Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Есме. – прошепотів він подрузі, яка засинає. – Не спи, не можна.

Вона прокліпалась і спробувала встати рівно, але похитнулася.

– Бастіане, обслужи.– крикнула Ельга.

Раптово з–за рогу в центр кімнати вибігли чотири створіння зростом Найджелу по лікоть. У них була блакитна шкіра, темно–сині очі й маленькі гострі носики. Голови їхні вінчали крижані ріжки. Одна з прийшлих була з дівчинкою, з довгим темно–синім волоссям, але ріжків у неї вже не було, лише маленький блакитний кристалик на лобі. Вона була дуже миловидною і, коли Найджел підморгнув їй, зніяковіло опустила очі. У створінь чоловічої статі були бриджі завдовжки до щиколотки, селянські сорочки та жилети, а в істот жіночої – довгі сукні з широкими рукавами та пишними спідницями до підлоги. Так само на стегнах кожного створіння були фартухи з оборкою. Найбільший із них мав незвично густі брови. Усі істоти були з дуже ніжною зовнішністю, красиві очі з густими синіми віями, маленькі носики, маленькі пухкенькі губки. А ось найбільший із них був із густими чорними бровами, зведеними на переніссі, ніс у нього був картоплею, а на верхній губі виднівся білий шрам. Він один був одягнений у камзол із блакитною вишивкою, сиве волосся було зв'язане в тугий хвіст нижче потилиці.

–Прошу сюди, пане.– повідомив він Найджелу, допомагаючи всістися на крісло. Хлопець міцно стиснув руку Есме, коли Бастіан підійшов до неї.

–Ми подбаємо про неї, сір.– чемно додав він, м'яко перехопивши руку його подруги.

Есме втомлено посміхнулася і дала руку Бастіану.

–А... хто ви? – запитав Найджел, випускаючи цівку пари з рота.

–Бастіан, мілорде, – він нахилив голову. – Слуга її величності. А це мої онуки.

Найджел помітив, що дівчинка зніяковіло відвела погляд і зі своїми побратимами посадила Емсе поруч із ним.

–Онуки? Скільки ж вам років? – здивувався хлопець.

–Три тисячі двісті, мілорде.– відповів Бастіан, супроводивши свою відповідь коротким кивком.

–Але ви не... Вибачте за нахабство...

–Прошу вас? – не зрозумів Бастіан.

–Ви не люди? – зніяковів Найджел. – Вибачте, якщо це грубо.

–О ні, сір.– він усміхнувся. –Ми – хладний народець.

Найджел вирішив, що розпитувати буде неввічливо, і кивнув так, ніби цього йому достатньо. "Ну й холодрига, як вони тут живуть?" – подумки обурювався він, помітивши, що в палаці досить чисто, напевно, Бастіан і його сім'я все тут прибирають. Ну, і багато ж у них роботи, з габаритами цього замку. Найджел озирнувся, поруч із ними був столик із п'ятьма старовинними канделябрами. Вони були різні за формою, висотою і фактурою, в кожному закріплювалися товсті воскові свічки. "От би біля них зігрітися..." – подумалося Найджелу. Він моргнув і раптово свічки запалилися, одна за одною. "Це зробив я?! Я, що й так можу?!" – здивувався хлопець.

Ельгорт сів поруч із ними. Бастіан повідомив Ельгорту, що Есме потрібне тепло. Найджел почув, як нагорі Ельга кричить на когось. Мабуть, слуг більше, ніж чотири. Хоча й не дивно, адже палац величезний.

–Ну, і сестричка в тебе....Мороз по шкірі.–хихотів Найджел.

Ельгорт зірвався з місця і схопив його за горло, Найджел був трохи нижчим за нього, Ельгорт дихав на нього холодним свіжим диханням. Найджел втупився в чорні, як ніч, очі, над якими густі брови зійшлися на переніссі, утворюючи складку.

–Навіть не смій говорити чогось поганого про мою сестру!

Найджел помітив, що навколо нього проноситься сніг, вони з Ельгортом ніби були всередині снігового вихору. І тут він зрозумів, що з цією парочкою краще не зв'язуватися.

–Зрозумів... зрозумів, вибач... – він виставив руки долонями до нього.

Ельгорт відпустив хлопця і повернувся на місце. Ельга тим часом спустилася зі сходів, тримаючись за поручень, вона мала інакший вигляд, змінивши попереднє вбрання на сукню світло–блакитного кольору, виконану з мережива, тканина була дуже ніжною, ніби тіло оточив білий фатин, вкритий інеєм. Морозні візерунки закрутилися навколо рук, грудей і до колін густішали, приховуючи тіло, і відступали на спині та ключицях, а потім знову збиралися докупи на подолі та шлейфі. Волосся дівчини було зібране на потилиці, відкриваючи високі вилиці, вона пройшла до них, сівши навпроти. Бастіан поставив на стіл два кубки з вином, глечик і кілька різьблених склянок.

–Пригостишся? – запитала Ельга, відпиваючи вина.

–Н...ні, дякую. – похитав головою Найджел.– Я – неповнолітній.

Ельга й Ельгорт втупилися на нього, потім одне на одного й розреготалися. У них були ідеальні білі рівні зуби, і блищали, як сніг на сонці.

–У вас... дуже гарний палац.– почала Есме.

–О, дякую. – Ельга зловтішно усміхнулася.– Люди теж оцінили його велич, намагалися палити й бомбити з катапульти стільки разів... і не згадаєш.

–А Бастіан...– почав було Найджел.

– Не людина. Це ви, начебто, як визначили. – продовжила Ельга.

Розмова не в'язалася. Найджела, підмивало схопитися і з криками бігти геть. Але Есме щось задумала, він бачив це в її очах і не міг зрозуміти, що саме. Ельгорт підхопився, і почав ходити навколо, ніби міряв кроками кімнату, Ельга терла себе за скроні.