Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 121. Темні води

Денис не спав дві ночі. Після заяви світ навколо ніби змінився — знайомі почали уникати, деякі “друзі” раптом зникли з контактів. У відділку панувала напруга. Дехто дивився з повагою, інші — з відвертою ворожістю. Один оперативник навіть прошепотів йому:

 

— Бери відпустку. Терміново. Поки ще є така можливість.

 

Але Денис не пішов. Кожен день, кожна година — це ще один аркуш, ще один доказ, ще одна нитка в розслідуванні. Те, що розпочав Максим, що віддав із ризиком для життя, Денис мав довести до кінця.

 

На третій день на його авто пробили шини. На четвертий — на порозі квартири лежала мертва ворона, обмотана червоною стрічкою. У записці, вкладеній під лапу, було написано:

 

> “Ти не один. Але можеш стати останнім.”

 

 

 

Його дружина з донькою тимчасово переїхали до тещі. На це він наполіг сам.

 

І тоді надійшов лист. Паперовий, не електронний. Виглядав звичайним, без марки, без зворотної адреси. Усередині — лише фото. Максим — у якомусь азійському місті, на фоні храму, в темних окулярах. На звороті напис:

 

> “Відслідкують усе, крім старого коду. Шукай у першій програмі, яку я тобі показував. Я заклав ще дещо, на чорний день.”

 

 

Денис згадав — стара розробка Максима. Вони жартома називали її “викривачем духів”, бо вона знаходила збіги там, де, здавалось, їх бути не могло — транзакції, імена, телефони, навіть анонімізовані IP-адреси. Він підключив старий ноутбук, на якому був лише архів Максима, без інтернету, без антивірусу — безпечне середовище.

 

Там була зашифрована частина. Програма вимагала три коди. Він ввів дати народження себе, Максима і… затриманого свідка, що підтвердив усе. Усе збіглося.

 

І тут він здригнувся.

 

Список. Величезний список. Прізвища, зв’язки, дати, хеші платежів. Політики, судді, журналісти, слідчі, військові, IT-спеціалісти. Усі — пов’язані з однією тіньовою системою, побудованою на фінансових потоках, шантажі, компроматі та крові.

 

Тут були й ті, кого Денис вважав непохитними. І навіть один із його колишніх викладачів Академії, що викладав “етичні принципи слідчого”.

 

У базі був тег: “Червоні вузли”. Денис натиснув.

 

Це були координатори — невеликі групи осіб у різних регіонах, що керували мережею. Тіньова держава в державі. У списку — ім’я, яке він раніше вже бачив у одній справі про самогубство бізнесмена. Тоді справу закрили за “відсутністю складу злочину”.

 

Далі — папка “АРХІВ_M”. Відео. Записи розмов. Перехоплення. Зізнання. Деякі — з прихованих камер, деякі — явно записані кимось, хто мав доступ на рівні спецслужб.

 

В одному з відео — генерал, який кричить у трубку:

 

— Ти не розумієш, скільки стоїть за цим! Якщо він відкриє рот — ми всі трупи. Система не пробачає.

 

Система. Її масштаби були вражаючі. Вона була всюди.

 

Денис вимкнув ноутбук, але не закрив програму. Він знав: ця база — ключ. І її вже не можна було знищити. Максим десь живий, і, схоже, передав йому не лише інформацію, а й естафету. Він залишив йому факел — і попередив: “Тримай його. Усе залежить від тебе.”

 

Зі стіни Денис зняв стару справу свого батька — ту, яку ніколи не вдалося довести до кінця. І коли відкрив — помітив ім’я. Те саме, що в списку “червоних вузлів”.

 

Стара справа стала новим початком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍