Читати книгу - "Паперова лялька"

одним словом, грабіж власників, як його не називай. В квітні в Олександрівськ увійшли австро-німецькі війська, і радянську владу було повалено. Окупанти запровадили жорсткий терор, позакривали підприємства, вивозили до Німеччини хліб, худобу, промислову сировину, цінне обладнання.

Далі була знову Центральна Рада, Директорія[18], білогвардійці, махновці, і знову більшовики. Крім них порозводилось сотні дрібних отаманів або просто партизанських банд. Одні схилялися на бік націоналістів, інші підтримували більшовиків. І ніхто не нехтував можливістю розкулачити «класового ворога».

Красний терор, білий терор, чорний терор. І всі грабували, грабували, грабували…

У 1919 Україну поглинув просто цілковитий хаос.

Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти[19], польська та повстанська[20]. Знелюдніли голодні міста, а їхні мешканці в пошуках їжі подавалися на село.

Села буквально відбивалися від непроханих гостей. На півдні України ще й лютувала епідемія тифу. Через нестачу харчів в російських містах на Україну відрядили загони з Москви і Петрограда, які силоміць відбирали зерно в усіх – так само, як це рік тому робили німці.

Селяни, що спостерігали за швидкоплинним калейдоскопом подій, подумки проклинали усіх міських мешканців зі всіма їхніми урядами, що занапастили їх споконвічну селянську автономію. Хто б не добувся до влади, перша дія будь-якого уряду щодо селянина була: «Дай!». І піди розбери, чи то влада, чи то бандити – наслідки однакові.

Аби позначити будинок, що вже було пограбовано, у дворі розпорювали пірину. Пух, що розлітався, здалеку говорив: брати більше нема чого. В черговий раз, коли в кінці вулиці почувся вереск курей і плач жінок, Агата запропонувала мамі:

– Розпоремо самі пірину – може, не чіпатимуть. Однаково брати нема чого – так хай хоч не порсаються. Гидко.

– Облиш, дитинко. Все одно не допоможе.

Не допомогло. Забрали цілу перину – на потреби вже невідомо кого.

Якось Агата зайшла до хати і побачила на столі чималий шматок сала. Після багаторазових нічних продрозкладок невідомо чиїми загонами в хаті давно не залишилося ані краплі жиру. Чомусь пошепки Агата спитала:

– Мамо, звідкіля це?!

– Мирон заніс.

Он воно що! Мирон був сусідський хлопець. Жив удвох з батьком, мати померла. В дитинстві Мирон якось впав із скирти сіна і пошкодив ногу – вона в нього геть не гнулася. Це каліцтво в решті решт врятувало йому життя – його не було мобілізовано ні в яку армію. А поратися по хазяйству він досить гарно призвичаївся. За довоєнним мірками сім’я Мирона жила досить заможно. Та й зараз попри всі набіги бандитів всіх кольорів вони якось примудрялися приховати бодай частку продуктів. От тільки виконувати ще й жіночу роботу було не сила.

Мама дуже швидко здогадалася, що Мирон почав вчащати до них не просто по-сусідські. Але вподобав він не тендітних та хворобливих Катю і Паню, а міцну кремезну Тіну.

Звісно, за мирних часів ані мама, ані Тіна навряд чи б зраділи такій партії. Але стільки всього змінилося! А Тіна просто сяяла! Нарешті на неї звернув увагу парубок! І вона може опікуватися власним жіночим щастям, а не грітися в променях чужого. Якось вони удвох підішли до мами, впали на коліна і попросили: благословіть, мамо! І того ж вечора Тіна зібрала в хустину свої власні речі і перейшла жити до Мирона.

Всі революції мають одне на думці: захопити владу. Різниця тільки в тому, хто як цього досягає. Жовтнева революція, окрім звичайних горя, крові, бруду і злиднів додала ще й штучний голод, громадянську війну, розкуркулювання усіх більш-менш заможних селян.

Масово знищувалися «класові вороги»: як поміщики, офіцери царської армії, представники антибільшовицьких партій, так і представники інтелігенції, звичайні селяни та й просто випадкові люди. Ніякі правові і моральні норми не враховувалися. Тому наші дореволюційні бабусі були проти нового строю. А радянська влада їх поступово винищувала – якщо не особисто, то як клас.

…Була пізня осінь 1919 року. Влітку хоч сяк-так можна прогодуватися: наварити пустий суп з городини, компот з падалки, напекти картоплі. А зараз сім’я почала відверто голодувати. Агаті давно затримували пенсію. На неї багато й не купиш – ціни на продукти злетіли до неба, а все ж таки…

В місті після громадянської війни в черговий раз установилася влада більшовиків, тож треба йти до них. Вдягнувшись тепліше, Агата пішки пішла в місто.

Міська Рада розташувалася в двоповерховому будинку на вулиці Олександрівській. До входу вели широкі сходинки. Мимоволі Агата зупинилась перед ними. І чого так боязко? Повільно піднялась, зайшла.

Перед кабінетом сиділа дівчина