Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

до Спаса маючи, гостинність виняткову являв, уподібнюючись давньому тому патріярхові. Проте не їжу чи пиття готував, але серце своє, сповнене невимовної любови, і совість чисту, як пригощення якесь, ставив перед Спасителем. Так у малому вертепі своєму прийняв преподобний Всюдисущого. Тоді, воду в умивальницю наливши, хотів ноги умити тому подорожньому, що прийшов з неба, — Христу Владиці. Було для страстолюбців перше діло, аби подорожнім, коли приходили, ноги вмивати. Але о превеликі щедроти Твої, Господи, яку любов до угодників своїх маєш. І сходиш до них жадано. Чоловіколюбець Господь велике старання угодника свого не зробив марним і, виконуючи бажання його, як той, що любить люблячого його, не боронив йому торкатися пречистих ніг своїх. І торкнувся преподобний недоторканного, умив ноги Його божественні і поцілував їх солодко — від торкання і цілування того невимовної духовної радости у серці своєму сповнився. Спаситель же, умивання від нього і цілування ніг чоловіколюбно прийнявши, сказав: «Мир тобі, улюбленцю мій». І невидимий став. Святий же Паїсій залишився, палаючи божественною любов'ю, як же давно Лука і Клеопа після бесіди з Христом сказали: «Чи не палало нам серце обом». Взявши ж воду, якою ноги Христові умив, солодко випив її як велику святиню, трохи з неї учневі своєму залишивши, бо не тільки до себе добрим був, а й ближньому добра бажав і охороняв його, це ж задля любови Христової. Прийшов же учень з дороги (у Єгипті був задля потреби) і вельми стомився, велів йому святий випити воду, що залишилася. «Іди, — казав, — дитино, до умивальниці і випий воду з неї, щоб остудити спекотну спрагу». Учень же відповів: «Зараз вип'ю, отче». Це лише язиком відповідав, серцем же протилежне думав, кажучи собі: «Я прийшов зі спеки, а старець говорить випити воду нечисту з умивальниці. Чи не краще йому випадало б послати мене до джерела, щоб чистою і холодною водою остудив я спрагу свою». Коли він так собі думав, знову сказав старець: «Іди, дитино, напийся з умивальниці». Той же знову відповів: «Іду, отче». І не пішов. Тоді і втретє старець звелів — не послухав учень. Тоді сказав йому святий: «Непослуху частку прийняв ти, дитино, і великий дар втратив». Учень же, те почувши, зранився серцем, побіг до умивальниці, нічого там не побачив і сказав до страця: «Нема в умивальниці води ані краплі». Відповів йому преподобний: «І як знайдеш, як став її недостойний. Непослух звик відганяти дари Божі». Учень же, сумуючи, питав отця: «Яка то була вода і який був у ній дар, як же і задля чого не стало його?» Великий отець, бажаючи учня виправити з непослуху його і в покаяння його привести, не утаїв Спасителевого відвідання і сказав йому: «Почуй, дитино: Цар усіх і Владика Христос з двома ангелами, до подорожніх людей уподібнившись, до мене, недостойного, як же давно до патріярха Авраама, прийшов, і посмів я умити пресвяті Його ноги. О дерзновення грішних рук моїх, дивуюся доброті Владики, як терпеливо допустив торкнутися мені до Нього. Сам же собі нині дорікаю і жахаюся, як я посмів торкнутися недоторканного. Коли ж Він відійшов на небо, мені залишилося багатство найкоштовніше — вода в умивальниці. Нею ж солодко я наситився, залишив трохи тобі, як завжди, дитині моїй. А тому що ти не послухав мене, батька свого, і любов'ю божественною не зранився, і зволікав випити ту святу воду, тому нині ангел, з неба зійшовши, з великими пахощами святу ту воду руками взяв і на небо відніс. Тебе ж показав недостойним причастя її через непослух твій і гординю, не відаю, якими сповнився ти». Після слів цих учня охопив страх і трепет, і довго лишався наче безмовний, злякавшись слів отця. Ледве ж до себе прийшовши, почав голосно плакати через своє прогрішення, «Горе мені!» — скликував і ридав гірко, кажучи: «Чому я, окаянний, такого блага позбавив себе? Як заздрість лукавого біса зробив перепоною, щоб не прийняти мені добра такого?» Такими й тому подібними словами каявся і плакав, довго сльозами, більше ж словами, схиляв святого до змилування. Божественний муж сказав до нього: «Дитино, Адам через непослух втратив рай, і замість вічного життя на смерть засуджений був, і, як недостойний попередньої слави, вигнаний був з неї. Подібно й ти, мою заповідь зневаживши, відпав від благодаті, яку мав прийняти. Нині ж сумуєш люто і каєшся через те, що минуло. Що в руках мав, втримати не зміг. Проте покаянням і послухом моли гаряче Бога, просячи відпущення гріха твого і божественну доброту Його на милість схиляючи. Він-бо справді милостивий до тих, що каються, і милосердний до тих, що моляться до Нього всім серцем». Учень же наукою старцевою трохи втішився, але, небагато часу потерпівши, знову згадав про втрату дару, який був поруч, і знову почав сумувати. Малодушністю охоплений, не розумів, що собі зробити. І прийшов до святого Паїсія, і мовив: «Не маю більше спокою від помислу, але, в глибину відчаю занурюючись і про втрату того дару думаючи, дуже сумую і не знаю, куди дітися. Відпусти-бо мене до якихось досвідчених старців, яких ти знаєш, щоб я знайшов відраду печалі своїй». Старець, трохи хліба взявши, дав йому, кажучи: «Візьми хліб цей і йди у град (назвав який), там знайдеш мужа, убогого на вигляд, праворуч при вході біля стіни на гноїщі сидітиме, діти в нього каміння кидатимуть і насміхатимуться. Йому хліб у руки дай і, що від нього почуєш, те зроби».

Пішов учень, досягнув того града, побачив божественного того мужа і стояв здалеку, чекаючи часу, поки діти, що збиткувалися з нього, підуть. Той же, не чекаючи відходу дітей, покликав до себе учня Паїсієвою, кажучи: «Ходи, брате, і прислане мені від отця свого благословення дай». Прийшов до нього брат, дав йому хліб, нічого не кажучи. Той же руками хліб взяв, поцілував і мовив: «Як поживає святий Паїсій? Дуже я хотів чути про нього, що достойне слави діє. Ти ж, дитино, чому розслаблюєшся помислом, не віриш його велінням? Чи не знаєш, що через непослух твій втратив ту воду святу, від якої божественний дар великий зачерпнути мав? Ноги-бо Спасителя нею омив твій отець. Чому його не слухаєш, до иншого приходиш, не перебуваючи у волі отця свого? Подібний ти на того, хто солодку воду в руках своїх тримає, але від иншого пити просить і від спраги знемагає. Але вже йди і скоряйся великому отцеві, і проси