Читати книгу - "Люба Елен із Бріджсвіла"

Симона. Елен навіть намагалася поплакати, однак плакати не хотілося. Просто було сумно.

— Ну, до побачення, мої любі дівчата, — ніжно говорив тато Симон, обнімаючи і цілуючи Елен і Веллу. — Не сумуйте і частіше пишіть.

Попрощавшись з містером і місіс Мітсвуд, Симон поторсав за довге вухо Гледіс, яка злегка повискувала, ще раз махнув усім рукою та спустився по хиткій драбині в шлюпку, де його підхопив боцман. Матроси почали енергійно гребти веслами, і за декілька хвилин тато Симон і мсьє Жіль вже бадьоро крокували по пірсу у бік пакгаузу.

— До побачення! До побачення! — кричала за всіх Елен і так махала своїм солом’яним капелюшком, що заледве не звалилася за борт, однак її вчасно підхопив помічник капітана містер Бірроу.

— Міс, — повчально сказав він, підводячи Елен до мами Велли. — Якщо ви впадете за борт, то ризикуєте забруднити ваш гарненький костюмчик. Не кажучи вже про інші неприємності. Отож краще відправляйтеся в кают-компанію, а я попрошу кока Сміта принести що-небудь смачненьке, наприклад, тістечка.

Незважаючи на те, що тістечка були майже відразу доставлені на полірований стіл, веселіше в кают-компанії не стало. Після того, як яхта відійшла від берега, капітан Бодібрук віддав накази матросам і засів за шахову партію з містером Мітсвудом. Місіс Мітсвуд сиділа поруч із гравцями і в’язала гачком свої улюблені мереживні серветки. Мама Велла влаштувалася на великому шкіряному дивані і задумливо гладила кішку Люсі, яка пригрілася у неї на колінах і голосно нявчала. Гледіс лежала на підлозі поруч з диваном і не зводила з Велли ревнивих очей.

— Ну-ну, Гледіс, — заспокійливо сказала мама Велла і погладила собаку. — Не треба так хвилюватися, адже я тебе дуже люблю. Піді краще до Елен, вона дасть тобі одне тістечко.

І помахом руки вона вказала Гледіс, на кого їй варто переключити свою увагу. Елен своїм бенкетом давно вже приваблювала Гледіс, яка полюбляла солодощі не менше від своєї молодшої хазяйки. Однак те, що кішка знаходилася на руках Велли, не давало собаці спокою і можливості відійти. Після заспокійливих слів хазяйки і її багатозначного жесту у бік Елен, Гледіс негайно залишила пост біля дивану і перебралася до столу, де на лискучому великому блюді лежали солодощі: наповнені кремом еклери, кекси з варенням, обсипані горіхами і цукровою пудрою бісквіти… Поруч виділяв божественний аромат нікельований кавник з вітіюватою ручкою і носиком, а розписний порцеляновий чайник китайської роботи пускав пару.

— Що тобі дати, Гледіс? — хитро запитала Елен. — Може, цей еклер? Але ж ти знаєш, що бабуня суворо забороняє, щоб тебе годували зі столу. Та я знаю: доки не спробуєш тістечко, ти не заспокоїшся. Тому йди сюди, я дам тобі шматочок. Тільки не чмакай, щоби бабця не почула.

Елен узяла тістечко, яке лежало перед нею, і простягнула Гледіс.

Партію в шахи було завершено. Все товариство присунулося до столу і стало пригощатися кавою, чаєм і солодощами, ведучи при цьому неспішні розмови.

— Поїхав Симон, поїде Велла і забере із собою Елен. Залишимося ми самі, — невесело міркував уголос містер Мітсвуд. — Може, й мені знайти собі справу до душі? А що… Я міг би організувати у Бріджсвілі школу юнг. Скільки таких хлопчаків, як Алекс і Семмі, не знають, чим себе зайняти, а в душі мріють про море і пригоди! Як ви думаєте, капітане?

— Гарна ідея, — відповів капітан Бодібрук. — Я міг би читати курс навігації, а практику вони б проходили у мене на судні.

— Чудово! — вигукнула Елен. — А мене ви візьмете в школу юнг? Я багато чого знаю про життя моряків, дідусь мені розповідав. Я дуже люблю різні пригоди і розпуки…

— Небезпеки, — поправила її місіс Мітсвуд.

— Так, так, небезпеки, — виправилася Елен. — Тому з мене вийде гарна юнга або ні — гарний юнг.

Всі засміялися. Смуток, який панував на яхті після від’їзду Симона і мсьє Жіля, потроху розсіювався. Вже Елен бігала з Гледіс по палубі, вже містер Мітсвуд, задоволений своєю ідеєю про школу юнг, мурчав під ніс невигадливу мелодію, а місіс Мітсвуд і Велла обговорювали тонкощі організації виставки картин.

Вечоріло. Прогулянка на яхті капітана Бодібрука підходила до кінця. На обрії показалися акуратні дахи Бріджсвіла, знайомі вулиці, висока пожежна вишка, старовинна будова школи. Всі стояли на палубі, милуючись краєвидом рідних місць. Слова, які кружляли у всіх у голові, озвучила Елен:

— А знаєте, я дуже скучила за нашим домом, садом, своєю кімнатою і друзями.

— Ось, до речі, й вони, — посміхаючись додав містер Мітсвуд. — Славні хлоп’ята.

Тут він показав рукою на причал, де зірка Елен відразу ж вирізнила дві крихітні фігурки, що розмахували руками і аж підстрибували від нетерпіння.

— Ну, тепер вже я точно відчуваю, що наближаюся до дому, — промовила якось особливо м’яко місіс Мітсвуд. — І наявність на березі цих двох джентльменів мені переконливо доводить, що я не помилилася.

Через півгодини сім’я Мітсвудів прощалася з капітаном Бодібруком і його командою. Всі розуміли, який щасливий і приємний день вони провели сьогодні й намагалися зберегти в собі це відчуття щастя. Нарешті взаємні прощання закінчилися, і почалося переправлення на берег. Вітер затих, хвиль не було, і тому все завершилося цілком вдало. Елен, розпрощавшись з матросами і не чекаючи всіх інших, кинулася до Алекса і Семмі.

— Знаєте, як чудово було! — випалила вона відразу ж замість привітання. — Яка у капітана яхта, просто диво!

Однак, побачивши посмутнілі обличчя друзів, Елен здогадалася, що їм не зовсім приємно слухати про принади чужої морської прогулянки.

— Я повідомлю вам щось дуже важливе, — сказала вона пошепки, нахилившись до приятелів. — Але це поки що — таємниця. Дідусь разом з капітаном вирішили відкрити школу юнг у Бриджсвілі, і нас трьох туди запишуть найпершими!

Дружний крик «ура!» сколихнув пристань. Елен з друзями, міцно взявшись за руки, відтанцьовували дикий танок, а всі інші, відразу зрозумівши причину таких бурхливих радощів, тільки посміхалися.

— Ну що ж, любі лицарі моєї любої доньки, — промовила мама Велла, підходячи до Елен та її друзів. — Ходімо по домівках. Всім вже