Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

— Якшто казати культурніше, по-панськи, — велика сідниця, авать перебачниця, перебачте на слові, — поправилась Фіскарошка.

— А кто ето нарісовал?

Баба глянула на пана Фийсу, а той одразу позеленів від страху і затрусив, як страус, головою: «Не я, Марько, не я!»

— А хіба я пам’ятаю, — стенула плечима баба. — Та пак було давно… І вообще я не знаю, відки та бумага взялась.

— Господі, все агенти развєдок до тошноти прімітівни — не помнят, не знают, не відєлі… Дєд, а ти случайно не знаєшь, што ето такоє? — звернувся із Фіскарошчиним портретом начальник до Соломона.

Той, ледь не натягнувши на голову історію партії, бачилось настільки заглибився у нетрі комуністичної боротьби, що ніяким бісом звідти його не витягти.

— Дєд, ти не слишішь? — гаркнув над головою начальник.

— Га? — похопився Соломон. — Перебачте, пане, бо коли сесе милоє чтеніє читаю, про всьо нараз забуваю!

— А тебе не кажется, што на етом рісунке Шахта?

Шахтою у нас називали великий лісовий масив між Мукачевом і Лавками. На початку п’ятдесятих минулого століття тут, у глибокому лісі, спішно звелась військова база, обнесена кількома високими огорожами колючого дроту. До того ж, під високою електричною напругою. Як стало відомо через багато десятиліть, саме тут, в урочищі Шахта, була розташована одна з перших військових баз, ракети якої були наведені на Західну Європу. Але найбільш вражаюче — місцевість Шахти на карті достоту відповідала художньому шедевру пана Фийси. По обидва боки — гори, посередині — улоговина, якою вела мощена бруківкою дорога. На маківках обох гір знімалися антени наведення. І, звісно, посередині обох гір прориті глибокі шахти-тунелі, в яких ховали ракети. Отже, план-схема місцевості секретної військової бази достоту співпадав із бабиним портретом-сідницею, який в пориві праведного гніву намалювали пан Фийса за ідеєю Соломона.

Дід, відірвавшись від «милого серцю чтенія», поправив окуляри і довго-довго сліпав по бабиному портрету, глибоко переживаючи, що сказати, авби у якусь халепу не вляпатись.

— Знаєте, панику-начальнику, тутки штось такоє якби нарисовано. І я би вам із дорогою душею уповів, айбо я старий, як пень, сліпий, як сова, і нич не виджу, — співчутливо дивлячись на безпекаша, відповів нарешті Соломон.

— А тебе, старік, не кажется, што ето засекреченая местность? — тикнув начальник пальцем якраз посередині портрету.

Соломон подумав, що безпекаш уже зрозумів, що це бабина сідниця, і радісно вигукнув:

— Конєшно, што то всьо засекречено! Баба всю жизнь її ховає під спідницю та ще й у трусах носить.

— Так всьо-такі ето работа вашей супругі? — ледь не спалахнув од щастя начальник.

— Ні, панику, то не її робота, — мовив розважливо дід. — Кажду челядину із її красивими і срамними місцями робить Богонько. Тому сесе не її робота, а лем її власність.

Начальник недотямив про що патякає дід і знову тикнув посередині мальованої сідниці.

— Так вот, дєд, ти, возможно, і знаєшь… што здєсь находітся…

— Я, панику, ганьблюся казати, што там…

— А ти смєлєй… может здєсь какіє-то взривчатиє вещества… нєт?

— О, панику! — аж підскочив Соломон. — Там цілі склади із атомними бомбами…

— Давай, давай! — понукнув безпекаш.

— Знаєте, баба, як наїсться увечері фасолі, а до того ще й вип’є квашеного молока, то десь серед ночі як починає пускати ракети, а дальше бомбувати отравляючими газами, то божі птички за п’ять кілометрів облітають нашу хату!

— Дєд, ти што болтаєш?

— Про бабину… перебачаюся… сідницю.

— Ну ти й старий козьол! — сплюнув безпекаш.

— Маєте правду, панику, точно так мене і називає баба, коди їй зроблю щось не по дяці.

Начальник безнадійно махнув рукою, обернувся до пана Фийси і одразу пригрозив:

— Прєдупрєждаю, єслі ти єщьо раз завопішь: «Горті — паскуда, а Гітлєр — капут», как собаку расстрєляю! — і розстібнув кобуру.

Пан Фийса геть розгубилися, поблідли і зі страху вліпили:

— Хай жиє комунізм! Партія — наш рульовий!

— Ето уже лучше, — скривився безпекаш, — но всьо равно глубоко в говно не заривайся. Ти конкретно скажі: што здєсь, по твоєму мнєнію, нарісовано, ілі, вєрнєе, зашіфровано?

— Як на мою думку, прошу пана начальника, сесе може бути намальоване якесь созвездіє… небесноє… скажімо, созвездіє Рака, — бачачи безвихідь, почали мудрувати пан учитель Фийса.

— Слушай, оракул ти хрєнов! Счас как вмажу, міліони созвєздій так посиплются із глаз, што ти сам сразу станєшь раком! — гаркнув безпекаш і, обернувшись до підопічних, наказав. — Забрать все вєществєнние доказатєльства шпіонской деятєльності, старуху арєстовать, а с етіх двох стєрвєцов, — глянув на Соломона і пана Фийсу, — глаз не спускать!

…Після арешту новоспеченої Мата Харі, себто шпигунки Фіскарошки, великий дослідник комуністичної історії Соломон і Рембрандт місцевого посолу пан Фийса вельми зажурилися, проте ненадовго. Якогось підвечірка із колгозу прилетів вуйко Петро і ще з порогу