Читати книгу - "Останній спадок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батько не вперше добирав такі слова для Сенді чи Джессіки. Подумки Мелані вже тричі розбила склянку об голову чоловіка, але, стиснувши губи, стрималася.
— У тазик, не хвилюйся. Її довго зводило, то я підготувалась і поставила його біля ліжка.
Відверто задоволений, що його речі лишилися неторканими, Стен замовк і зосередився на сідницях дружини. Ще трохи — і з його рота слина полилася б, як із крана. Не витримавши, він підвівся, наблизився до Мелані й узявся рукою намацувати жадане. Ніякого сорому — лише тваринне бажання.
— Стене, благаю, не зараз.
Мелані намагалася прибрати чоловікові руки, але безрезультатно — цього разу той відступати не збирався. Він доб’ється свого.
— Та забери ти свої руки… — вільною рукою Стен стиснув зап’ястя дружини й вивернув їй руку за спину. Другою — продовжував лапати свою здобич.
— Стене, припини. Мені боляче!
Мелані заплющила очі й аж звивалася від болю, але вгамувати чоловіка не могла. Розуміла, що вже й не зможе. Може, варто було віддатися, аби не гнівати його, аби не розвивати конфлікт до безповоротного. Руки Мелані послабились, а тіло припинило пручатися.
«Тільки б швидше…»
— Хоча б не на кухні, — просила вона, — діти можуть зайти будь-якої хвилини.
— Закрий рота! Ти моя, сучко.
Захоплений збудженням, чоловік затулив жінці рота долонею й продовжив пестити її між ніг, водночас цілуючи в шию й опускаючись нижче, до грудей. Коли очі наблизилися до пружного бюсту, він на мить зупинився. Лихоманкове бажання струсонуло все тіло, а в голову закрався жаль, що Мелані припинила опиратися. Він би зараз добряче розважився. Стен схопив обома руками жінчину сорочку й різким рухом розірвав. На підлогу посипалися ґудзики та гідність Мелані. Коли очам чоловіка відкрилися чудової округлої форми пружні груди дружини, той наче здичавів — руки самі потяглися до здобичі, нещадно стискаючи їх і сіпаючи в різні боки. Награвшись пальцями, він узявся їх цілувати й не тямив, що між тим по-звірячому кусає. Мелані відчула жахливий біль, але не менше потерпала від сорому й безпорадності. Утішало лише те, що в такому стані чоловіка доведеться терпіти якихось три хвилини, не більше.
— Мамо…
Серце Мелані провалилося в прірву. Страх затопив усе тіло.
Вона повернула голову й побачила на вході до кухні кучеряву Сенді, яка здивовано дивилася на незрозумілі рухи батьків. Вони нагадали їй дивну гру з кольоровими колами на підлозі, яку бачила в дитячому садку.
— Сенді, прошу, іди до своєї кімнати, — прошепотіла мати.
Стен, який досі не зауважив появи малої, тепер гнівно підвів голову й підозріло мовчав. Сенді продовжувала стояти, скута чи то страхом, чи нерозумінням. У цей час зазвичай вони мали б сідали за вечерю.
— Навіщо ти її проганяєш? — У голосі чоловіка прозвучало божевілля. — Нехай подивиться, повчиться! Їй однаково ставати шльондрою.
— Стене, благаю…
— ЗАКРИЙСЯ!
Стен був ладен ударити жінку, аби тільки та облишила скиглити, як мале стерво. Він працює щодня, майже без вихідних, заради цих трьох курв, а не має за це ніякої віддачі, хоч якоїсь поваги. Самі нюні та постійні настанови «Припини, мені боляче…», «Не пий…», «Ти колись був кращий…».
— Чортові суки! — Йому вистачило півсекунди, аби налитися люттю. — Та лярва буде дивитися! Зрозуміло? І не дай Боже вона ревітиме!
Стен відкинув дружину й швидко закрокував до доньки, яка завмерла на місці, не розуміючи, що відбувається. Від батькового крику вона почала шморгати носом, роняючи поодинокі сльозинки. Мелані, благаючи доньку не плакати, шарпнулася підійти до неї, але чоловік відпихнув її, ледь не збивши з ніг. Він підхопив Сенді під лікоть із такою силою, що на руці дівчинки виникла велика гематома й вона зойкнула з болю. За секунду дитина відчайдушно ревіла.
— Стене, відпусти її!
Мати наскочила на чоловіка з кулаками, але сил не стало навіть на те, аби привернути до себе увагу. Він продовжував теліпати донькою, вимагаючи, аби та стулила свій писок. Зі Стенового рота скрапувала, як у знавіснілого бульдога, слина, а на шиї випнулася вена.
«Господи, що ж він робить?!»
Розум Мелані відмовлявся їй служити — вигляд заплаканої, з почервонілою рукою доньки позбавляв жінку здатності мислити, думки розліталися, як сухе гілляччя під натиском шаленого буревію. Безпорадна, вона лише повторювала спроби відірвати руку Стена від доньчиної. Марно — чоловік відмахувався від неї, як від набридливої мухи.
Нарешті збожеволілий пияк послабив мертву хватку й штовхнув Сенді на підлогу. Беззахисна дівчинка впала на підлогу, і далі гірко плачучи. Серце рвонуло з грудей бідолашної Мелані, а очі залила темінь гніву. Сьогодні цей гнів мусив вийти на волю. Мелані відчула дивний приплив адреналіну й несамовито заволала:
— Ах ти ж тварюко!!!
Жінка підскочила до чоловіка й щосили штовхнула його в груди. Цього вистачило, аби збити того з ніг.
— Ти більше не зачепиш її й пальцем!
Стен не тямив, як тендітна й слухняна жінка могла виявити до нього непокору, як узагалі наважилася підняти на нього руку. Він удома господар. Усе має бути за його бажанням. Оговтавшись, він сперся на лікті та спробував підвестись, але зруйнована алкоголем координація рухів підвела. Що це? Сила тяжіння виросла в декілька разів? Цього вечора чомусь усі повстали проти нього. Навіть закони фізики.
— How dare you push me?![25]
З четвертої спроби Стенові вдалося підвестися. Часу не вистачило, аби відвести доньку подалі від місця конфлікту — Сенді так і залишилася стояти позаду матері, тримаючись за понівечену руку. Сльози й далі струменіли з її очей.
— Сука тупа! — У чоловікових очах палав дикий вогонь. Здавалося, він розірве жінку на шматки.
Жах скував Мелані, тож єдине, що вона могла зробити, — це затулити собою доньку й стояти, не зводячи очей зі Стена.
— Клята сімейка. Вам завжди кортіло підісрати мені життя, так?! — Він смачно відригнув і плюнув собі під ноги. Видно було, що Стен обмірковує, як учинити зі своєю проблемною сім’єю.
— Що ти таке верзеш, Стене? — Пальці Мелані тремтіли, а голос зривався. — У всьому винен клятий алкоголь. Ми жили щасливо, доки ти не почав пиячити!
— Алкоголь… — повільно протягнув Стен, — ти більше ні про що не можеш думати. А ти ніколи не замислювалася, чому я почав пити?
— Через надмірну втому. Тому я й подумувала останнім часом, аби ми знову переїхали до Нью-Йорка.
— Мелані, я пив через недолугу сім’ю. Недолугу тупу сім’ю, яка ніколи й пальцем не поворухнула, аби мені допомогти.
— Що ти таке кажеш?!
— Ти ніколи не вважала за потрібне підпрацьовувати десь. Завжди відсиджувала свою дупу вдома з тими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній спадок», після закриття браузера.