Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Так. Я постараюся допомогти.

–Я теж іду.– відповіла Джина. Усі на неї втупилися. –Слухайте, я ні чорта про вас не пам'ятаю, але я бачу, що ви один за одного горою, і я впевнена, що була частиною цього.–пояснила вона.– Я звикла до вас. І якщо вам потрібна і моя допомога, то я допоможу всім, чим зумію.

–Що ж... тоді вперед.

Вони залишили будинок і, проклавши необхідний маршрут, збиралися переміститися, за допомогою Джима, який опанував масову телепортацію, як тут на їхньому шляху матеріалізувалася Ельга. Найджел інстинктивно закрив собою Джилану і Калерію.

–Чого тобі? – виплюнув Пітер.

–Я йду витягувати Дженніфер. – відповіла вона без тіні емоції на що–небудь. Це звучало буденно, ніби друзі й не розлучалися з нею. – Комусь щось не подобається? – додала вона.

– Так, мені не подобається те, що ти ніяк не даси дівчинці спокою. – вліз Пітер.

– Ти говориш майже забагато, любий.– зітхнула вона.

Пітер почав щось говорити, Ельга поманила пальцями і зітхнула в його бік. На його губах утворилася скоринка льоду, що скувала його рот. Лід почав було танути, але аж надто повільно і це помітив не тільки Найджел. Ельга набуває сили і вона росте. Калерія підійшла до неї і простягнула до неї руки. Ельга зам'ялася, а потім вклала в них свої.

–Я рада тобі, Ельго.

Вона кивнула і стиснула її долоні у відповідь.

–І я тобі рада.

–Може ти і згодишся там.–почав був Пітер, що вивільнив губи від льодяної закривки.– Але я не підпущу тебе до дівчинки.

–Послухайте, я тут, тому, що Дженніфер потрібно рятувати. Хотіла б я її смерті, зробила б все, щоб до неї не дібрались ви.

–Вона має рацію.– погодився Найджел.

–Що б ви про мої наміри не думали, вона повинна врятуватись. – продовжила Ельга.– А її необачливість веде її аж у Похмурий ліс. Ми всі знаємо чим це небезпечно.

Дженніфер думала, скільки днів на перебувала тут. Час тут йшов інакше. Кожен із днів вона провела з цим вовком. Дженніфер не розуміла, чого він хоче і чому приходить до неї. Голос вона перестала чути, що її хвилювало. Вовк поклав свою морду дівчині на живіт, вона побачила на ньому щось на кшталт нашийника. Це був її кулон, той, що вона дала Ліаму. Дженніфер хотіла ближче його розглянути і взяла камінчик у руку. Вовк, помітивши це, почав тягнути морду в інший бік. "Що він робить?" – думала вона. Вовк почав мотати головою. "Він хоче зняти амулет?" Дженніфер смикнула його в протилежний бік і кулон повис у її руці, долоню тут же запекло, і вона інстинктивно кинула його в стіну. Щось цокнуло, амулет потрапив у шафу, де стояли ряди пляшечок із темного скла. Велика срібляста посудина впала з полиці й розбилася, темно–фіолетова рідина текла в одному напрямку, набираючи форму. Дженніфер злякалася, дивлячись на величезну пляму дивної форми, вона височіла над підлогою, витягуючись, вовк заскулив, рідина повільно набувала обрисів людини, а потім і справді стала нею. Це була дівчина, її голову увінчувала корона, фіолетове волосся хвилями спадало на плечі. Дженніфер більше не мала сумнівів: перед нею стояла королева сирен. Спершу королева розім'яла м'язи. Потім глибоко вдихнула і поправила волосся.

–Боги... Чортові сирени! Знайду, вб'ю обох. – вона оглянула себе і перевела погляд на вовка. – Ліаме?

– Ну, звісно, це Ліам!– розреготалася Дженніфер. – Тупа макітра, адже він одягнув кулон на шию при мені!

Вовк проскулив.  Королева перевела погляд на дівчину.

–Твоя подружка? Ясно. Добре. Ти вільна. Вона поманила пальцями, і Дженніфер відчула, як її перестало сковувати щось невидиме. 

– Вибачте, не могли б ви відпустити мого брата?

–Я відпущу всіх, кого безсовісно позбавили тіл, дитино. Ходімо за мною. Твоє тіло має бути тут. Що сталося з цим місцем?

–Хіба воно було іншим? Моторошне і страшне, як психлікарня.

– Мавзолей Душ колись був великою лікарнею магів, дитя. Тут вони очищалися...

– А тепер, це в'язниця, всі маги бояться цього місця.

– А все мої сестри.– хитала головою вона.– Мої дурні сестри.

Вони покинули палату, лампи світили, блимаючи. Вдалині темного коридору стояло порожнє крісло–каталка. Дженніфер було страшно, і вона намагалася не відставати від королеви сирен. Вони увійшли в наступну палату, на ліжках, точніше над ними висіли в положенні лежачи два пацієнти.  Побачивши Кріса, Дженніфер вся стиснулася. У палаті і справді був він і хлопець, який дуже нагадав їй Ельгу, вона бачила його обличчя на барельєфі в будинку Ельги – це був Ельгорт. Коли вони прийшли, Кріс говорив із сиреною, яка взяла собі вигляд Дженніфер. Вона простягнула йому руку, і він благоговійно посміхаючись вкладав у неї свою.

 –Крісе. – сказав хлопець схвильованим голосом. – Не роби цього. Це не Дженніфер.

Вона підбігла, на скільки дозволяла безтілесна душа, до ліжка Кріса.

–Крісе? Я тут. Я не сирена. Я знайшла тебе.

Сирена хотіла втекти, побачивши Королеву, але та взяла її за горло і прикувала до ліжка Кріса.

Кріс протер очі.