Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Відчуваю на собі уважні погляди Чотжара та Те-атсура, але продовжую дивитися на Ніба, намагаючись дати йому наостанок ту впевненість, яка допоможе заспокоїтись остаточно.

− Ти прийдеш до мене ще? – чую тихе запитання. Майже благання.

- Якщо мені дозволять, то обов'язково прийду, − обіцяю йому, підводячись на ноги. − На добраніч, алмо Ніба.

− На добраніч, ія Ліно. Я чекатиму, – доноситься до мене, коли я вже майже виходжу зі спальні ранвіша.

***

Коли я повернулася до імператорських покоїв, А-атон досі міцно спав.

Відчувши величезне полегшення, що пояснювати все я буду, коли мій се-аран виспиться й відпочине, а отже матиме максимально адекватний стан, а не втомлений і роздратований, я влаштувалася в гостьовій кімнаті й викликала своїх служниць.

Коли Жіна і Неоко з'явилися, без зайвих зволікань запитала у дівчат, хто з них двох бажає допомогти гостю імператорського будинку викупатися і розслабитися в купальнях. Може, масаж йому зробити, якщо забажає. При цьому наголосила, що допомога та турбота мають бути щирими, оскільки гість емпат і відчує фальш.

І все це мені довелося пояснювати під саркастичні смішки Чотжара. Ну от не збагнути змію, навіщо я прошу, коли можу просто наказати.

Дівчата теж виглядали здивованими, але обидві охоче закивали, демонструючи бажання виконати моє прохання. Тож мені залишилося тільки доручити їх Те-атсуру, щоб провів до ранвіша.

Далі, здавшись наполегливим вимогам Чотжара і швиденько перекусивши, я нарешті пішла до спальні. А там роздяглася і ковзнула в ліжко до свого се-аран. Обійняла його обережно, намагаючись не розбудити. Поклала голову на груди, слухаючи з глибоким внутрішнім задоволенням биття серця і відчуваючи як довкола мене відразу стискаються чоловічі руки. І нарешті дозволила собі розслабитись, спливаючи в сон.

Розмова з ранвішем допомогла і мені позбутися дикої напруги, що скувала душу. Заспокоюючи його, я сама заспокоїлася. Знайшла нарешті точку рівноваги. Брати на себе відповідальність буває приємно. Добре, що я нарешті змогла знову це відчути.

З цією думкою й заснула.

А вранці крізь сон відчула, як мене перевертають на спину. Тіло, розбуджене наполегливою ласкою се-аран, що вочевидь вже дуже зголоднів, охоче відгукнулося на пристрасть мого чоловіка. Ноги покірно розійшлися в сторони, а руки навіть у напівдрімоті знайшли плечі А-атона, щоб за них ухопитися.

Перший поштовх члена в мені я зустріла тихим стогоном. Очі розплющились, щоб потонути в темному, як ніч, погляді мого Володаря. Новий удар та стогін. І в ту ж мить А-атон накинувся на мої губи, цілуючи так несамовито, що солодка сонна млість у крові миттєво перетворилася на бурливу лаву бажання.

Цього ранку він брав мене так жадібно і голодно, як ніколи, напевно. Наче виснажений спрагою мандрівник, що повернувся додому і припав до живого джерела. Але в грубуватій владі, у власницькому полум’яному погляді й різких глибоких поштовхах мені вбачалося щось набагато більше, ніж я звикла бачити й відчувати від нього. Мені ввижалося… що я важлива, потрібна йому. Тому й віддавалася не лише тілом, а й душею. Не ховаючи своїх почуттів. Розчиняючись без залишку в одній на двох насолоді. Розчиняючись у часі та просторі.

А зараз чуття поступово повертається. Світ знову набуває обрисів. Я починаю усвідомлювати, що ми лежимо, переплівшись тілами. Важко дихаю А-атону в шию, все ще тремтячи й відчуваючи, як прокочуються тілом посторгазмові хвилі. Він задумливо перебирає моє волосся, притискаючи до себе.

− Не думав, що колись пізнаю жінку, відірватися від якої буде настільки важко, − вимовляє, змушуючи моє серце пропустити удар. − Як ти це робиш, Ліно?

− Що роблю, мій пане? – питаю тихо. А виходить муркотання ситої задоволеної кішки.

− Як проникаєш у думки, у бажання, під шкіру? – його пальці стискаються в моєму волоссі. Трохи тягнуть. Не боляче, лише змушуючи подивитися йому в обличчя.

Чорні очі допитливо вивчають мене. Читають.

− Я нічого навмисне не роблю, мій пане. Просто живу, – мимоволі облизую пересохлі губи.

− Хм. Просто… Невже просто? Ти нагадуєш мені воду, Ліно. Така ж м'яка та податлива. Але здатна сточити навіть камінь.

Він справді так про мене думає? І чому завів зараз про це мову?

− Навіщо ти пішла до ранвіша вчора? – приголомшує мене несподіваним питанням. І дивиться тепер суворо.

Отже, йому вже сказали? І з якого дива я вирішила, що він прокинувся і насамперед зі мною сексом зайнявся? Зрозуміло, що спочатку витрусив з усіх доповіді. Це ж А-атон.

− Я не хотіла, щоб ваші старання виявились даремними, − відповідаю абсолютно чесно. − Ви ризикували життям, щоб привезти цього свідка. А його ніхто не міг заспокоїти. Він міг довести себе до смерті… От я і вирішила спробувати. У мене вийшло? Ніба більше не впадав у паніку?

− Он як? − звужує задумливо очі. − Такий аргумент я приймаю. І так. У тебе вийшло. Твої служниці ранвіша викупали й вклали спати. Сьогодні це вразливе створіння навіть поснідати погодилося. І дати Мі-ічану кров на аналіз, щоб синтезувати потрібні препарати на випадок нового зриву.

− Це чудово, − широко посміхаюся я. − А що з Повелителем Са-оіром? Він ще довго буде у лікувальному крилі?

− Ще кілька годин. Але на цій стадії лікування його вже можна побачити. І навіть поговорити. Я збираюся сходити в лікувальне крило. Якщо хочеш, можу взяти із собою.

− Звісно, хочу, − підриваюся я з місця. − Дуже хочу. Зараз тільки сполоснусь швидко і буду готова.

− І що, навіть не поснідаєш? – зупиняє мене суворе питання А-атона.

Ну от знову. Мі-ічан видав рекомендацію, що мене треба регулярно правильно годувати, і я тепер не маю жодної свободи в цьому питанні. Їж і все.

− А можна потім? У мене від нервів апетит пропадає. А як побачу Повелителя Са-оіра, заспокоюся, що він живий і скоро буде здоровий, тоді й поїсти нормально зможу, – дивлюся на А-атона найчеснішим поглядом.