Читати книжки он-лайн » Підліткова проза 🌟🌍👧 » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

47
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 130
Перейти на сторінку:

- Ви вже зовсім головою тронулися?! Я бачила вас у вікно!

- А що ж не допомогли? - спалахнула Аліса. - Бачили, хто вашу клумбу затопив?

- Розважаєтеся? Весело вам? - грубо продовжила вона, розмахуючи руками. Спочатку зайва жестикуляція лякала їх, потім звикли. - А от мені - не дуже. Ви який приклад подаєте дітям?

- Коротше, від нас ви що хочете? - Діана єдина розуміла, до чого хилить ця жінка і не збиралася тягнути час. - Яке покарання?

- Семенівна затримується на пару днів за сімейними обставинами, - немов вивчений віршик видала директорка. Йшлося про прибиральницю.

- Додаткова оплата нашої праці буде? - запитав Рік. - Ми начебто не в прибиральниці наймаємося, але щоразу...

- Ви й так отримуєте більше за всі мої забаганки, що вам ще треба?

Мабуть, тут нема чого сперечатися. Крім обов'язків вожатих, вони могли допомагати на кухні, з прибиранням та організацією важливих моментів, у разі, якщо не вистачало людей. Галина Андріївна економила на персоналі, водночас не давала спуску вожатим. Перший час вони гнівилися, а потім побачили в цьому свої плюси.

- Прошу вибачення, не міг промовчати, - з глузуванням видав Рік.

- Чергування на кухні, два дні, - нагадала директорка і вказала рукою на двері. - На все добре.

Вожаті кулею вискочили з кабінету. На сходах не переставали обурюватися і тільки опинившись на вулиці, звинувачення полетіли в тих, хто був справді винен.

- Не ми це почали, не нам прибирати! - гаркнула Діана в бік хлопців.

- Не справедливо, скажи? - знизав плечима Вадим. - Це як після нападу звинувачувати жертву, що спровокувала.

- Ідіть ви на хрін, - скривилася вона і рушила до свого корпусу.

- А ви на кухню. Підлогу мити! - кинув їй у слід Рік.

З кожною підставою двоє дівчат ненавиділи їхню компанію все сильніше. І так було постійно, винен один, але відповідати доводилося всім. Сенсу їх ігнорувати немає, пакості будуть у будь-якому разі, то чому б не тягнути на дно і ворогів?

 

***

Вечеря наступного дня відрізнялася своєю нестандартною програмою, бо їдальню зачинено, а на дверях стрілка вказувала, куди слід іти далі. Всі загони зібралися на головній площі, де на них уже чекала адміністрація.

- Шановні, поспішаю повідомити, що в нас вкрали вечерю! - награне засмучення Ксенії Олегівни звучало досить природно, у серйозність їхнього становища вірили навіть дорослі. - Нам потрібно повернути ключ від їдальні. Той, хто знайде його першим, принесе своєму загону перемогу.

- А тим, хто програв - покарання, але вже не дітям, а вожатим, - незадоволено озвучив Валера, стоячи в яскравій сорочці з квітами, на полисілій маківці сонцезахисні окуляри.

- Це Галинка так шукає, хто далі буде підлогу мити, - припустив Діма. - Розумно.

Кожному загону видали свою карту з двадцятьма мітками й пояснення правил продовжилося. Завдання складне тим, що гравець може перевірити тільки одну мітку, для всіх загонів вони різні, як і місце, де заховані ключі. Всі інші в цей час сидять на площі й чекають. Ключ може бути як під найближчою, так і під найдальшою міткою, це вже як пощастить. Але більшість вирішили почати перевірку з тих, що найближче.

Гра почалася, учасники озброїлися лопатками та побігли до своїх міток, сподіваючись на інтуїцію. Далі скопати землю, позначену хрестом, перевірити й повернутися на площу, щоб у разі невдачі викреслити мітку. Перевірити дві одразу не можна - все ретельно контролюється. Викресливши одну, біжить наступний учасник.

У момент очікувань вожаті вирішили оголосити дітям про важливість виступу в батьківський день і запропонували підготувати по номеру від кожного загону. І якщо дорослим таке завдання коштувало масі витрачених нервів, то дітям це не здавалося проблемою. У світі соціальних мереж можна придумати що завгодно.

- Давайте танець із тік-току! - вирішила дівчина з четвертого загону. - Ногу підняти, присісти, потім розсунути коліна...

- Так, не треба з тік-току! - злякалася Діана. Бачила вона той танець, жартівники ще вставили момент, як бабуся хреститься, і зараз вона її чудово розуміла. - Знайдемо щось у ютубі, там багато навчальних відео.

Один за одним гравці бігали по мітках, але кожен повертався з порожніми руками. Мабуть, організатори вирішили заховати ключі якомога далі.

Прийшла черга бігти Діані. Сьомій.

З її значною швидкістю бігу вдалося опинитися в іншій частині табору за хвилину. Під деревом лежав паперовий хрест, притиснутий каменем. Відсунувши це добро кросівкою, Діана присіла з лопаткою і підняла очі вправо.

За десять метрів від себе помітила В'ячеслава Олексійовича, що сидів біля дерева з такою ж міткою. Вони переглянулися. Діана розгубилася, не в змозі відвести очей від рішучості цього чоловіка. Він немов точно знав, де шукати. Скопав землю і дістав блякло-червоний пластмасовий ключ. Задоволений собою, махнув їй знахідкою і рушив до решти. Ось і головний переможець.

Діана встромила лопатку в землю і зовсім скоро виявила такий самий ключ. Поквапся вона з самого початку, могла б бути першою. В неї ще є шанс, враховуючи, що В'ячеслав не поспішав. Не вірив, що їй може так само пощастити, тому йшов повільно, даючи їй дорогоцінний час. Коли Діана кинулася бігти, він прискорився.

1 ... 12 13 14 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"