Читати книгу - "Гра престолів"

доволі безрозсудний, тож цілком здатен виступити проти дотрацької орди на полі бою. А от його оточення... ну, це трохи інша пісня. Його брат Станіс, лорд Тайвін Ланістер, Едард Старк...— сплюнув він.

— Ви ненавидите цього лорда Старка,— зауважила Дані.

— Він забрав у мене все, що я любив, і то через якихось вошивих контрабандистів і його дорогоцінну честь,— гірко мовив сер Джора. З його тону знати було, що він і досі болісно переживає втрату. Він швидко змінив тему.— Глядіть,— оголосив він, вказуючи вперед,— Ваїс-Дотрак. Місто комонників.

Хал Дрого зі своїми кровними вершниками повів їх крізь велетенський Західний базар туди, де простяглися широкі дороги. Дані на своїй сріблястій старалася не відставати, роздивляючись дива навколо. Ваїс-Дотрак воднораз був найбільшим і найменшим містом з усіх, що вона бачила. Мабуть, за Пентос він був удесятеро більшим — простір без мурів і кордонів, де широкі вулиці продуваються всіма вітрами, а мощені вони хіба травами й землею та встелені польовими квітами. У вільних містах заходу тісно тулилися вежі, особняки, халупи, мости, крамниці, будівлі, але Ваїс-Дотрак млосно розлігся, купаючись у теплому сонячному промінні,— древній, зарозумілий, порожній.

Навіть будівлі були страшенно дивні. Перед Дані поставали різьблені кам’яні шатра, плетені з трави будинки завбільшки з палаци, хиткі дерев’яні вежі, східчасті піраміди з мармуровими фасадами, рублені відкриті будівлі без дахів. Замість мурів деякі палаци огороджені були колючими живоплотами.

— Які вони всі різні,— мовила Дані.

— Ваш брат частково мав рацію,— визнав сер Джора.— Дотраки не будують. Тисячу років тому вони копали собі землянки й накривали плетеними трав’яними дахами. А будівлі, які перед вами, збудовані рабами, завезеними зі сплюндрованих дотраками земель, і будували ці раби так, як заведено в них.

Переважно будівлі, навіть найбільші, стояли пусткою.

— А де ж люди, які мешкають тут? — запитала Дані. На базарі бігало повно дітей, перекрикувалися дорослі, але в інших частинах міста вона бачила тільки жменьку євнухів, зайнятих своїми справами.

— Тільки старухи з дош-халіну постійно проживають у священному місті; тільки вони, а ще їхні раби та слуги,— пояснив сер Джора,— хоча у Ваїс-Дотраку вмістилися б усі халасари, якби всі хали водночас повернулися до Матері. Старухи прорекли, що одного дня так і станеться, тож Ваїс-Дотрак має бути готовий прийняти всіх своїх дітей.

Нарешті хал Дрого велів зупинитися неподалік Східного базару, куди приїжджали купці з Ї-Ті, Ашаю і Тінявих земель; над базаром вивищувалася Мати гір. Дані всміхнулася, пригадавши рабиню магістра Іліріо з її оповідками про палац на двісті зал, де всі двері зі щирого срібла. Палацом виявилася велика як печера дерев’яна бенкетна зала; стіни з грубо обтесаних колод заввишки були сорок футів, за дах правило шовкове шатро, яке в разі негоди натягувалося, а за гарної погоди знімалося, впускаючи всередину обшир неба. Навколо будівлі тяглися пасовища, оточені живоплотом, багаттями й сотнями круглих земляних хаток, які випиналися з землі, наче горбки, порослі травою.

Невеликий загін рабів виїхав наперед, щоб підготуватися до прибуття хала Дрого. Усі вершники, стрибаючи з коней, знімали з поясів свої арахи й іншу зброю та передавали рабам. Навіть хал Дрого підкорявся загальному правилу. Сер Джора пояснив, що у Ваїс-Дотраку заборонено носити зброю чи проливати кров вільних людей. Навіть халасари у стані війни, опинившись біля підніжжя Матері гір, забували про свої чвари й ділили мед і м’ясо. Тут, постановили старухи дош-халіну, всі дотраки однієї крові, вони належать до одного халасару, до однієї орди.

До Дані, якій Іррі та Джикі допомагали злізти з коня, підійшов Коголо. Він був найстарший з трьох кровних вершників Дрого — приземкуватий голомозий чоловік з гакуватим носом і повним поламаних зубів ротом: зуби йому потрощила булава двадцять років тому, коли він рятував від найманців юного халаку, якого ті сподівалися продати батьковим ворогам. Його життя зв’язане було з життям Дрого з самого народження теперішнього лорда-чоловіка Дані.

У кожного хала свої кровні вершники. Спершу Дані гадала, що це щось на взірець дотрацької королівської варти, яка присягнула захищати свого повелителя, однак усе було складніше. Джикі пояснила, що кровний вершник — більше, ніж охоронець: це халові брати, його тінь, його найзапекліші друзі. «Кров од крові моєї» — так звав їх Дрого, і такими вони й були: всі вони жили одним життям. Давні звичаї комонників вимагали від кровних вершників рушати за своїм халом у нічні краї і по його смерті. А якщо хал гинув від руки ворога, вони жили ще рівно стільки, скільки вимагалося для здійснення помсти, а тоді з радістю прямували за ним у могилу. У деяких халасарах, казала Джикі, кровні вершники ділили з халом вино, намет і навіть жінок, однак ніколи — коней. Кінь чоловіка належить тільки йому.

Данерис раділа, що хал Дрого не дотримується цих давніх звичаїв. Не хотіла б вона, щоб її ділили. Хоча старий Коголо ставився до неї добре, інші кровні вершники її лякали: Гаґо, величезний мовчун, іноді кидав на неї сердиті погляди, наче забуваючи, хто вона така, а в Кото були жорстокі очі й меткі руки, які любили завдавати болю. Щоразу, як він торкався Дореї, то лишав на її ніжній білій шкірі синці, а іноді через нього ночами плакала Іррі. Навіть коні, здається, боялися його.

Та до хала Дрого вони прив’язані були і в житті, і в смерті, тож у Дані не лишалося іншого вибору, як прийняти їх. Іноді вона ловила себе на думці, що хотіла б, аби її батька захищали такі люди. У піснях білі лицарі королівської варти завжди були шляхетні, відважні й віддані, але короля Ейриса убив один з них — вродливий хлопчина, якого всі тепер кличуть Царевбивцею, а другий, сер Баристан Безстрашний, перейшов на бік Узурпатора. Дані міркувала, чи всі люди такі ж віроломні, як у Сімох Королівствах. Коли її син посяде Залізний трон, вона потурбується про те, щоб у нього були власні кровні вершники, які захистять його від зрадників з королівської варти.

— Халесі,— звернувся до неї Коголо дотрацькою мовою,— Дрого, кров од крові моєї, велить мені переказати вам, що сьогодні вночі він має зійти на Матір гір, аби принести жертву богам за щасливе повернення.

Дані знала, що тільки чоловікам дозволено ступати на Матір гір. З халом Дрого підуть його кровні вершники, а повернуться вони на світанку.

— Перекажіть моєму сонцю-й-місяцю, що я мрію про нього і нетерпляче чекатиму на його повернення,— вдячно відповіла вона. Дитина