Читати книгу - "З матір'ю на самоті"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 33
Перейти на сторінку:
ще молоде літературне товариство: Василя Симоненка, Бориса Олійника, Тамару Коломієць, Василя Діденка, Дмитра Головка і мене. Великий поет надіслав нам послання «Любій юні». А було це весною 1957 року — якраз перед Всесвітнім фестивалем молоді і студентів у Москві. Тоді наша університетська багатотиражка «За радянські кадри» вийшла не звичайною газетою, а поважною брошурою, де на першій сторінці друкувалося привітання Сосюри, а далі вірші (тільки вірші) і портрети університетських поетів. Ото радості було! Тільки не було б тієї радості, якби Василь не працював тоді у нашій студентській газеті, де вперто і послідовно пропагував творчість своїх літературних побратимів… Але я в той час не контактував із ним. Ми негадано-неждано посварилися і більше року не розмовляли. Тільки записками перемовлялися…

Мати: Яка ж це чорна кішка пробігла поміж вами?

Поет: Не чорна кішка і навіть не смугастий тигр. Між нами встали два поети — Олександр Блок і Сергій Єсенін. Ми засперечалася: хто із них більший? Я над усе любив Єсеніна, а Вася — Блока. Геніальний вірш «Незнакомка» у Симоненкових вустах часто звучав мені, неначе його власне зітхання:

И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне. И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами, Она садится у окна.

Мати: А хто ж більший — Блок чи Єсенін?

Поет: Обидва великі. Я на цю тему тепер ні з ким не сперечаюся. А щоб розвіяти свою провину перед Блоком і перед Симоненком, на початку літа тисяча дев’ятсот п’ятдесят восьмого року я пряменько з Борислава (де працював тоді) на кілька днів приїхав до Черкас. Василь і ви раділи тій появі. Звичайно, перед тим я достеменя вивчив життя і творчість Блока…Ми обнялися з Василем, розцілувалися — і суперечки як не бувало. Сам тоді я вперше побував у Шевченковому краю… А ви ж коли приїхали до Василя, чи точніше запитати: переїхали до Черкас?

Мати: Наприкінці літа тисяча дев’ятсот п’ятдеся сьомого року. Вася працював на той час у редакції газети «Черкаська правда», де роком раніше проходив практику журналіста… Треба сказати, що він кликав мене до себе, тільки попервах мені тяжко було одірватися від рідної хати, від городу, від свого села. Я ж майже піввіку прожила коло землі, коло Удаю… Там, коло землі, тиша й спокій, а тут, на асфальті,— суєта і лемент. Нам, селянам, непросто міняти свої звичаї і звички. Ти ж розказував мені, що старенька мати Андрія Малишка, коли переїхала до Києва, то не раз ходила по Хрещатику босоніж… А як подумати, то як жити старій, одинокій людині?..

Поет: Василь занадто ризикував, викликаючи вас до себе. Адже у нього ще не було власної квартири. До того ж він тільки-но одружився із Люсею — кур’єром обласної друкарні…

Мати: Що й казати — важко нам жилося у чужій квартирі. Тому я й хату не зразу продала. Але годувальницю свою — швейну машинку — перевезла у першу чергу… А клопоту нам додалося тоді, коли Вася готувався стати батьком.

Поет: А я ще парубкував у редакції міської газети «Нафтовик Борислава». Ми ж опісля університету роз’їхалися по всіх куточках України. У Києві лишилися тільки кияни-однокурсники, які на всіх студентських зборах(комсомольських і профспілкових) обіцяли піти і поїхати в народ — в районні та обласні газети…

Іще на переддипломній практиці у «Черкаській правді» старанного та обдарованого Симоненка запримітили одразу і опісля запросили літпрацівником у відділ культури. І тепер я думаю, що увесь колектив Черкаської обласної газети мусить довіку пишатися тим, що на шпальтах їхнього часопису одержав бойове хрещення молодий, талановитий журналіст і дерзновенний поет Симоненко. Тут він друкував свої перші замальовки, кореспонденції, рецензії і вірші. Тут він невдовзі став комуністом. Щоправда, деякі гарячі голови (серед них є справжні патріоти України) говорять і пишуть, що Симоненко ніколи не був членом комуністичної партії. Мовляв його народне, гостре і правдиве, слово аж ніяк не в’яжеться із ідеями комуністичного руху. Але я всюди підкреслюю, що Василь Симоненко був не московським комуністом, а нашим, незалежним, самостійним, себто українським, — як Борис Олійник. Важливо знати й те, що до партії приймали із числа інтелігенції лиш найкращих пісьменників, артистів, музикантів чи художників. І чи міг безпартійний Василь працювати в партійній газеті «Черкаська правда» чи в органі ЦК «Робітничій газеті»? На тему «Чи був комуністом Василь Симоненко я нещодавно відгукнувся ось таким коротким віршом:

Що був — то був. Кажу я вам у вічі, А хто не був, той викликає подив. Та як писав свої послання вічні, То він (читайте!) з партії виходив.

Мати: Я це розумію. І скажу як мати: я пишаюся що мій син лишився в пам’яті народу улюбленим поетом і назламною людиною.

Поет: Ще в Черкасах він став «душевною окрасою обласного літературного товариства» (за висловом тодішнього завідуючого відділом культури «Черкаської правди» Олексія Сріблянця)… А коли ж він писав свої вірші, казки та оповідання?

Мати: Трудився днями й ночами. Сидів «у сивих кущах цигаркового диму», — як ти писав про нього у передмові до книжки «Земне тяжіння».

Поет: Він багато курив, у творчих муках не жалі себе. Навіть просив мене, щоб я вислав із Києва кілька пачок цигарок «Новинка», а заодно — альманах «День поезії», бо не хотів одриватися від поетичного життя усієї України. Так і писав мені: «Коли тобі не лінь і маєш в кишені троячку, купи і вишли мені «День поезії». Я ще не бачив оного, бо до Черкас він іще не доповз. В бандероль поклади 2–3 пачки цигарок «Новинка» на предмет частування черкаських тубільців. Вони стануть тута

1 ... 11 12 13 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З матір'ю на самоті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З матір'ю на самоті"