Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 4

Середні загони провели ланч, сидячи в бесідці та поїдаючи персики. Спочатку нагодували дітей, усе, що залишилося - принесли вожатим.

Поки діти їли фрукти, Діана нагадувала про гуртки, які починають працювати з завтрашнього дня. А саме: малювання, оригамі, плетіння браслетів зі стрічок і бісеру, спортивні секції, серед яких танці та футбол, а також будівництво корабликів, яким займався колишній чоловік їхньої Лариси - В'ячеслав.

За бесідами двоє вожатих пізно схаменулися, що закінчилися серветки, а на їхні липкі руки скоро почнуть злітатися мухи. Довелося залишити дітей на кілька хвилин і бігти до умивальників, що були у центральній частині табору під навісом. Їх використовували тільки вожаті, які все ще не могли похвалитися зручностями у своїх кімнатах, на відміну від дітей.

Біля умивальників вони помітили Ріка, який розмовляв зі своєю дівчиною, та Вадима, що мив руки.

Неподалік заступник директорки Степан В'ячеславович поливав зі шланга квіти на клумбі. Він поглядав на наручний годинник і безумовно кудись поспішав.

- Нумо ж я вам допоможу, - дбайливо пропонував Рік.

Йому швидко вдалося сплавити чоловіка по важливих справах і самому заволодіти шлангом, звідки з великим напором шурувала вода. Поливши тюльпани, він різко спрямував шланг на Діану з Алісою, котрі якраз підходили до умивальників. Вони їм більше не знадобляться.

З дикими криками дівчата кинулися тікати, футболки липли до тіла, босоніжки видавали неприємні звуки, зісковзували й уповільнювали рухи. Але без такої ж зброї вони не зможуть вистояти, потрібно ховатися.

З порожнечі виріс Валера. Вперше на його обличчі горіла злість, від того колишнього жартівника не залишилося й сліду.

- Ви з глузду з'їхали?! - ричав він. - А якщо діти побачать?

- Теж посміються, - Вадим притулився спиною до дерева.

Не боячись бути облитим, Валера підбіг до Ріка і поцупив шланг. Думав, битися за нього доведеться, а ні, йому так просто віддали головне джерело помсти. Він увімкнув воду та облив Ріка з ніг до голови, потім повернувся до Вадима; не беручи участі в витівках, він був винен не менше. За те, що не зупинив. А ось Агату, що непричетно кліпала очима, не чіпав.

Коли винні отримали по заслугах, Валера вимкнув шланг і сховав його на місце. Двоє подруг, тремтячи від холоду, вирушили до свого загону.

- Треба переодягнутися, поки Галинка не помітила, - турбувалася Діана, залишаючи сліди на асфальті. - Інакше знову примусить доглядати за її садом.

- Вона в будь-якому разі примусить, - нарікала Аліса. - Тільки поки не знаю, кого з нас. Побігли?

Вони озирнулися, і переконавшись, що поблизу немає спостерігачів, кинулися в будиночок. Переодяглися і повернулися до дітей, що навіть не помітили відсутності дорослих. Зібравшись у коло і промовляючи лічилку, по черзі билися долоньками. На певній цифрі потрібно було відсмикувати руку, щоб не програти. Цей світ гаджетам не захопити.

Вожаті так замилувалися зосередженістю малечі, що не помітили, як повз них пронеслася Лариса. У блакитній блузці та довгій спідниці, незважаючи на спеку; а меліроване волосся до плечей було так ідеально укладене, що нагадувало перуку.

- Привіт, Ларисо. Давно не бачилися, як справи? - пропищала Аліса, розтираючи вологе волосся, щоб швидше висохло.

- Хочеться вбивати, - процідила вона. - Ви уявляєте, на вулиці вони бути не хочуть, на гуртки не хочуть, але грати в бравл старс і пити швепс, як вони висловилися, завжди раді! Неподобство!

Ларисі разом із Валерою дістався п'ятий загін. Дітлахи років восьми-дев'яти викликали в неї занадто багато труднощів. Ще недостатньо дорослі, щоб розуміти значення слова "адекватність", але й уже не маленькі, авторитет вожатого для них більше нічого не означає.

Чомусь Валеру вони цінували набагато сильніше. Він умів ладнати з дітьми, на основній роботі це був головний критерій. Останні десять років він працював із дітьми, які мали обмежені можливості. Бути терплячим і уважним у нього в крові.

Лариса, працюючи вчителем початкових класів, насилу домагалася прихильності дітей. Це не заважало їй щоліта рватися сюди, вабила атмосфера і колеги, без яких вона вже не уявляла свого існування.

- До речі, ти ведеш гурток малювання, - згадала Лариса, глянувши на Діану.

- Що?!

- Галинка просила передати, до того ж ти вмієш. Можеш сама в неї перепитати, нехай детальніше розповість.

- Що за додаткові обов'язки? - сердилася Аліса. - Може мені тепер іти тут соціальним психологом підробляти?

- Такими темпами скоро доведеться, - розмірковувала Лариса. Коли завіса неприємних думок спала з очей, вона оглянула двох колег: - Ви чому мокрі?

- Під дощ потрапили.

Лариса підняла голову до неба, і не побачивши жодної хмаринки, мовчки рушила далі.

Про інцидент із водою вдалося забути, щойно вожаті долучилися до ігор із дітьми. Все йшло досить непогано, а потім Галина Андріївна на тихій годині викликала їх до себе в кабінет. Там уже стояли в ряд Вадим, Рік і Валера, ховаючи очі в підлогу.

Директорка подала голос, коли всі винні були в зборі:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍