Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

уникати. Якщо хтось нас покинув, це не означає, що ми маємо бути навічно затавровані, як «покинуті». Залишаючи це «тавро» на чолі, ми забираємо у себе свободу бути тим, ким хочемо. Ідея цього підручника полягає в тому, щоб дати необхідні засоби для звільнення тієї частини енергії, яка похована в минулому; щоб ви змогли повернути її в сьогодення і спроектувати на майбутнє з новою силою, без ланцюгів, без етикеток, без якорів.

Заплющіть на хвилинку очі і подумайте про той момент, коли стали жертвою глибокого приниження. Де знаходиться та емоція, яку пробуджує цей спогад? Я впевнена, що на рівні серця. Повторіть вправу, переживаючи момент, коли ви відчули велику любов. Де знаходиться ця емоція? Знову-таки на рівні серця. З тією різницею, що одна нас пригнічує, а інша звільняє. Різні дослідження показують, що першим органом, на який впливає депресія, є серце. Воно починає битися повільніше, не так сильно, і тому надсилає менше крові до мозку. Однак, коли людина відчуває пристрасть, все тече. Серце б’ється твердо. Очі блищать. Все тіло розслабляється. Відмінність між депресивною та пристрасною людиною дуже помітна. Тому в цей критичний час, коли нам так необхідно аналізувати і приймати фундаментальні рішення, ми не можемо дозволити собі розкіш залишатися в депресії. Нам потрібно, щоб кров із силою прибувала до мозку. Мені не потрібно нагадувати, що трапляється, коли цей орган залишається без подачі крові. Тому так важливо рятувати одне одного. Якщо ми позбавимося стану жертви, ми зможемо отримати нове обличчя, наше справжнє обличчя, таке, що зможе стати дзеркалом для інших, допоможе їм відкрити, що ми є чимось більшим, ніж хворе, зранене, тортуроване, ображене тіло.

Якщо ми зможемо трансформувати образи нашої пам’яті так, щоб вони робили нас сильнішими, а не ослабляли, візуалізація цих образів дасть нам нові емоції, а ці нові емоції дозволять проаналізувати все те, що заважає нашому розвитку, і допоможуть поглянути на сьогодення адекватно.

Кілька місяців тому я мала можливість взяти участь в асамблеї обурених Wall Street. У них не було мікрофону, і для того, щоб люди, які були далеко, почули про що говорять промовці, вони вдавалися до техніки повторення. Кожна фраза, яку вимовляв промовець, повторювалася публікою вголос з середини кола назовні. Немовби це було гучне відлуння. І неважливо було, наскільки далеко хтось знаходився: все було чудово чути. Це змусило мене подумати про повідомлення, які ми надсилаємо, і які через їхнє повторення стають реальністю. Що я хочу, щоб інші про мене чули? Що я хочу, щоб про мене пам’ятали? Що хочу, щоб знали про мене? Пережитий жах чи кохання, яке мене переповнює?

Якось я спробувала допомогти одному дорогому другу написати нову історію. Він потерпав від жорстокого поводження в дитинстві. Він став дуже роздратованим дорослим і постійно впадав у депресію. В одній з частин процесу я попросила, щоб він мені розповів якийсь момент, коли він був щасливим. Ідея полягала в тому, щоб затвердити цю емоцію замість глибокого суму. Однак мій друг не лише не зміг пригадати жодного моменту, коли він був щасливим, він навіть не зміг пригадати жодного моменту миру та спокою. Що робити в таких випадках? Вдатися до уяви. Якщо у вас не було образів, які вас звеличують, уявіть їх. Якщо ваш батько ніколи вас не визнавав, якщо не дав вам свого імені і ви жили зі стигмою сина-байстрюка, уявіть собі, що він приймає вас з розкритими обіймами, коли ви народжуєтеся, обіймає вас та дивиться на вас із гордістю. Дехто з вас скаже: «Ні, ні цей батько не заслуговує на те, щоб ми його приймали». Так, але ви це робите не для нього, ви робите це для себе. Що ви мусите чітко усвідомити — погляд спостерігача визначає те, що спостерігається. Чи це реально, чи ні. Чи це відбулося, чи ні. І те, що ми бачимо, поєднує нас з емоцією, яка може або вилікувати, або поранити нас. Якщо ви хочете і надалі жити з образом байстрюка, це ваше рішення, але спробуйте уявити кращу роль. І ця нова ідентичність принесе вам нові емоції, нові думки, нові форми життя, які є набагато здоровішими. Уявляючи, ми створюємо нову реальність. Вірити — це творити. Хоча ви в це не вірите, щасливий світ можна уявити та створити.

В сьомому занятті ми сказали, що людське око сприймає двадцять чотири кадри в секунду. Наш мозок сприймає кадри один за одним, і створюється враження, що вони рухаються в часі, однак між кожним кадром, який ми здатні сприйняти, є момент, який сприйняти неможливо. Це той момент, який використовується в рекламі, щоб надсилати підсвідомі повідомлення. Наші очі не можуть їх побачити. Це інформація, яку сприймає наше інше «я». Енергетичне, а не фізичне «я». Уявімо собі, що відбувається в тому часі, який наші очі не сприймають! Що там відбувається? Що живе в цій паралельній реальності?

Фізика описує властивість, яка називається дуальністю матерії. Одна частка — це одночасно тіло та хвиля (енергія). Ми тіло та енергія, які діють скоординовано. Феномен розгортання часу був продемонстрований квантовою фізикою.

І що спільного в цьому з курсом особистої драматургії? Багато чого. Якщо певної миті наше фізичне тіло зазнало шкоди чи агресії, це не означає, що наше енергетичне тіло було також поранене. Воно залишилося недоторканим тоді, коли наші очі його не бачили. Ким ми були до того, як нас ударили? До того, як ми скоїли помилку і одружилися з не з тією людиною? До того, як зрадили нашу віру в кохання? Ми не змінилися, однак зараз не відчуваємо цього, бо ми привласнили особистість, яка це заперечує! Інакше кажучи, те, ким ви були перед травматичною подією, у вашому житті не помирає. Це продовжує існувати між пульсацією та пульсацією, між зблиском та зблиском, невідчутне для нашого ока, проте яскраво живе. Ми можемо сказати, що існують дві можливості відчути одну й ту саму людину — в її ролі жертви або в пульсуючому світлі, вільну, синхронну з ритмічними вібраціями космосу. Це світло, яке тепер може перетворитися на вічне, і якщо воно змінюється, ми відразу про це дізнаємося.

Те саме відбувається з країною. Є, наприклад, видима та невидима Мексика. Та, що зникає з нашого життя, має дух, сповнений величі, щедрості, освітлення, кохання. В цій країні немає ані безкарності, ані корупції, ані соціального розшарування, ані дискримінації, ані насильства, ані голоду. Дух знаходиться там неушкодженим, очікуючи, поки ми перетворимо його