Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

- Я теж так думаю, а мудрість твою я собі в книжку занесу, цікава і повчальна, мовив Матвій.

Очі Матвія блиснули і примружилися.

- Тарас ти як битися любиш в темряві або при світлі дня?

- Ти думаєш, вони будуть од ранку нас чекати, або виспатися дадуть. При світлі воно, звичайно, простіше. Але вибору як бачиш, у нас немає. Так що битимемося, як є.

- Ні вибір є завжди!

Матвій схопився на ноги, двома руками взявся за палицю, ударив нею об землю, шепочучи якісь слова собі під ніс. І в той момент з низу вгору по палиці поповзло синє світло, спалахували вирізування на нім дивні знаки. Дійшовши до краю палиці синє світло вистрілило зіркою в небо, і стало видно, як місячною ніччю, або удосвіта.

Приголомшені незвані гості забули для чого вони кралися. Підвелися зі своїх засідок і дивилися на зірку, сяючу в небі.

Вони були зовсім близько, кроків з десять від вогнища.

Тарас теж був приголомшений і дивився в небо, але його вчасно окликнув  Матвій.

- Ти чого вирячуєшся, фокусу ніколи не бачив. Закричав Матвій, бий козлів!

Тарас, відійшовши від несподіваного приголомшення, зумів скористатися моментом. І під рукою схопив сокиру, яка зовсім не для них приготовлена, метнула в одного з них. Сокира влетіла обухом по металевому шолому. Але

йому мало не показалось. Супротивник тільки вибравшись з кущів, не встиг навіть підвестись на ноги, як вже розпластавшись лежав, розкинувши руки намагаючись як востаннє обійняти світ.

Це були воїни в середньому обладункові, у кожного був залізний шолом, закриваючи перенісся і щоки. Шкіряні куртки, ушитими в них залізними пластинами. З короткими мечами.

 Різкий звук, сокири об шолом, нагадав нічним гостям, для чого вони тут, і що вони тут не одні. Діставши зброю накинулися на Тараса з Матвієм.

На Тараса накинулися двоє. Він метнув другу сокиру, але не так вдало. Перший воїн, що біг на нього, зумів ухилитися. Тарас став в оборонну стійку і зустрічав гостей з сокирою в одній руці і з ножом в іншій. Не дуже-то гостинно з усмішкою подумав він про себе.

Підставивши ліве плече під удар, він відхилився, меч недруга пролетів майже біля носа. Далі справа техніки, сокирою ударив по опушеному мечу, примушуючи супротивника усе його уваги загострити на його клинку, і як його витягнути з під сокири. Лівою рукою всадив ніж по рукоять прямо в сонячне сплетення, один готовий. Не було часу навіть подивитися в обличчя нещадного. У Тараса вже летіла своя ж метальна сокира, яку підібрав і кинув, мчавшись на нього воїн.

В останню мить Тарас прикрився тілом убитого ворога як щитом. Секунда і почув тупий дзвін, і легкий поштовх. У щит з тіла таки потрапила його сокира, сам про себе подумав Тарас, не ликом шиті, але все таки молодець влучив.

Тоді як Тарас закінчив бій з першим воїном. Матвій вів свою сутичку зі своїм супротивником. У Матвія була своя тактика і розуміння бою, він більше хотів не так убити супротивника, як залякати його, щоб він втік. Як ні як до цього дня все спрацьовувало.

- а ну кинь зброю.

У всю кричав Матвій своєму супротивникові

- Не рухайся, а то на свиню перетворю, не трогай кажу тобі. А бачу, людиною ти не хочеш залишатися. Як свиня хочеш померти, так ми тебе тут так і зажаримо. Не краще у барана, давно шашликів не їв, тобі скільки років? Ти не будеш жорсткуватим?

Воїн завдав кривого удару. Матвій встиг підставити палицю блокуючи удар і відскочив, на місці удару меча об палицю в повітря кинулася блакитна хвиля іскор.

- Бач ти, який бридкий, я ж тобі життя пропоную, а ти мені палицю дряпаєш. Зараз я доторкнуся до землі своєю рукою, земля візьме та розійдеться у тебе під ногами і тебе похороне навіки, тільки вуха залишаться стирчати.

Матвій із спритністю відстрибнув, впав на одно коліно і ударив долонею об землю, кричуще щось не розбірливе.

- Барда за карбу.

Супротивник Матвія витріщив очі собі під ноги, чекаючи чогось страшного. Він втратив пильність, переклав очі на свого супротивника, але було вже пізно. Матвій кинув в очі жменю землі, яку встиг підібрати, коли падав на коліно.

І з розмаху ударив палицею по потилиці засліпленого воїна. Сили трохи не розрахував, або розрахунок, був не дуже вірним, з очей і рота бризнула кров, очі трохи вивалилися з очниць.

- Ну такої жахливої смерті я тобі не бажав, сам мене змусив.

- Ух убив з дурну, чесно я не хотів, не ну а що, я випадково. Негоже перед людьми своєю зубочисткою махати, так і подряпати кого можна. Говорив Матвій якби виправдовуючись перед мертвим тілом.

- Про Тарас, ще воює з якимсь мордоворотом потрібно б йому підсобити чимось, може Тарас тільки топірці дуже кидати уміє. Ну звичайно скривдити не гоже буде його своїми словами. З легкістю роздумував Матвій.

Тарас тим часом бився з останнім із зграї або групи, якось вони і не встигли дізнатися у них, хто є хто. Билися майже на рівних, відразу було видно, що він був старший і досвідченіше за інших, своїх напарників. І він видно не з піших розбійників.

Воїн після граду ударів, заговорив першим.

- За те, що ви убили моїх хлопців я вас з лайном змішаю. Ви навіть не представляєте у кого ви стали на шляху.

Знову завдаючи могутніх ударів, примушуючи Тараса задкувати і тільки блокувати удари.

- Ви підняли руку на людей самого Хана....

Мова обірвалася, воїн покосився убік від того, що його несподівано так нетактовно відвернуло. У той самий час, не втрачаючи можливість. Тарас рубанув супротивника по нозі сокирою, від чого він звалився напів-присядь, і на цьому бій було вже програно. Він впав на коліна, не чекаючи ні милості, ні жалю. Неначе чекаючи на пласі свою страту. Очі його раптом сталі порожні, ніби з них ще до смерті вже пішло життя. Останнє що встиг тільки сказати, і те його обрубували у прямому розумінні слова на половині слова.

- За нас помститься Хан. Сокира скоса упилася на половину своїм лезом між шиєю і плечем. Удар був різким і смертоносним, не даючи другого шансу. Перерізавши шийну артерію і роздрібнивши ключицю, яка, у свою чергу пошкодила силу-силенну чого ще.