Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

у вас на порозі. Тільки не знаю ще, коли саме. І нічого поганого в цьому, звісно, не буде!

Після цього вона попрощалась і звернула на стежку, що розходилася з тією, якою пішов він.

 — У вас мало волі! — стиха проказала Аґата, намагаючись перекривити Лінднера.

Але від слова «воля» вона відчула в роті свіжість і прохолоду. З ним були пов’язані такі почуття, як гордощі, впевненість, віра, висока тональність серця. Цей чоловік справив на неї цілющий вплив.

32. Тим часом ґенерал привозить Ульріха

й Кларису до божевільні

Коли Ульріх був удома сам, зателефонували з міністерства оборони й спитали, чи не може з ним зустрітися особисто пан начальник відділу військового виховання й освіти, якщо прибуде до нього за півгодини, і через тридцять п’ять хвилин на невеликий похилий в’їзд викотив змилений службовий запряг ґенерала фон Штума.

 — Нічогенька собі історія! — вигукнув гість до товариша, якому відразу впало в око, що цього разу ординарця з «хлібом духу» той із собою не прихопив. Ґенерал був у мундирі й навіть при орденах. — У нічогеньку ж історію ти мене вплутав! — знову сказав він. — Сьогодні ввечері у твоєї кузини велике засідання. Я навіть не встиг доповісти про це своєму начальству. І раптом на тобі — новина: нам треба їхати до божевільні. Ми маємо бути там за півгодини, не пізніше!

 — Але чому так?! — здивувався, як і слід було сподіватись, Ульріх. — Зазвичай-бо про час домовляються заздалегідь?!

 — Не став так багато запитань! — благально промовив ґенерал. — Краще негайно зателефонуй своїй подрузі, чи кузині, чи хто вона тобі така, і скажи, що ми по неї заїдемо!

Поки Ульріх телефонував крамареві, в якого Клариса звичайно купувала всілякі дрібниці, й чекав, щоб вона підійшла до апарата, фон Штум скаржився йому на свою біду. Виявляється, він, щоб виконати Кларисине бажання, передане йому через Ульріха, звернувся до начальника військово-медичної служби, який потім зв’язався зі своїм знаменитим цивільним колегою, завідувачем тієї університетської клініки, де Моосбруґер очікував на повторну експертизу вищої медичної комісії. Але через непорозуміння обидва начальники домовилися відразу й про день та годину, і Штума повідомили про це, дуже вибачаючись, аж в останню хвилину, до того ж йому одночасно сказали, що на прийом до славетного психіатра помилково записали його самого, фон Штума, і лікар з великою радістю, мовляв, чекає на його візит.

 — Мені зле! — заявив ґенерал.

Ця формула вже давно ввійшла в його вжиток і означала, що йому хочеться перехилити чарчину.

Коли він випив, нерви в нього вгамувалися.

 — Яке мені діло до божевільні? Доводиться їхати туди лише задля тебе! — нарікав він. — Що я взагалі скажу тому недоумкуватому професорові, якщо він спитає, чому я з вами приїхав?

Цієї миті на другому кінці дроту пролунав тріумфальний бойовий клич.

 — Чудово! — невдоволено кинув ґенерал. — Але мені, крім того, доконче треба побалакати з тобою про сьогоднішній вечір. А ще я повинен доповісти про це його превосходительству. А він о четвертій уже йде! — Він поглянув на годинника й через безнадію не зміг підвестися.

 — Ну, то я вже готовий! — сказав Ульріх.

 — А хіба твоя добродійка з нами не їде? — розчаровано спитав Штум.

 — Сестри немає вдома.

 — Шкода! — зітхнув ґенерал. — Такої дивовижної жінки, як твоя сестра, я ще зроду не бачив!

 — Я гадав, така жінка — Діотима? — промовив Ульріх.

 — Вона теж, — відповів ґенерал. — Діотима теж дивовижна. Але відколи вона присвятила себе сексології, я здаюся собі школярем. Я ж бо від неї просто в захваті. Адже війна, Господи, — це, як я завше кажу, ремесло просте й грубе. Зате саме в сексуальній сфері — о, тут офіцерська честь, так би мовити, повстає проти того, щоб з тобою поводилися, як із дилетантом!

Тим часом вони, однак, сіли в екіпаж і швидким клусом вирушили до божевільні.

 — А твоя приятелька бодай гарненька? — недовірливо поцікавився Штум.

 — Вона своєрідна, сам побачиш, — відповів Ульріх.

 — Отже, сьогодні ввечері, — зітхнув ґенерал, — щось таки розпочнеться. Сподіваюся, це стане подією.

 — Ти казав так щоразу, коли бував у мене, — зауважив, усміхнувшись, Ульріх.

 — Можливо. І все ж таки це правда. А сьогодні ввечері ти станеш свідком зустрічі твоєї кузини з професоркою Набридер. Сподіваюся, ти забув іще не все з того, що я тобі про неї розповідав? Одне слово, поки до цього дійшло, та Набридер — це ми її так називаємо, я й твоя кузина, — та Набридер, одне слово, довго набридала твоїй кузині. Нікому не давала спокійно жити. І сьогодні ці дві нарешті побалакають одна з одною. Ми чекали тільки на Арнгайма, щоб і він склав собі думку.

 — Правда? — Ульріх і не знав, що Арнгайм, якого він давно не бачив, уже повернувся.

 — Ну звісно. На кілька днів, — пояснив Штум. — Тож нам і довелося взятися за справу… — Раптом він змовк і рвучко, що про нього так ніхто й не подумав би, смикнувся з пухких подушок до передка. — От бовдур! — з гідністю гаркнув він на вухо перевдягненому на візника ординарцеві, що поганяв міністерських коней; тим часом екіпаж так розгойдало, що ґенерал безпорадно вчепився за спину щойно облаяного підлеглого. — Ви ж робите гак!

Вояк у цивільному тримав спину нерухомо, мов дошку, не звертаючи уваги на позаслужбові ґенералові намагання з її допомогою врятуватися, й, повернувши голову рівно на дев’яносто градусів, через що вже не бачив ні свого ґенерала, ні його коней, гордо доповів вертикалі, яка губилася в порожнечі, що попереду ця дорога через ремонтні роботи закрита, але скоро вони, мовляв, виїдуть на неї знов.

 — Ну ось, виходить, я все ж таки маю рацію! — вигукнув, відкидаючись на спинку сидіння, Штум, щоб, з одного боку, перед ординарцем, а з другого — перед Ульріхом виправдати марний вибух своєї нетерплячки. — І треба ж таке — цей чолов’яга робить гак, коли я ще до вечора мушу доповісти моєму превосходительству, бо його превосходительство о четвертій годині хоче піти додому, а доти ще сам повинен з’явитися на доповідь до міністра!… Річ у тім,