Читати книгу - "Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura"

IX

Немов перегорнувши сторінку глянцевого журналу з об'ємною картинкою Бессарабського ринку, золотавий кудрявець у чорному пальті та новеньких туфлях опинився на широкому тротуарі головної вулиці Києва — Хрещатик. Яскрава і досить жвава алея ошатних дерев, зайнятих людьми лавиць, ресторанів, а також респектабельних магазинів зі скляними фасадами додавали вечору пікантності. 

Водночас цю частину шляху до будинку з химерами вирізняло ще архітектурне створіння у стилі артдеко, яке нагадувало всесвітньо відому галерею «Лафаєт». Недивно, київський універсальний магазин з колоритною фігурою у вигляді плосконосого трикутника з безліччю рельєфних вікон здавався близнюком французького законодавця мод, хоч і не володів його скляним куполом у неовізантійському стилі. 

— Дорогенький, — обганяючи Тіма, голосно звернулася дівчина з букетом квітів до свого супутника. 

Придбавши барвистий знімок на тлі Бессарабського ринку, вона стрімголов поспішала отримати всі задоволення туристичного центру столиці. 

— Поглянь, це ж той самий універмаг, в якому ескалатори нагадують сходи з фільму про Гаррі Поттера. Ті, що ведуть в астрономічну вежу — найвищу точку Гоґвортсу. 

— Що за вежа? Який ще Гогвотс, душенько? — насилу встигаючи за коханою, перепитав молодик із покупками в руках і обережно додав: — Хіба тобі не вистачило подарунків? Може, посидьмо на лавці та порахуймо зорі? 

— По-перше, не Гогвотс, а Гоґвортс. По-друге, подарунків багато не буває. І по-третє, хочеш, щоб я за тебе вийшла, забудься про зорі — просто готуй гаманець. 

— Звісно, душенько, — ледве не вдавився слиною по вуха закоханий хлопець, продовжуючи бігти до чергового магазину. 

«Чудово, — подумав Тім. — І як я раніше не здогадався? Гоґвортс! От би створити школу чарівників-ілюзіоністів. Нічого подібного в Україні немає. Упевнений, на таке попит буде»‎. 

— Душенько, а коли ти плануєш зіграти весілля? — зникаючи у підземному переході, який вів до центрального універмагу столиці, запитав наречений. 

Проте відповіді вже не було чутно. 

«Гоґвортс, Гоґвортс... — прокручував у голові Тім відому назву, крокуючи пішохідною зоною вулиці Хрещатик, що жила своїм життям та надихала до польоту фантазії. — Ось би зробити все за книгою відомого автора. Але грошей, мабуть, треба чимало. А якщо не відтворювати Гоґвортс? Нехай буде, наприклад, співзвучна Хортиця без жодних монументальних огорож, фортець, таємничих веж, в'язниць і страшних істот. Місце ж для такої справи знайдеться!». 

Нечуваний ентузіаст посміхнувся, потішаючись від деталей можливого бізнесу, що наринули. 

«Школу треба робити просто неба, на одному з островів Дніпра. У нас таких у Києві сила-силенна. Завісити дерева ганчірками, наставити опудал у затишних місцях, натикати фірмових прапорів із зображенням усіляких потвор і як девіз написати “Спритність рук і жодного шахрайства”. Чим тобі не школа чарівників-ілюзіоністів?». 

«Хлоп!» — Тім захоплено сплеснув руками. 

Він почав перебирати в голові нестандартні послуги для клієнтів: «Ночами можна навчати всіх плювання вогнем. Ходити по вугіллю, їсти скло, лежати на цвяхах і ставати невидимками. Удень бігати по воді, ловити рибу голими руками, а потім чаклувати з неї юшку. Залишається тільки знайти добрих вчителів і бажано з гучними іменами, скажімо Гарік Петровський та Галина Гонтажевських… Ось це я навигадував!», — сам собі здивувався випускник. 

— Жарти жартами, але чим справді зайнятися? — спантеличено пробурмотів він. 

І одразу обернувся на крик знайомого голосу. 

— Пробач мені, любчику! 

З підземного переходу вискочила дівчина з букетом та погналася за своїм залицяльником.

— Я ж пожартувала, що обіцяного три роки чекають. Ми одружимося, як тільки, так одразу! — нікого не соромлячись, пояснила вона. 

— Ну ось, ти знову з мене знущаєшся, — плаксиво відповів нещасний наречений, додавши ходу. 

— Про що ти говориш, дорогенький? Я ж тебе дуже люблю! — зіграла ва-банк прагматична вертихвістка. — Особливо, коли ти мені ні в чому не відмовляєш! 

— Я так і знав. Коли ні в чому не відмовляю! — наближаючись до одного з провулків, голосно заскімлив молодик і, шпурнувши покупки об асфальт, зник за поворотом. 

— Значить, між нами все скінчено?! — відчайдушно заверещала дівчина і теж зникла у провулку. 

Тім знизав плечима і помітив, як на кілька хвилин застигла картинка глянцевого журналу з допитливих людей знову ожила й усі кинулися далі у справах.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍