Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

Розділ 6

Все ще не можу заспокоїти своє серце, що шалено стукає в грудях після поцілунку. Здається Андрій теж не байдужий до мене. Цього разу я втекла, крикнувши «Бувай».  Чи маю я право на щастя? Чи це все не зруйнує нашу родину?Адже наші батьки одружені і кроку назад вже не буде. Дуже жаль, що не можна відмотати час назад, де було безтурботне дитинство, а не сотні думок від дорослого життя.

 Так минає декілька тижнів з часу нашого поцілунку. Весь цей час я старалася уникати  Андрія. Сьогодні в  нього День народження і він вирішив запросити всіх на природу, на шашлики. На свято були запрошені друзі та знайомі Андрія, тож було весело та цікаво. Нові знайомства, нові обличчя. Та найбільше я здивувалась коли побачила Олексія та Ларису. Виявляється вони зараз зустрічаються. Навколо було гамірно, але весело. Ми з Ларисою скрекотіли неначе сороки:

-Привіт. Я рада тебе бачити! Ти як тут!- спитала я.

-І тобі привіт! Сто років тебе не бачила. На дачу не приїджаєте давно.- каже Лариса.

-Так сталося. Спочатку мама, а потім бабуся померла. Потім весілля батька, навчання.- кажу я.

-Ого! Мені жаль.- каже подруга, мене обіймаючи.

-А ти як?- спитала я в неї.

-Та все ок. Зустрічаємося з Олексієм.- каже вона ніжно скануючи поглядом у натовп.

-Ясно.- кажу я.

-А ти? Ти з кимось зустрічаєшся?- питає подруга.

-Поки ні.- кажу я.

-А чому так?-питає.

-Якось так.- кажу я скануючи поглядом натовп у пошуках іменинника.

-Знайшли спільну мову з Андрієм?- питає подруга, помічаючи мій погляд.

-Так. Хоч і не відразу.- кажу я.

В цей момент до нас підходить Олексій.

-Ларо, тобі не холодно?- питає її хлопець ніжно обіймаючи та цілуючи.

-Ні, все добре. Коли вже будуть смаколики?- питає Лариса в коханого.

-Скоро. Зараз буде святковий обід, а потім пограємо в волейбол.- каже Олексій.

-Ок.- кажемо ми.

-Гей, компанія, прошу всіх до палатки.- кличе іменинник.

Всі гамірно заходять до великої палатки, де є імпровізійний столик. Всі по черзі вітають іменинника. Настає і моя черга.

-Бажаю тобі знайти те, що шукаєш та цінувати те, що в тебе вже є. Нехай  все в тебе буде так як ти захочеш.- кажу я та чомусь знову червонію.

-Дякую тобі, за привітання, Яно.- каже він та  піднімає з коняком.

Так декілька тостів і вирішуємо пограти в волейбол. Я опинилася в команді з Ларисою, а Андрій з Олексієм. Грали цікаво, весело, з рахунком 10:6. Наша з Ларисою команда програла.

-Ну, що можетрохи потанцюємо.- запропонував хтось з компанії дівчат.

Враз залунала музика і всі почали весело танцювати.  Андрій чомусь не танцював. Лише сидів та спостерігав, як ми з Ларискою запалювали імпровізований танцпол. Коли ж почало сутеніти, ми знову пішли підкріпитися в палатку. Так весело і не вимушено закінчився день. За нами приїхав замовлений бус та розвів всіх по домівках. Нарешті опинившись вдома я прийняла душ і лягла. Раптом, я почула, як хтось дзвонить в двері. Тихенько підійшовши до дверей, я здивовано побачила Андрія.

-Яно, відчини, будь ласка. Нам треба поговорити.- чую з-за дверей.

Відчиняю. До речі Андрій не здається таким, що пив.

-Що сталося, Андрію? Навіщо ти прийшов?- питаю я.

-Можна увійти?- питає, на що я киваю та закриваю двері.

-Яно, я хотів би поговорити про те, що сталося в машині.- починає він розмову, не зводячи з мене погляду.

-А що сталося?- питаю я.

-Яно, мені здалось, що ти теж відчула те, що і я. Я довго думав, доки ти мене уникала старанно, що мені б дуже хотілося бути з тобою поряд.- каже він.

-Ти не забагато випив…- кажу я.

-Я випив зовсім трохи. Яно, ти не хочеш мені нічого сказати?- питає підходячи небезпечно близько.

-Ні. А що я маю тобі сказати?- питаю.

-Чи хотіла б ти бути поруч зі мною?- питає беручи мої руки в свої.

-Я і так поруч з тобою.- кажу я, перебуваючи небезпечно близько та відчуваючи подих на своїх губах.

-Яно, ти мені дуже подобаєшся. Я дуже хочу, щоб ти стала моєю дівчиною.- каже він, а я від шоку тільки рахую свої удари серця.

-То що ти скажеш мені?- питає торкаючись губ своїми.

-Що розмови треба розмовляти зранку на свіжу голову.- кажу я, але мої слова тонуть в солодкому, ніжному поцілунку.

Відповідаю на поцілунок і ніби тону в його руках.

-То я відповідь?- питає.

-А яке питання?- дразню його я.

-Ти станеш моєю дівчиною?- питає Андрій, не випускаючи мене з запаморочливих обіймів.

-Так. Стану.- кажу я і він мене знову цілує, цього разу ще пристрасніше.

-А тепер, йди додому, імениннику. Відпочивай.- кажу я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍