Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Так, мабуть.- кажу я і чомусь червонію.
Встаємо з-за столу і прямуємо на вихід. Взуваємося та вдягаємося.
-Як робота?- питає мій батько Андрія.
-Все добре. Робота гарна, справляюся.- каже він.
-А в тебе як справи, доню?- питає мене батько.
-Все добре тату.- кажу я.
-Маєш хворобливий вигляд.- каже він.
-То просто світло в коридорі так падає.- кажу я і цілую тата, обнімаю і цілую Вероніку.
-Всім до побачення.- кажемо ми виходячи з квартири.
-Ти сьогодні знову на мотоциклі?- питаю.
-Ні. Сьогодні на авто. – каже він та відчиняє мені двері своєї красуні.
-Дякую, - кажу я і вмощуюся зручніше.
-Як ти себе почуваєш?- питає.
-Все добре. Чекаю походу на атракціони.- кажу я.
-Давай ще й Вероніку запросимо з нами.- пропонує він.
-Давай. Я гадаю, що вона буде тільки за.- кажу я.
-Коли йдемо?- питає.
-Давай на вихідних.- пропоную я.
-Добре. Давай.- каже він погоджуючись.
****
-Ну, що ви готові до атракціонів?- питає нас з Веронікою Андрій.
-Так!- кажемо ми хором.
-Тоді вперед!- каже він і ми починаємо наші веселощі.
Через декілька годин.
-То де ж обіцяне морозиво?- питає Андрій мружачись від сонця.
-Зараз я куплю. Яке вам?- питаю я і йду за моозивом.
Коли вже щаслива повертаюся з морозивом, мені його з рук вибиває якийсь ідіот, що розмовляє по телефону і крутится на всі боки.
-О ні! Ти дивишся куди йдеш!- кричу я.
Морозиво стікає по моїй футболці.
-А ти курка сліпа, куди дивишся!- каже він.
-А ну вибачся негайно!- каже Андрій, опинившись поряд.
-І не подумаю.- каже той і через хвилину отримує удар кулаком по обличчю.
-А так?- питає його Андрій.
-Вибач.-каже той.
-Отож.- каже Андрій.
-Дякую.- кажу я.
-Тобі треба перевдягтися. В мене є змінна футболка. Сходи до туалету, перевдягнися.- каже він, даючи мені футболку.
Мовчки беру необхідну річ і йду перевдягатися. Ця футболка завелика на мене, але я її модно підкочую і все «ок».
-Дуже стильно.- каже Вероніка.
-Так, твоїй сестрі дуже личить.- каже Андрій задумливо мене оглядаючи.
Під його поглядом знову починаю червоніти.
-Ну, що? Ви ще хочете морозива? – каже хлопець, даючи нам по морозиву.
-Так!- каже Вероніка і обнімає «брата».- Ти найкращий брат. Я тебе люблю!- каже вона.
-А я тебе люблю, Нікусю.- каже він ніжно її обнімаючи та цілуючи.
-Ви дуже красива родина!- каже жіночка з чоловіком, що проходять поруч.
-Так! Красива!- каже Вероніка, сміючись.
Після такого насиченого дня, вона заснула ще в машині. Ми її відвезли до батьків і їхали до мене додому.
-Дякую, за гарний день. І за футболку. І за те, що вступився.- кажу я.
- Я не міг інакше. Ти ж моя сестра.- каже він, кидаючи на мене погляди.
-Так, звісно. Ми ж родина.- кажу я сумно видихаючи.
-А що така сумна7- питає Андрій.
-Та ні все добре.- кажу я.
Ми спиняємося і намагаюся відкрити двері, але вони чомусь не піддаються.
-Не нервуй, я допоможу.- каже Андрій, та нахиляється критично близько до мене.
Він відкриває двері, а колиповертається на своє місце зачеплюється футболкою за мої сережки. Намагається виплутатись, але робить боляче.
-Почекай, я сама.- кажу я і тремтячими руками відщепляю його.
-Все.Ти вільний.- кажу я, зустрічаючись з його поглядом.
-А мені здається, що ні.- і цілує мене в губи.
Дякую, що читаєте. Далі буде…
Ваша Ірен Вастро.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти - мій спокій, Ірен Вастро», після закриття браузера.