, тут, у «А», була одна велика кімната, де з отворів труби на стелі лилася вода. Здавалося, цю трубу хтось обстріляв з дробовика. Усю кімнату такий душ покривав не надто рівномірно, але були три кабінки, куди дуже точно потрапляли три окремі товсті цівочки.

— Фі-і-ігаро говіга-а-ало… Фі-і-і-ігаро…

Тенор належав Боббі Стілу. Його кучеряве волосся намокло, і він став ще більше схожим на мишу. Посеред кімнати була дірка водостоку, і Боббі заткнув її ганчіркою, тож усі вже борсалися у спільній ванні по литки у воді. Боббі співав і сміявся, наче дитина у калюжі під дощем.

Увійшов аллен, і він почервонів — його заскочили зненацька в імпровізованому аквапарку.

— Е… Біллі… той… Як тобі у нашій дурці? — схвильовано запитав він.

— Бував я і в кращих місцях, — мовив аллен, займаючи сусідню кабінку й починаючи намилюватися.

Боббі перестав червоніти. Завдяки його маленькому зросту перегородка приховувала його аж по шию.

— Я багато про тебе читав. Як же так вийшло, що ти опинився тут?

— Це довга й не дуже цікава історія, — відповів аллен. Він знав, що Боббі запитав це для годиться.

Боббі сперся руками й підборіддям на перегородку.

— Ти ж був у Лебанонській в’язниці, правда?

— Ага, — аллен вже знав, яке запитання буде наступним.

– І що, там краще, ніж тут?

— Набагато. Більше всіляких занять. Більше свободи. Я б краще два роки у Лебаноні відсидів, аніж рік тут.

Боббі широко всміхнувся.

— Добре, якщо так. Я ж ашерманівець — так що зрештою там і опинюся.

аллен здивувався — Боббі не був схожий на соціопата чи ґвалтівника.

— Я чув, що однокамерники часто ґвалтують інших хлопців…

Вочевидь, Боббі дуже цього боявся через свої невеликі розміри.

— Брехати не буду, таке трапляється. Але більшість хлопців самі накликають на себе біду. Так, усі кажуть, що справа в тому, що вони молоді й малі, але насправді вони просто не прислухаються до порад…

— Це ж до яких? — Боббі промив очі від мила й витріщився на аллена.

— Насамперед ніколи нічого не бери, якщо тобі дають це просто так. Хлопці вдають, що це такий дружній жест, але насправді у них приховані мотиви.

— Не розумію.

— Уявімо, що до тебе підходить незнайомий хлопець та ні з того ні з сього починає розмову. Здається, він просто поводиться приязно. Потім пропонує тобі цукерку чи пачку цигарок. І ось тут, якщо ти її візьмеш, — станеш його боржником. І віддаватимеш не цукерками чи цигарками, а особистою послугою, наприклад сексуальною. Або інша ситуація: до тебе підходять двоє малознайомих хлопців і пропонують сховатися й викурити косячок. Найімовірніше, за таких умов у тебе в роті побуває не тільки цигарка.

Очі Боббі розширилися ледь не втричі.

— Бережися натовпу. Тебе можуть зґвалтувати у п’яти метрах від охоронця — від нього тебе закриє стіна таких самих ув’язнених, які сподіваються, що й до них дійде на тебе черга, — аллен згадав, як охоронець пропонував Біллі-М захист за п’ятдесят доларів. — А, ще одне. Якщо хтось пропонує тобі охорону після того, як на тебе напали без жодної причини — посилай його в дупу. Він це все і влаштував. За цю охорону тобі доведеться платити сексом. Ну а там, я думаю, ти ще кілька правил винайдеш самостійно.

Боббі обернув стегна рушником і вийшов зі своєї кабінки.

— Ось мій захист, — усміхнувся він, витягуючи з косметички на поясі зубну щітку.

аллен був вражений: у пластикову частину було вставлене лезо. Це нагадало йому першу заточку, яку він зробив у в’язниці. Він назвав її «урівноважувачем». Дикувата усмішка Боббі не лишала сумнівів: він скористається зброєю. Маленький чоловічок, не відводячи дивно палаючих очей від аллена, лизнув лезо й вийшов.

Що зробило його таким? Гаряча вода зігрівала спину й нутро, і аллен усе думав про цього чоловіка. Ось він грається у воді, наче дитина, — а за мить вже стає схожим на холоднокровного вбивцю.

Тепер зрозуміло, чому він був ашерманівцем.

аллен нахмурився. Мабуть, він схожий на Боббі, коли переключається з девіда на денні, Біллі-М чи нестримного рейджена.

А що як Боббі Стіл теж?..

Ні, Боббі Стіл точно нездоровий, але множинних особистостей у нього немає.

(2)

Після сніданку «розумні» сиділи в загальній залі разом із зомбі й інтровертами, що безцільно блукали навколо. За столом сиділи кілька наглядачів — вони гучно вихвалялися, хто скільки вчора випив та зі скількома шльондрами встиг переспати. У кутку один із пацієнтів під дією важких препаратів прощався зі сніданком. Товстун Оггі та лисий Флік патрулювали лише два з багатьох коридорів відділення «А», і начальник Рузолі став відправляти інших їм на допомогу в решту коридорів, а також щоб провести деяких пацієнтів у відділення працетерапії.

Боббі Стіл у блакитній бейсболці задом наперед сидів і читав старий журнал, закинувши ноги на стіл. У нього на животі лежав старенький радіоприймач, що передавав музику на білий навушник. Поряд з ним Джоуї Мейсон, бородатий художник з 45-ї палати, грав у шашки з іншим пацієнтом. аллен безуспішно розкладав п’ятий пасьянс. Велетень Ґейб Міллер лежав на підлозі, піднімаючи над собою на дерев’яному стільці невеликого чоловічка, ще меншого за Боббі. Чоловік служив Ґейбу штангою, і від цього його вже починало нудити.

— Відпусти Річарда, бо його зараз знудить, — сказав Боббі.

Ґейб повільно опустив стілець, Річард тут же зіскочив і без жодного слова відбіг на кілька кроків.

— Ага, і мені кави заразом принеси, — сказав Боббі, на-че відповідаючи на німе запитання Річарда. Той усміхнувся й вибіг з кімнати.

аллен звів брови, роздумуючи над цією телепатією.

— А чого він хотів?

— «Кул-Ейду».

— А звідки ти знав? Він же нічого не сказав.

— А йому і не треба, — відповів Боббі з напівусмішкою. — Річард Кейс такий сором’язливий і невпевнений у собі, що постійно боїться, що люди відштовхнуть його. Ти скоро теж навчишся з одного погляду розуміти, чого він хоче. Тільки час від часу добивайся, щоб він хоча б щось сказав.

— Зрозуміло.

— Річард допомагає Ґейбу займатися. А я віддячую йому тим, що приймаю у товариство. Для нього важливо мати компанію.

— Ти поводишся, як старший брат. Не думаєш, що це може зіграти проти нього, коли він лишиться тут сам без тебе?

— Та знаю, — Боббі сумно опустив очі.

1 ... 11 12 13 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни Міллігана"