Читати книгу - "Переклади, Черемшина Марко"

так метався у стиді, то чепраги на шиї розв’язалися, і кожух став помаленько з плечей спадати на поперек, а відтак на крижі, а нарешті упав на землю.

Борисочка прискочила до кожуха.

Всі дивилися на дитину. Навіть старому Павлові Сосюкові його присяга застрягла в горлі. Та й то його щастя, що урвав присягу і не договорив її.

- Медіна ярочко, чічєна ярочко, солоденька моя ярочко! - голосила дівчинка над кожухом. Вона схилилася і тулила до личка тую часть кожуха, яка двома чорними латками ягнички притягала її до себе.

Так штудерно хотів багач закрити сліди за ярочкою, що велів кушнірові її шкуру чистенько виполокати і вшити на самій середині кожуха.

Маленька Борисочка обполокала її своїми сльозами ще чистіше.

 

Людвік Тома 11

 

 

КЛІЄНТ

 

 

Адвокат Ісаак Тульпеншток насварив свій персонал канцелярійний і справився якраз до суду, коли несподівано зайшов йому дорогу мужик Матій Мохнатий.

Що за проклятий народ сі мужицькі воли! Все в остатній хвилині! Все запізно! Начеб...

Мохнатий станув за писарем.

- Ну, чого собі бажаєте? - питав Тульпеншток сердито.

- Одно слово, пане дохтор!

- Коли се розумне слово, то прийдіть пізніше, бо я мушу до суду.

Матій наставав спокійно:

- Коли так, то я йду з вами, ви мені на дорозі порадите.

Тульпеншток подумав собі, що неприємний клієнт усе-таки є ліпший, ніж жаден клієнт, і пристав іти поруч із мужиком. Але пекло його, що люди на нього ззиралися, бо Мохнатий дуже гримав своїми тяжкими чобітьми по камінному хідникові.

- Ну то кажіть уже раз, чого хочете,- запитав адвокат неласкаво.

Мохнатий глипнув лівим оком, штовхнув малого адвоката ліктем і заговорив:

- Пане дохтор, що то може коштувати, як когось малим бучком по голові вдариться?

- Що то може коштувати? На то нема тарифи, то може коштувати і багато, і мало.

- Се я сам знаю. Але наш війт сказав, що у нових уставах ся марфа подешевіла.

- В яких нових уставах?

- Таже у прусських уставах, що їх тепер скрізь введено.

- Рихтик, горожанський закон! Там за побиттє нічого нема.

Мохнатий дивувався.

- Аді, сердьтеся, хоть ні, а я се не повірю, аби хтось в уставах забув за побиттє. То врешті нащо було нові устави запроваджувати? Аді, ріжте мене, а я не повірю.

- Ти, бадю, не віриш, то собі не вір,- злостився Тульпеншток.- Добрий день, пане-товаришу,- здоровив він переходячого колегу, якому забаг товаришити.

Та Мохнатий не відступав від нього:

- Заждіть кришку, пане дохтор, я ще не доповів вам усего. Ба ци, варе, мені за то щось буде? Я сто раз присягаю, що я лиш боронився, та й то лиш маленьким бучком до голови дотулився!

- Як так, то ліпше для вас,- але я тепер не маю для вас часу анітрошки.

- Слухайте-ста, пане дохтор! Аді, бігме, лиш маленьким бучком завгрубшки мого пальця.

- Ну то чого ви боїтеся? Як він не лежав, то, може, й кари не буде.

- Е, лежати він лежав.

- Так?

Тульпеншток заінтересувався дуже справою і питав:

- Коли ж був той факт?

- Тому шість, а хоть вісім неділь у корчмі.

- Отже, причка корчмарська, гм... А як довго хорував побитий і чи лежав у постелі?

- Він? Е, лежав...

- Ну, як довго?

Мохнатий глипнув знов лівим оком:

- Таже він ще лежить.

- Що? То погана історія! Прийдіть до канцелярії, бо я на дорозі справ не приймаю!

- Але ж, пане дохтор!

Адвокат пронир у судовій палаті і лишив клієнта на дорозі.

Але коли в три години опісля вийшов із суду і по дорозі представляв своєму товаришеві Шідерманові якесь складне правниче питання, почув, як Матій Мохнатий кликав його голосно щомога: «Пане дохтор, аби-сте прожили за тото, що я вас знов трафив. Таж я, бідник, вас жду і визираю то в корчмі, то на дорозі!»

- Адже я вам, газдо, казав, щоб ви зайшли до мене в канцелярію!

- Чесне ваше слово, пане дохтор, але інакше ждати при пиві, а інакше в канцелярії.

Мохнатий дихав пивом навкруг себе і ледве стояв на ногах, а коли говорив до адвоката, то хапав його за сурдут і держався, щоб не впасти.

Тульпенштокові було ніяково, та що він взагалі не був противний мужикам, що шукали правної помочі, і ніколи тої помочі не відмовляв, постановив хлопа переслухати і якомога скоріше відправити.

- Тож розповідайте мені, газдо, що вам лежить на серцю, а відтак приходіть до канцелярії.

Мохнатий блеїв:

- Мой брє, дохтор, най святиться твоє слово, що мудро говориш, бо таки так... я собі зараз таки погадав, тот злодій Тульпеншток то у мене раз чоловік, то кажу раз... що кажете, ге?

- Добре, добре, лиш скоренько розповідайте, бо я ще не полуднував.

- Та відтак що не полуднували-сте, погодіть, най вам усе розкажу, пункт за пунктом. Аді, вихожу я з корчми, що, може, ні? Та й, аді, навперед мене стоїть стирта дерева, може, ні? Ей, брє!

Тут Мохнатий замахнувся вперед і повалився на адвоката.

- Ви, газдо, йдіть собі тепер геть і набирайте сили.

- Куди вам гет, пане дохтор, я хочу вам зараз усе від кінця розповісти, як вас люблю і шаную, бо ви такий злодійчук, що аж! Я вже буду йти за вами.

- Ну, то, про мене, вже йдіть ззаду та й розповідайте, але борзенько, лиш борзенько.

- Ага, а я ніби вийшов з корчми, а перед моїми очима, як якийсь казав, купа дерева, може, ні? Бігме, що так, та й я приступив та й подивився. Красне дерево, самі ялові та букові верхи. А я собі гадаю: що, варе, тепер коштує дерево, може, не так? Слухай-ста, дохтор! Ет, мой, мой!..

Тульпеншток кидався:

- Або оповідайте мені, як то було, або...

- Я вже