Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

бути мудаком — це недолік, що злостивість і сварливість вважають вадами характеру, однак таке сприймають толерантно, якщо люди дуже талановиті й розумні, коли складно знайти їм заміну, а також якщо вони від природи наділені вищими шансами на успіх, ніж прості смертні. «Надзвичайний талант» — це універсальне виправдання для того, щоб терпіти цих деструктивних негідників, потурати їм і підлещуватися до них. Наш суспільний стандарт, схоже, має такий вигляд: «Якщо ви дійсно великий переможець, вам зійде з рук те, що ви дійсно великий мудак».

Щоправда, у цьому немає жодної потреби. Найбільш ефективні й цивілізовані організації, які я знаю, не шанують, а навпаки, карають і звільняють мерзотників без краплі співчуття. Як висловилася Шона Браун, старший віце-президент із бізнес-операцій «Ґуґла», її компанія діє під гаслом «Не будь злюкою», в такий спосіб зробивши «Ґугл» тим місцем роботи, де просто недоцільно поводитись як мудак.

Шона Браун зізналася, що в «Ґуґлі» є люди, які можуть підпадати під моє визначення мудака, але компанія працює над виявленням їх ще під час найму на роботу. Крім того, злостиві люди отримують низькі оцінки продуктивності праці, і їх не просувають на керівні посади. Також у «Ґуґлі» нульова терпимість до мудаків, яких я називаю запеклими (Шона висловлюється ввічливіше, та саме їх вона й мала на увазі).

У застосуванні правил проти мудаків деякі компанії просунулися ще далі. Енн Роудс багато років очолювала відділ кадрів авіакомпанії «Південно-західні авіалінії» і була засновником та керівником відділу людських ресурсів у «ДжетБлу ейрвейз». Вона сказала, що в обох компаніях не просто невигідно бути сертифікованим мудаком, а що працівникам це не минулося б так просто, бо «там для них немає місця, щоб сховатися». Уже під час першого року роботи в авіакомпанії «ДжетБлу» Енн зрозуміла, що «невідповідність рівневі корпоративної культури» (а особливо погане ставлення до колег, клієнтів і компанії загалом) була головним показником поведінки, на підставі якої звільняли працівників. «Південно-західні авіалінії» завжди наголошували, що людей «наймають і звільняють за їхню поведінку». Герб Келлегер, співзасновник і колишній генеральний директор «Південно-західних авіаліній», окреслив, як це працює: «Один із наших кандидатів на посаду пілота дуже недоброзичливо повівся з секретарем, і ми одразу ж відмовили йому. Неможливо ставитися до людей неприязно й одночасно бути тим типом лідера, який нам потрібний». Енн додала: «Ми не дозволяємо так чинити з нашими людьми; вони не заслуговують на це. Люди, які працюють у нас, не мають права на зловживання».

В організаціях, які найбільш нетерпимі до негідників і найефективніші у запровадженні правила «мудакам тут не місце», «продуктивність працівника» і «ставлення до інших» — далеко не різні речі. Такі фрази, як «талановитий мерзотник», «блискучий покидьок» або «мудь-суперзірка», тут вважаються оксиморонами. З тимчасовими мудаками розправляються негайно: вони швидко починають розуміти (або їм вказують), що дискредитують себе, тож відкидають свою злостивість, перепрошують і працюють над тим, щоб змінити поведінку, а не намагаються виправдати чи прикрасити свої вчинки. А от сертифікованих мудаків не ігнорують. Їм не пробачають щоразу. Тож або вони змінюються, або ж їм вказують на двері. В організаціях, де я хотів би працювати, таких осіб вважають некомпетентними, навіть якщо вони виконують свою роботу добре (або й надзвичайно добре), але повсякчас принижують інших.

Оприлюдніть правило та поширюйте його — словами й особливо вчинками

Більшість організацій, особливо великих, видають службові інструкції, що нагадують цензуровані версії правила «мудакам тут не місце». Деякі з них посилюють інформаційний меседж таких приписів, поширюючи їх серед працівників (зазвичай разом з переліком інших «основних корпоративних цінностей») і викладаючи їх під час ввідних сесій для новачків. Старші менеджери звичайно говорять про переваги взаємної поваги або інші подібні речі. Деякі керівники та організації навіть озвучують версію правила про мудаків без цензури.

Як уже згадувалося на перших сторінках цієї книги, я і мої колеги відкрито обговорювали це правило на нашій кафедрі в Стенфорді. І деякі читачі мого есе в «Гарвардському бізнес-огляді» писали, що воно стало основою їхнього стилю керівництва. Один із моїх улюблених листів прийшов від Родеріка Геа, генерального директора компанії «Мішн Рідж Кепітал»: «Більшу частину своєї професійної кар’єри я казав усім, хто хотів це почути, що можу працювати з людьми майже будь-якого типу, за винятком мудаків. Насправді я завжди використовував саме це слово. І хоча я безмежно вірю в терпимість і справедливість, утім ніколи не пробачав і не був поблажливий до тих, хто без належної поваги ставиться до людей навколо».

Деякі організації підтверджують, що правило про мудаків — це основа їхньої корпоративної культури. В огляді на веб-сайті http://www.emplawyernet.com повідомлялося, що «Макдермотт Віл і Еморі», міжнародна юридична фірма зі штаб-квартирою в Чикаґо, має освячене десятиліттями правило «мудакам тут не місце», яке встановлює, що «не дозволяється кричати на секретаря або один на одного». Спеціалісти зі зв’язків з громадськістю компанії «Макдермотт» у розмові зі мною наголошували, що це радше неписане, ніж офіційне правило, щоправда визнавали, що партнери фірми протягом багатьох років схвалювали дотримання цього правила. Або розгляньмо «Саксес факторс», фірму зі штаб-квартирою в Сан-Матео, штат Каліфорнія, що розробляє програмне забезпечення для управління людськими ресурсами. Її генеральний директор Ларс Далґаард сказав мені, що основною цінністю компанії є «повага до особистості, але не до мудаків. Природно мати одного такого в організації, однак важливо не бути цим одним». Він додав, що це правило має «недвозначне тлумачення, і всі співробітники підписують контракт, який зобов’язує їх не бути такими», оскільки «мудаки знижують продуктивність».

Подібним чином ставилися до мерзотників й у канадській компанії «Еппл бокс продакшнс», яка згодом розпалася. Однак упродовж дванадцяти років, коли вона випускала один за одним успішні телевізійні рекламні ролики, це правило було основним принципом її роботи. Виконавчий продюсер «Еплл бокс» Дж. Дж. Лайонс розповідав галузевим журналам, що «всередині компанії і в роботі з зовнішніми партнерами нам подобається оточувати себе приємними людьми». Також він додав: «У нас існує внутрішнє правило, щось на зразок девізу “мудакам тут не місце”. Якщо режисер або продюсер — мудак, ми не працюватимемо з ним». Коли ж у Лайонса поцікавилися причиною такої думки, він відповів: «Життя занадто коротке». Я лише додам: «Амінь». Будь-які коментарі зайві.

Багато організацій формулюють це правило більш ввічливо. У компанії «Плант і Моран», яка 2006 року посіла дванадцяте місце у рейтингу «100 найкращих компаній-роботодавців» журналу «Форчун», зазначають: «Мета нашої бухгалтерської фірми — робочий колектив, вільний від негідників. Тож ми заохочуємо персонал жити за цим золотим правилом». Річ Річчі, головний операційний директор «Барклайс капітал», сказав журналу «Бізнесвік», що особливо у виборі керівників вони дотримуються «правила не наймати і не терпіти жодного негідника». «Бізнесвік» прокоментував це так: «Розумникам, які своєю неприйнятною поведінкою налаштовують колег проти себе, наказують змінитися або залишити компанію». І в «Ксилінкс», фірмі, яка випускає напівпровідникові прилади, існує правило, що «співробітники мають поважати і підтримувати один одного, навіть якщо дехто з колег не викликає симпатії».

Або візьмімо