Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

на реальність. А як? Діями, що походять з оновленого бачення. І як цього досягнути? Побачивши те, чого донині ніхто нам не показував: те, що ми — світло!

Але як ми можемо цього досягнути, якщо наше фізичне тіло залишатиметься в полоні образу мину­лого? Звільняючись від цього зв’язку та встановлюючи нову синтонію (співзвучність з оточенням). Наше енергетичне тіло на це запрограмоване. Воно здатне отримати з необмеженого поля можливостей ту вібрацію, той пульс, що може звільнити наше фізичне тіло від травми, однак потребує нашої допомоги. Ми можемо співпрацювати з енергетичним тілом, переглядаючи наші старі зв’язки із травматичними образами, і, зрештою, залишитися лише з тими, які насправді важливі, і вимикати неважливі. Загалом, це і є та вправа, яку я вам раджу, і яка полягає в тому, щоб відредагувати образи, які визначають вас негативно, і замінити їх іншими, які повернуть вам вашу цінність. Ви вже, напевно, відчули, що цей крок нелегко зробити свідомо, але хочу вам сказати, що у нас є інший, дуже ефективний засіб змінити нейронні зв’язки: мрії!

Узагалі, обмін інформацією між фізичним та енергетичним тілом відбувається, коли ми спимо. Франсіс Крік, науковець, який отримав Нобелівську премію за відкриття молекулярної структури ДНК, представив 1983 року, у співпраці з Граем Мічісоном, одним зі своїх колег, суперечливу теорію щодо снів. Обидва науковці стверджують, що ми спимо, щоби забути. Їхні висновки базуються на тому факті, що наш мозок працює як машина, яка утворює зв’язки. В нормальних ситуаціях мозок отримує інформацію, обробляє і аналізує її перед тим, як дати відповідь. Цей процес змінюється під час травматичної події, бо ми почуваємо себе змушеними реагувати одразу: сприймати небезпеку чи тікати. Є час лише для цього. Тож мозок реагує інстинктивно, одразу переходячи до дії і залишаючи аналіз фактів на потім. Через це є речі, які відбулися, але ми їх не пам’ятаємо. Це так, немовби ми ніколи їх не реєстрували, але несподівано запах, смак або звук поєднує нас з минулим і ми все чітко пригадуємо.

Усі, хто коли-небудь працював з комп’ютером, були в ситуації, коли апарат «зависає», і неможливо ані відправити, ані отримати інформацію. Це те саме, що відбувається, коли ми переживаємо травматичну подію. Ми «зависаємо» і залишаємося в минулому. Інформація, яку ми маємо в пам’яті, або в комп’ютерах на диску, нікуди не зникає, однак у нас немає до неї доступу, що, своєю чергою, веде нас до встановлення помилкових зв’язків і обсесивного їх повторення. Для відновлення доступу потрібне звільнення, слід вийти із синтонії з травматичною подією. Іншими словами, перепрограмувати наш центр «емоції-думки-пам’ять».

Те, як швидко рухаються наші очі, коли ми спимо, напевно, допомагає візуалізувати цю нову інформацію. Так діє параболічна антенна, яка, змінюючи позицію, синтонізує різні сигнали сателітів.

Якщо те, якими ми себе уявляємо в реальності, пов’язане з минулим, тоді те, якими ми повинні бути в майбутньому, пов’язане із тим, що ми бачимо, що робимо, що відчуваємо, що думаємо в сьогоденні, чи не так? Яка була б різниця між минулим та майбутнім, якщо й надалі думати, чути та реагувати у той самий спосіб? Мріймо! Однозначно мріймо!

Під час сну людина встановлює зв’язки випадкових образів, які, доки ми мріємо, здаються повністю реальними. Деякі примушують нас сміятися, інші — лякають, ще якісь будуть здаватися нам абсолютно божевільними, однак ми не маємо жодних сумнівів в їхній справжності. І лише коли ми прокидаємося, то з полегшенням розуміємо, що це був лише сон. Та якими ілюзорними не здавалися б образи, які ми бачимо у снах, пов’язуючи їх один з одним, ми створюємо нову реальність. Зміна світу починається у нашій свідомості.

Мріймо! Робити це обов’язково для того, щоб встановити правильніші зв’язки. Мріймо уві сні чи наяву. Удень чи вночі — мріймо. Слова, звуки, образи, які з’являться в нашій свідомості, коли ми мріємо, допоможуть встановити нові зв’язки, які, своєю чергою, допоможуть нам синтонізувати нові емоції. Зміна нашого емоційного стану дає нагоду спостерігати нові можливості, синтонізувати інформацію, зручнішу для того, щоб поглянути в лице нашого сьогодення.

Коли ми залишаємося в полоні одного образу або однієї згадки, неможливо створити нові зв’язки. Наприклад, якщо A+B=C, і ця літера є подією, яку ми хочемо забути, марно було б намагатися отримати нову інформацію, бо результат завжди буде однаковий. Може бути Z+J=C або N+P=C. Наш мозок обсесивно поєднуватиметься із травматичною подією, з якою продовжує бути синтонізованим, і казатиме, що сума двох факторів — це «C». Це постійне повторення матиме шкідливі ефекти для нашого організму і нашої поведінки. Коли людина в депресії, її серце скорочується повільніше і перестає адекватно подавати кров до мозку. Для правильного функціонування нашому мозку потрібна правильна подача крові. Важливі рішення, які ми маємо ухвалити на даний момент, гостро потребують, аби наш мозок створив правильні зв’язки.

Шукаймо нові можливості, нові синтонії. Мріймо про те, щоб бути новими людьми, які живуть у кращому світі. Кожна емоція, яку ми бачимо, провокуватиме нову емоцію-думку. І кожна з них відбиватиметься на громаді. Будьте певні, що кожен вибір, який ми робимо, індивідуально чи колективно, матеріалізується в майбутньому, рано чи пізно.

Урядові вибори є одним із прикладів того, як це працює. Шляхом президентських виборів кожні шість років ми разом визначаємо наші мрії. Прикро, що часто страх та матеріальна потреба голосують замість нас. Яку повагу ми будемо мати до урядовців, якщо продаємо наш голос за милостиню? Чи люди, які таке чинять, вважають, що можуть отримати щось гідне взамін? Вони не розуміють, що страх та фінансова залежність, які змусили їх голосувати за корумповану партію, були спровоковані тією самою корумпованою партією, щоб і надалі контролювати нас. Вони, ті, що постійно при владі, добре знають основний закон політики: що більше хтось потребує допомоги, то більше поступок робитиме для того, щоб її отримати, і вони користуються цими зв’язками, щоб перебувати при владі. Саме так руйнується людська воля, перетворенням людей на товар, який продається та купується. Лише глибоко хворі люди — з емоційної точки зору — можуть голосувати за політичну партію, яка їх знецінює і не робить нічого, окрім як паплюжить їх права. Яке аж настільки хибне переконання змушує нас голосувати за найгірших кандидатів? Те саме, що приводить нас до партнера, який буде нас ображати, знищувати або домінувати над нами. Те саме, що примушує нас повторювати болісні історії.

В своїй основі це — ідея відчуження. Будь-яке рішення, яке не прагне колективної користі, є помилковим. Ніхто