Читати книжки он-лайн » Різне » Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський

Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

9
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 201
Перейти на сторінку:
Нащадки Макара Дмитровича Добрянського і Меланки Юріївни Танець

В цій частині генеалогії висвітлені короткі біографії всіх дорослих нащадків Макара Дмитровича і Меланки Юріївни. Коротко про них самих. Макар Дмитрович був людиною дуже освіченою, приємним у спілкуванні. У своїй мові часто вживав церковнослов'янські слова, ніби цитати зі Святого Письма. Характер мав м'який. Був любитель випити чарку, хоча можливості для цього траплялися далеко не часто. Любив оповідати всілякі історії і анекдоти. Завжди мав багато друзів. Знав мову есперанто і вів листування з якимось робітником з Голландії. Меланка Юріївна, боячись, що листування з закордоном може накликати на сім'ю біду, якось попалила всі листи разом зі словником есперанто. Пояснения придумала таке, що вона спочатку всі папери сховала в піч, щоб ніхто не знайшов, а потім, забувши про це, просто запалила як сміття.

Меланка Юріївна була старшою дочкою в сім'ї. Мала твердий, навіть можна сказати, егоїстичний характер, хоча була на 11 років молодша за Макара. Ця її риса багато в чому допомогла врятувати життя чоловіка, коли він був удруге заарештований. Вона переконувала його твердо триматися і ні в якому разі не брати на себе неіснуючої вини - не визнавати міфічної причетності до створення контрреволюційної організації. Освіти вона не мала, але добре вела хатнє господарство. Після смерті Макара Дмитровича жила з сім'єю сина Анатолія. Коли Анатолій отримав окрему квартиру, вона з ним не поїхала, лишилася жити сама на Путилівці в Донецьку. Так прожила 19 років до самої смерті. Вона дуже любила свого старшого сина Василя і завжди опікувалася ним більше, ніж чоловіком чи меншим сином Анатолієм. Коли у Василя народився старший син Юрко - пристрасна любов перейшла й на онука. В молоді роки, точно не можна сказати коли, Макар і Меланка взяли собі нові імена. Макар став Максом, а Меланка - Вікторією. Тому всі знайомі і родичі звали їх лише Максом Дмитровичем і Вікторією Юріївною. Я взнав, що це не справжні їхні імена, вже в дорослому віці.

Наведені мною в цій книзі генеалогічні схеми насамперед цінні тим, що в них зафіксована інформація про найстаріших членів нашого роду, яких вдалося виявити. Кожен з наших родичів аналогічно може скласти для себе вже індивідуальну генеалогію. Одним з прикладів індивідуальної генеалогічної схеми є схема № 10.


Меланка Юріївна Танець з чоловіком Макаром Дмитровичем Добрянським (м. Гайсин, серпень 1922 р.).

 

1. Василь Макарович Добрянський (1922) народився в с. Михайлівка, закінчив середню школу в селищі Пантелеймонівка Донецької області в 1940 р. Через півроку, в квітні 1941 р. був призваний в армію, воював в 666-му артилерійському полку 41-ї дивізії. 20 вересня 1941 р. був тяжко поранений в районі ст. Пирятин на Полтавщині. В результаті - ампутація кистей обох рук і втрата зору. Повернувся додому навесні 1942 р.

Вісім років нічого не робив: жив при батьках, зору не було. В 1949 р. в одному оці частково відновився зір, почав підготовку до вступу в інститут. В 1950 р. йому відмовили у видачі медичної довідки (через відсутність кистей рук) для навчання, тобто він не міг отримати вищу освіту. Але на заочне відділення Ленінградського лісотехнічного інституту (факультет лісного господарства) взяли документи. Вступні іспити він складав у Донецьку і вчився до 1956 р. Закінчив інститут з відзнакою. Восени 1953 р. виїхав з Донецька до Бердичева на роботу в Бердичівський лісорозсадник на посаду майстра лісних культур.

З весни 1954 р. - помічник лісничого Гвоздяренського лісництва.

Восени 1955 р. одружився з Оленою Тимофіївною Макарчук. Старший син Юрко народився 1956 р., Володимир - у 1957 р.

У 1960 р. - лісничий Клинівського лісництва Городницького лісгоспзагу.

У 1963 р. - інженер-мисливствознавець Городницького лісгоспзагу, потім інженер технічного нормування.

1972-1979 рр. - лісопатолог Київської області, переїхав на постійне проживання в с. Кам'янка Вишгородського району Київської області.

1979 р. - вийшов на пенсію по вислузі років, але ще працював до 1989 р. завскладом цивільної оборони (в с. Кам'янка).

3 1989 р. - на пенсії. Помер у грудні 1999 р., похований в м. Димері. Був людиною надзвичайної енергії. Незважаючи на відсутність кистей обох рук, дуже любив майструвати. Досконало знав електротехніку і власний будинок обладнав досить складною системою водо- і енергопостачання. Залишив спогади про дитинство. Через хворобу писати вже не міг і останні матеріали надиктовував на магнітофонну стрічку.

 

1.1. Юрій Васильович (1956) закінчив Димерську середню школу, отримав професію водія. В армії служив у частинах, що обслуговували підводний флот на Балтиці. Після демобілізації працював на заводі «Маяк». Одружений з Маргаритою Іванівною Шеремет (1960), має двох дочок: Юлію (1982) та Ірину (1989). Працює і проживає в Ленінградському районі м. Києва.

 

1.2. Володимир Васильович (1957) після закінчення Димерської середньої школи і служби в армії працює у службі охорони Київського водозабору на Мінському масиві. Одружений з Валентиною Михайлівною Якушиною (1958), має синів Юрка (1983) і Володимира (1985).

Працює і проживає в Мінському районі м. Києва.

 

2. Анатолій Макарович Добрянський народився в с. Михайлівка 5 вересня 1924 р. У 1927 р. разом з батьками переїхав у Донбас. Закінчив 9 класів середньої школи в с. Пантелеймонівка в 1941 р. Почалася війна. У квітні 1943 р. був разом з батьком заарештований німцями за зберігання в погребі радіоприймачів і слухання передач. Утримувались вони в таборі спочатку в Горлівці, потім у Донецьку (будували трамвайну лінію). Коли почався відступ німців на захід, - усіх ув'язнених також під конвоєм погнали на захід. Перед переправою через Дніпро поблизу с. Біленьке Запорізької області вони втекли з-під варти. Був жовтень 1943 р. Анатолій дістався до залізниці, пробрався на один з товарних составів, що рухався на захід, доїхав до лінії Київ-Козятин і далі їхав під брезентом на платформі військового поїзда. Везли армійські ковдри. Анатолій узяв кілька ковдр із собою, вузькоколійкою добрався з Вінниці до Гайсина, а потім попуткою до Михайлівки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 11 12 13 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"