Читати книгу - "Щастя, Поліна"

Глава 12

Я зробив Софії пропозицію руки і серця, адже я хочу, щоб ми були разом до самої смерті, разом поділяли смуток і радість і разом виховували наших дітей. З появою Софії у моєму житті, я нарешті зрозумів що таке справжнє кохання та щастя. Ми пройшли багато випробувань, щоб довести всім, що наша любов непереможна, і ми ніколи не здамося попри все. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб захистити свою сім'ю, навіть якщо мені доведеться піти проти всього світу.

* * *

- Кириле, прокинься, - крізь сон я чую голос Софії, розплющивши очі бачу, що вона плаче, притискаючи руку до живота.

- Кошеня, невже почалося? - Вона киває на знак згоди, я встаю з ліжка і підходжу до неї, обхоплюю обличчя Софії руками. - Не хвилюйся, я буду поряд, - залишаю легкий поцілунок на її губах, а потім йду збиратися, щоб поїхати до пологового будинку.

Мої руки тремтять, поки я закидаю необхідні речі в сумку, намагаючись робити все якнайшвидше. Я чую тихі схлипи Софії, через які стає боляче в грудях, адже я не можу забрати собі її біль, але я підтримуватиму її до самого кінця. Ми заздалегідь з Софі обговорили, що я буду присутній на пологах, хоча вона спочатку була проти, тому що не хотіла, щоб я її бачив негарною, але я переконав свою принцесу, що вона для мене завжди гарна.

- Кирил, мені страшно, - кричить Софія з вітальнею, а я вже зібрав сумку і йду до неї. - А якщо щось піде не так? - Вимовляє вона, дивлячись на мене, як кошеня.

- Все буде гаразд, рідна, я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося, — відповідаю я, допомагаючи Софії одягнути взуття та куртку.

- Навіть не думай про таке! Не смій залишати мене, Софіє! - серйозним тоном вимовляю я, дивлячись у заплакані очі Софі, вона киває, а потім розставляє руки, просячи обіймів. - Дурниця, - обіймаю її, уткнувшись носом у шовковисте волосся, яке приємно пахне шампунем. - А ти будь слухняним хлопчиком і не роби своїй матусі надто боляче, - звертаюся я до нашого синочка, гладячи Софії живіт.

*Софія*

Вже 4 години я терплю жахливий біль від переймів, який триватиме ще невідомо скільки. Зараз я сиджу на спеціальному м'ячі, щоб знизити болючість переймів, позаду мене підтримує Кирил, гладячи мою спину. Я дуже рада, що в такий важливий момент він поряд зі мною і підтримує мене.

- Моя розумничка, - шепоче він, цілуючи мене в шию. - Ще трохи і ми зустрінемося з нашим щастям, -  він продовжує гладити мою спину, а потім до палати заходить мій лікар.

- Ну, як ваші справи? Готова до пологів? - з усмішкою вимовляє лікар, а я починаю тремтіти від страху, вчепившись в руку Кирила. - Зараз прийдуть медсестри і проведуть вас до пологової, - продовжує він, а потім виходить із палати.

Згодом прийшли медсестри з каталкою, щоб відвезти мене до пологової. Кирил намагався мене заспокоїти, але в нього не вийшло. Страх та біль змішалися разом. Я лише молилася, щоб все пройшло добре, щоб я змогла побачити свою дитину та Кирила.

Мене завезли до пологового, а потім допомогли мені перебратися на акушерське ліжко, де я народжу. Навколо мене бігали медсестри, Кирил стояв поруч, тримаючи мене за руку і заспокоюючи словесно, але я не чула, що він каже. Біль ставав лише більшим, змушуючи мене закушувати губу до крові. До мене підійшла медсестра і сказала, що я можу починати тужитися, що я й зробила. Вдих, видих і так багато разів. Я покрилася вся потом. Не знаю скільки пройшло часу, але мої сили вже були на межі, я думала, що вже знепритомнію, коли почула крик нашого синочка, і біль відразу пішов, наче її і не було.

- Татусю, можете обрізати пуповину, - вимовляє медсестра, Кирил дивиться на мене, і я бачу, як по його обличчю стікають сльози. Йому дають ножиці і він обрізає пуповину, а потім йому дають на руки дитини.

- Мій синочку, - шепоче Кирил, цілуючи малюка. - Дякую, моя дівчинко, - він підходить до мене і кладе сина мені на груди, а потім покриває моє обличчя поцілунками.

Це є наше щастя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍