Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

залементував:

— Хто видів днешню районну газету?!

— А што за мара-показія? — нашорошився дід.

— Кажуть, там нашої мамки статтю напічатали.

— Видати, стихотвореніє дали? — зробила припущення тітка Моргіта, і очі її масно зблиснули.

— Но раз напічатали мамку, то, видати, нічого там страшного і не було. Хіба неправда:

Встань, Володю, подивися, Што Микита наробив: Всю пшеницю — за границю, Нам гороху насадив! —

мовили у глибокій задумі мій нянько.

— Може сесе і правда, — підхопив дід Соломон, — айбо там, де про мене:

На фермах хайдер і бардак, Вшитких погнали на демонстрацію, Даже дідо, вмісто дівок Біжить на політінформацію…

Туйки стара на мене точно набрехала, і, може, за сесе її й арештували.

— Раз люди кажуть, што мамку напічатали у районній новинці, то нічого там паскудного і нема, — категорично відрубав вуйко Петро. — Тепер уже точно премію заплатять. І, дасть Богонько, ногавиці уже на мені.

— Но ти великий ґазда ділити без мамки гроші! — підняла застережливо вказівного перста тітка Моргіта і з якоюсь потаємною надією глянула на мого нянька.

— А што, мамка в тюрмі. І хто знає, скілько їй там воші годувати. А гроші — діло рідкоє, — мовили мої нянько.

— Я про те самоє, Мішку, хотіла якраз і казати, — невимовно зраділа тітка. — Гроші хоть і не киснуть, зате дуже слизькі. Я пропоную мамчину долю поділити межи нами двома, як старшими дітьми!

— А я што — байстрюк… мене у коноплях найшли? — зарепетував вуйко Петро. — Мені хоть на ремінь до ногавиць ще виділіть.

— Будеш мати… будеш мати, — швидко заспокоїла тітка…

Коротше, ті тридцять рублів, які баба Фіскарошка планувала із літературної премії собі на труси і дідові на махорку, були вмить розділені між трьома любими дітьми. І всі враз зробилися такими піднесено радісними, що складалося враження: нянько, вуйко і тітка навіть щасливі, що мамку посадили. Здавалося, що коли б у цю мить з-під арешту на порозі явилась Фіскарошка, дорогі дітки достеменно б її знову у тюрму відправили…

— А я й кажу: най собі мамка щасливо сидять, а ми їх грошам не дамо задурно пропасти, — підтвердила сказане вище тітка Маргарита.

Щоправда, рішення сімейної ради пробував опротестовувати дід Соломон: а як же із його часткою, що планувалась на махорку?

— Няньку, ви не фурчіть, як беременний борсук. Вам доста на куриво й комуністичної шторії — он іще півтомища лишилось, — тикнула тітка на підручник з історії КПРС.

— Я сю большевицьку шторію не курю, я, може, пропускаю її через ум і серце, — огризнувся Соломон.

— Нічого, нічого, я вам вкраду на роботі ще пару книжок Леніна, то можете їх потому пропустити і через пряму кишку, — заспокоїла тітка Моргіта.

На ці слова у хату влізли пан Фийса. Кажу не випадково влізли, бо рухи пана учителя були якісь уповільнені і неприродні. Складалося враження, що пан Фийса цілий день лазили по небесах, тепер спустилися у нашу хату і все ще не можуть знайти земної рівноваги.

— Як казали мої, прощені би були нянько, з миру по ниточці — голому мотузка на шию, — мовили якось тупо пан Фийса, навіть забувши поклонитися. — То і не знаю, дорогі мої сусіди, — вас вітати, а чи вам співчувати.

Тут пан Фийса вийняли із внутрішньої кишені мукачівську міськрайонну газету і підняли над головою.

— Мамчино проізведеніє, — радісно зарепетувала тітка і почала, як дівчисько, підскакувати і плескати руками.

— Так, проізведеніє вашої мамки! — оголосили пан Фийса. — Але ви його спершу прочитайте.

Першою газету схопила, звісно, тітка Моргіта і очиськами прилипла до «проізведенія». По тому, як вона раптом почала неприродньо пулитися і мінятися в лиці, всі зрозуміли, що тут, як у нас мовлять — «штось не те, што мете». Навіть дід запанікував і з тривогою спитав:

— Ачей Микита Хрущов напічатав указ про розстріл нашої баби?

Далі газета пішла по руках.

На першій сторінці новинки «Прапор комунізму» красувалась фотографія баби. Щоправда, на портреті Фіскарошка мала такий