Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Брате, прошу... Сядь.

Ельгорт послухався, сівши поруч. Найджел з Есме озиралися, випускаючи клуби пари з рота. Сидіти на вкритому морозом дивані було незручно, лід на підлозі вони відчували навіть через взуття і теплі шкарпетки. Найджелу було холодно і страшно, але Есме, схоже, нічого не бентежило. Вона, звісно, періодично відключалася, але приходячи до тями, продовжувала сидіти на місці з героїчною витримкою. Найджел розумів одне: якщо вони заснуть тут – то точно помруть. Тому щоразу, як Есме заплющувала очі, Найджел тряс її за плечі. Через ще одну холодну хвилину у двері постукали. Ельга сіпнулася.

–Посидь.– попросив Ельгорт і піднявся, спускаючись трьома крижаними сходами, він відчинив двері.

Менше, ніж за хвилину, Ельгорт повернувся до вітальні першим, вираз його обличчя було важко описати, але, здається, він відчував радість. Найджел би навіть сказав, урочистість. Трохи згодом у кімнаті з'явився хлопець, у хутряній накидці, чорних шкіряних штанах і чоботях, на поясі виблискував меч, за спиною – лук і сагайдак зі стрілами. О, і ще дещо: все це на ньому горіло. Хлопець був ніби витканий з полум'я і виглядав, як справжній вогняний супергерой. Спочатку здалося, що обличчям і статурою він дуже схожий на Ельгорта, і це було так, але все ж Вогняний Принц був трохи старший за Снігового. Хоча спільних рис у них було більше, ніж різних. У них була схожа зачіска, заразлива широка усмішка, обидва стрункі, однаково високі з довгими худими ногами. Але в гостя трохи стирчали вуха, а його погляд був більш чіпким, таким самим, як у Ельги. Однак його очі, навідміну від крижаної принцеси, випромінюючи тепло. У кімнаті й справді стало тепліше, Найджел помітив, що іній сходив зі стін у присутності гостя. Ельга насупилася, пересідаючи в дальній кут кімнати, де одразу ж закружляв мороз.

–Вітаю, мене звати Пітер. Радий вас бачити.– він усміхнувся.

Скрізь, де він стояв, лід розтікався і створював калюжі. Однак враження складалось, ніби палац заморозили у декілька шарів, верхній дісно танув, а от той, що був під ним, здавався достатньо товстим і нагадував гладеньку поверхню ковзанки. Найджел кивнув хлопцю, не в силах стримувати посмішку. Есме знову була непритомна, він спробував струсити її, але голова подруги знесилено опустилася на плече.

–Це – Есме.– сказав Найджел.– Їй не можна спати...

–Ти дозволиш? – запитав Пітер, знявши накидку.

Його плащ, кинутий на диван, щойно покинувши тіло Пітера, припинив горіти. Найджел сяк–так збагнув кивнути, не розуміючи, дозволу на, що він просить.

Пітер наблизився до Есме, він доторкнувся до її шиї та зап'ясть.

–Боги... До чого ж холодна... – він обернувся на Ельгу. –Твоїх рук справа?

–Нічого було шаритись чужим палацом.– склавши руки на грудях, заявила Ельга.

–Ти її мало не вбила. Пульс сповільнився, вона вся замерзає... – Пітер зустрівся очима з Найджелом. –Не бійся, ми її відігріємо.

Він підморгнув йому і неймовірно звідки, в руках Пітера опинився киплячий чайник і чашка з крижаного сервізу Ельги.

–Есме житиме. –Він усміхнувся Найджелу. – Ти теж попий, твій голос може покинути тебе скоро... – Пітер налив чашку і йому, потім поставив чайник. Після, він потягнувся до складеного плаща і вкрив ним їх з Есме.

Тепла від палаючого тіла Пітера накидка зігріла Найджела досить швидко, він полегшено зітхнув.

–А тебе як звуть? – запитав Пітер, сівши на стіл.

–Я – Найджел.– сказав він, відчуваючи хрипоту в голосі.

Пітер простягнув йому чашку з чаєм, той узяв її, зіткнувшись із рукою хлопця, і тут же її відкинув, проливши чай на накидку.

–Вибач...– промямлив він.

–Скоро висохне.– підморгнув Пітер.

–Рука просто жесть, яка гаряча...–сказав Найджел.

–Так... –криво усміхнувся він, скуйовдивши собі волосся. – Моя молодша сестричка теж не любить моїх палких обіймів, чи не так, Ельго?

Вона зітхнула і перевела погляд. Пітер подивився на Найджела, усміхнувшись.

–Так–так. У це складно повірити, але ми – рідня.– пояснив він.

Найджелу й справді було складно повірити, що привітний вогняний хлопець може бути родичем холодних у всіх сенсах двійнят.

–Досить, Пітере, не дуркуй. Зроби те, навіщо був покликаний, і повертайся у своє вогнище.– стомлено зітхнула Ельга.

–Вона завжди така сувора.– закотив очі Пітер, присівши навпочіпки поруч з Есме. Він узяв її зап'ястя у свої, починаючи відігрівати.

–Я завжди така, яку ти заслужив.– повідомила Ельга.

–О, то я не заслужив привітного звернення? – продовжував він м'яко, щоб не розбудити Есме, але з бешкетуванням у голосі, яке, судячи з усього, виводило Ельгу. –Я не просив цілувати мене в лобик, сестро, але вже не варто поводитися зі мною, як із волоцюгою. – він поправив волосся Есме, поцілувавши її в лоб.–Ось так вже краще... – він підморгнув Найджелу.– З Есме все буде гаразд, не хвилюйся. Не всі переживають зустріч з Ельгою, але твоя подруга стійка.–Пітер поплескав Найджела по плечу, і той видавив сухий смішок.

Бастіан приніс кришталеву тарілку з печивом.