Читати книгу - "Гра престолів"

поцуплені боги й украдені герої. Забуті божества мертвих міст замахувалися в небо поламаними блискавками, а Дані на своїй сріблястій проїжджала в них попід ногами. На неї з кам’яних тронів дивилися кам’яні королі — обличчя їхні були побиті й брудні, а імена загубилися в тумані часів. Гінкі дівчата, чию голизну прикривали хіба що квіти, витанцьовували на мармурових постаментах або наливали з потрощених глеків повітря. Біля дороги в траві стояли чудовиська — чорні залізні дракони з коштовними камінцями замість очей, грифони з роззявленими дзьобами, готові до нападу мантикори з гостроконечними хвостами й чимало інших чудовиськ, назви яких Дані й не знала. Деякі статуї були такі чарівні, аж перехоплювало подих, інші — такі потворні, що Дані не могла на них дивитися. Про них сер Джора сказав, що ці, швидше за все, привезені з Тінявих земель за Ашаєм.

— Їх так багато,— мовила Дані, поки срібляста помалу простувала вперед,— і вони зі стількох країв!

Вісерис був не надто вражений.

— Мотлох з мертвих міст,— пирхнув він. Дотримуючись обережності, він розмовляв загальною мовою, яку дотраки майже не знали, але Дані все одно не змогла не озирнутися на вояків свого хасу, аби впевнитися, що їм не чути. А Вісерис недбало провадив.— Ці дикуни тільки й уміють красти те, що створили інші... й убивати,— засміявся він.— Убивати вони вміють добре. В іншому разі яка мені з них користь?

— Тепер це мій народ,— сказала Дані.— Не слід тобі називати їх дикунами, брате.

— Дракон називає, як хоче,— озвався Вісерис... загальною мовою. І, зиркнувши через плече на Аґо й Рахаро, які їхали поруч, обдарував їх глузливою посмішкою.— Бачиш, дикунам бракує клепки вивчити мову цивілізованих людей.

Над дорогою нависла вкрита мохом брила п’ятдесят футів заввишки. Вісерис утупився в неї знудженим поглядом.

— Скільки нам іще зволікати серед цих руїн, чекаючи, поки Дрого збере для мене військо? Мені уривається терпець.

— Королівну слід представити дош-халіну...

— Старухам, так,— обірвав брат,— а тоді вони влаштують балаган з пророцтвом про щеня в її череві, ви розповідали. А мені що з того? Мені набридло їсти конину, мене верне від смороду цих дикунів.

Він понюхав широкий рукав своєї сорочки, де зазвичай тримав напахчену подушечку. Це не надто допомагало. Сорочка була брудна. І шовки, і важка вовна, що їх Вісерис носив відтоді, як виїхали з Пентоса, в тяжкій дорозі забруднилися й просякли потом.

— На Західному базарі знайдеться їжа вам до смаку, ваша світлосте,— мовив сер Джора Мормонт.— Туди приїздять торгувати купці з вільних міст. А хал виконає свою обіцянку, коли прийде час.

— Нехай тільки не виконає,— похмуро мовив Вісерис.— Мені обіцяна корона, і я її отримаю. З дракона не можна глузувати.

Угледівши непристойну карикатуру на жінку з шістьма персами, він під’їхав, щоб роздивитися її зблизька.

Дані відчула полегшення, однак хвилювання нікуди не поділося.

— Тільки й молюся, щоб мій сонце-й-місяць поквапився з виконанням обіцянки,— сказала вона до сера Джори, впевнившись, що брат уже не почує.

Лицар із сумнівом поглянув на Вісериса.

— Вашому братові ліпше було залишитися в Пентосі. В халасарі йому не місце. Іліріо намагався його застерегти.

— Він поїде геть, щойно отримає свої десять тисяч. Мій лорд-чоловік обіцяв йому золоту корону.

— Так, халесі,— буркнув сер Джора,— але... Дотраки до таких речей ставляться не так, як ми на заході. І я йому це пояснював, і Іліріо, але ваш брат не слухає. Комонники торгівлею не займаються. Вісерис гадає, що продав вас, і хоче отримати свою ціну. А от хал Дрого вважає, що отримав вас у дарунок. І він теж навзаєм зробить Вісерису подарунок, але... коли сам захоче. Не можна вимагати дар, особливо в хала. В хала взагалі нічого не можна вимагати.

— Але неправильно змушувати Вісериса чекати,— мовила Дані, сама не знаючи, навіщо захищає брата.— Він каже, що з десятьма тисячами датрацьких горлопанів змете Сім Королівств.

— Вісерис,— пирхнув сер Джора,— не здатен змести бруд у стайні десятьма тисячами мітел.

Дані навіть не вдавала подиву, почувши презирство в його голосі.

— А якби... а якби це був не Вісерис? — запитала вона.— Якби їх вів хтось інший? Хтось сильний? Дотраки і справді здатні завоювати Сім Королівств?

Обличчя сера Джори зробилося замисленим, а коні й далі йшли собі ступою вздовж богошляху.

— Коли я тільки опинився у вигнанні, я вперше зустрівся з дотраками й побачив перед собою напівголих варварів, диких, як їхні коні. Якби ви поставили таке саме запитання тоді, королівно, я б відповів, що тисяча гарних лицарів легко здолає стократ більше дотраків.

— А якби я запитала тепер?

— А тепер,— мовив лицар,— я вже не такий упевнений. На конях вони їздять ліпше за лицарів, геть не мають страху, та й луки в них кращі, ніж у нас. У Сімох Королівствах лучники звикли стріляти стоячи, ховаючись за фортечною стіною або за частоколом. А дотраки стріляють на ходу, просто з коней, і наступаючи, і відступаючи, їм це байдуже, і так і так їхні стріли смертельно небезпечні... й до того ж їх дуже багато, міледі. Тільки у вашого лорда-чоловіка в халасарі налічується сорок тисяч озброєних вершників.

— Справді так багато?

— Ваш брат Рейгар вивів стільки вояків на Тризуб,— визнав сер Джора,— але з цього числа лицарі складали трохи більше як десяту частину. Решта ж були лучники, вільні вершники, а ще піхота, озброєна списами й піками. Коли Рейгар упав, чимало з них, покидавши зброю, просто втекло з поля бою. І довго, ви гадаєте, протримається цей набрід проти наступу сорока тисяч горлопанів, які жадають крові? Добре захистять їх кольчуги й куртки з дубленої шкіри, коли стріли сипатимуться дощем?

— Недовго,— сказала Дані,— й недобре.

Він кивнув.

— Але пам’ятайте, королівно, якщо у володарів Сімох Королівств розуму бодай стільки, скільки боги дали гусці, до цього ніколи не дійде. Вершники не люблять облог. Сумніваюся, що їм до снаги взяти найслабший замок у Сімох Королівствах, та якщо Роберт Баратеон такий дурний, щоб дати їм бій...

— А він такий? — запитала Дані.— Маю на увазі, дурний?

Сер Джора якусь мить поміркував.

— Робертові слід було народитися дотраком,— нарешті мовив він.— Ваш хал скаже вам, що тільки боягуз ховається за мурами замість стати віч-на-віч з ворогом з мечем у руці. Узурпатор би з цим погодився. Він дужий, хоробрий... і