Читати книгу - "Для тебе, Ірен Вастро"

-І що це було? – питаю сама себе.

Декілька днів відсиджуюсь вдома. Синець потихеньку спадає, чому я дуже рада. Сьогодні до мене має приїхати Діана. Чую дзвінок у двері.

-А ось і моя Діана.- кажу я зустрічаючи  подругу.

-Ого. Жах. Ох і навіжений. Хто так дівчат ображає?! Не нормальний! Бідне моє сонечко.- каже вона мене оглядаючи.

-Так. Якби не твій брат, я незнаю чим би все закінчилося.- кажу я.

-До речі про брата. Що між вами сталося?- питає вона.

-Тобто? Що ти маєш на увазі.- кажу червоніючи.

-Я таким заклопотаним його ще не бачила.- каже подруга.

-Він просто допоміг мені, бо я допомогла тобі.- кажу я його пояснення.

-Ну так. І тому він вже декілька днів сидить в кабінеті і загадково дивиться в вікно.- каже вона.

-Юля.- кажу я.-До чого тут я. Це мабуть в них з Юлею щось сталося.- кажу я свою версію подій.

Юля поїхала декілька днів тому  на роботу  в Данію. Тому як розумієш, вона тут ні до чого.

-А я тут до чого?- питаю я.

-Здається, що ти чогось не договорюєш.- каже Діана.- Добре. Давай якийсь фільм подивимося, відволічемося від негативу.- кажу я.

- Давай.- кажу я.

Весь вечір ми дивимося цікаву комедію і сміємося досхочу. Коли настають сутінку, подруга збирається додому і викликає таксі.

-Все. Бувай. Відпочивай. І подумай над моїми словами.- каже подруга мені підморгуючи.

Закриваю двері і йду на кухню, коли знову чую звук вхідного звінка. Відкриваю двері і бачу букет квітів. Забираю букет і бачу свого боса.

-Привіт. Як справи?- питає він.

-Привіт. Все добре. Дякую.- кажу я .

-Можна зайти?- питає трохи невпевнено.

-Так. Будь ласка.- кажу я пропускаючи його в середину.

 -В тебе тут мило.- сказав він роззуваючись та проходячи на кухню.

-Так. Трохи є. – кажу я.

-Чаю?- питаю я.

-Так. Дякую. Я вирішив тебе провідати. До речі ось тортик до чаю.- сказав він вручаючи мені тортик, який я чомусь не помітила в його руках.

-Як справи на роботі?- спитала я заварюючи чай.

-Без тебе сумно.- сказав бос і мені чомусь знову перехопило дихання.

-Через кілька днів буду в строю.- кажу я.

-Будемо чекати тебе. Дівчата передавали тобі привіт.- каже він.

Він майже не зводить з мене очей.

-Що? – не витримую я.

-Я просто подумав, як  ми раніше жили без тебе.- каже він несподівано.

-Не замінних немає.- кажу я.

-Ти права, але  це не стосується тебе. Ти особлива.- каже він.

-Чим же ? Тим що надто добра та наївна?- питаю я.

-Ні, тому що ти як ясне сонечко зігріваєш весь наш колектив. Особливо мене.- каже бос, а в мене на душі стає не спокійно і інтригуюче.

-Мирославе Вікторовичу, ви випадково нічого сьогодні не пили?- питаю я, уважно його розглядаючи.

-А як ти думаєш?- питає він.

-Мабуть щось випили. Давайте я викличу вам таксі, а завтра ми побачимося на роботі.- кажу я.

-Женю, Женю. Ти чомусь засіла в моїх думках і я не можу нічого з цим зробити.  – каже він та піднявшись підходить до мене.

Вловлюю легкий запах алкоголю.

-Мирославе  Вікторовичу. Я все таки гадаю, що вам слід піти. Щоб не сказати те, про що завтра будете жаліти.- кажу я.

-Іноді краще жаліти про те що зробив, ніж про те, чого не зробив.- каже він та піднімає мене за руку і апритискає до себе.

-Женю, здається, я в тебе закохався.- каже він і впивається поцілунком в мої губи.

Я ж від несподіванки спочатку завмираю, а потім починаю відповідати на поцілунок, та обіймаю у відповідь.

 

 

Дуже жаль що іноді, ми не помічаємо своє щастя. А воно ось тут поряд, на відстані простягнутої руки. Будемо сподіватися, що наші герої скористаються своїм шансом на щастя.

 Ваша Ірен Вастро.