Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна

Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 136
Перейти на сторінку:

Кімната горіла. 

Використовувати нюх для того, щоб зрозуміти це, їй вже не доводилося – десь у кутах кімнати вона помітила поодинокі іскри, які швидко, надто швидко почали перетворюватися на язики справжнісінького полум’я. В розумі у неї не було жодної думки, окрім повної і всеохоплої паніки. Ось тільки руки її, на щастя, не завжди слухалися голови і все продовжували поспішно робити свою справу. 

Коли на протилежній частині кімнати поодинокі спалахи вогню перетворилися на справжню стіну, Йовіла змогла розірвати мотузку. 

Руки боліли. Зап’ястя покрилися червоними плямами, а подекуди навіть краплями крові – тепер, у світлі вогню, Йовіла могла це ясно побачити. Вона вже майже не відчувала пальця із перснем, але часу на жаління себе не лишалося. Вона надто довго сиділа в очікуванні, що її врятують. 

А мала би запам’ятати вже давно – попіклуватися про неї краще, ніж вона сама, не міг ніхто.

Позбутися мотузки на ногах було до смішного просто. Ось тільки коли Йовіла підхопилася на ноги, вони раптом вирішили її підвести. Можливо, вона лежала без свідомості довше, ніж їй здавалося. Можливо, у тій воді, що підсунула їй Божена, було щось, що впливало на рух. 

Кістки її відчувалися так, наче були зроблені із м’якого желе і тисяч маленьких голочок водночас. Стояти на них було не простіше, ніж ходити по кімнаті на руках. З третьої спроби їй таки вдалося піднятися на ноги – і немало цьому прогресу сприяв вогонь, що вже весело танцював в усіх чотирьох кутках зали. 

А це ж була не кімната – тепер, коли її підсвітлювало стільки вогнів, Йовіла нарешті могла це чітко побачити. Це була зала, за розмірами не менша за тронну – і навіть з колонами і підземними заглибленнями-балкончиками у тих самих місцях. Йовіла би зовсім не здивувалося, якби виявилося, що вона і справді прямо під тронною залою – схована в усіх під носом – так близько, що ніхто і не подумає тут шукати. 

Вона побігла до дверей – настільки швидко, як тільки могла. Величезна спідниця сукні і ті нещасні подушечки, які прикріпила до її ніг Божена, страшенно її заповільнювали. Відчинити двері очікувано не вдалося. Вона штовхнула їх з усієї сили рукою, обома ногами, намагалася вибити плечем – але ті були надто міцні і, певно, не піддалися би навіть дорослому м’язистому чоловікові, що вже говорити про Йовілу. 

Тоді Йовіла із неабиякими труднощами відчинила віконце. Воно було заґратоване так дрібно, що їй і носа було важко з нього висунути, що говорити про долоню. Відчинити двері зовні не залишалося і надії. 

 – Допоможіть! Сюди! – щосили крикнула Йовіла. У горлі щось запершило – вона вже встигла добряче надихатися диму. Той скупчувався у приміщенні і не міг нікуди вийти, і Йовіла зрозуміла, що ще кільканадцять хвилин, і вона просто загине – можливо, навіть не від вогню, а від звичайного диму. 

Тоді вона кинулася до іншої частини кімнати. Не міг ж у такій величезній залі бути тільки один вхід?

Прямо у центрі вона раптово зупинилася. А не зробити цього було важко. Усю її увагу прикував масивний дерев’яний стіл – з десятьма стільцями навколо і безліччю паперів на ньому. 

Чи могло це бути… Чи могли заколотники бути настільки нахабними, щоб регулярно зустрічатися прямо у палаці, під тронною залою? Йовілі не знадобилося і миті, щоб зрозуміти відповідь. 

Під столом палахкотіло полум’я – прямо на кам’яних пустих плитах. Поряд лежав один із тих каменів, що Божена розклала по кімнаті. Певно, це саме він впав тоді, коли вона розрізала мотузки, подумала Йовіла. І тільки завдяки цьому папери вціліли. 

Можливо, папери і були тим, що варто було знищити. Йовіла була тільки побічною ціллю. 

Вона кинулася вперед, намагаючись обступати полум’я. Та воно змією вилося по підлозі і могло будь-якої миті дістатися до її пишних спідниць, а звідти перекинутися на тіло. А вона ж мала дістатися до паперів. 

Без зайвих роздумів Йовіла потяглася до гачків і стрічок, що з’єднували її сукню докупи. Відчепити спідниці було точно простіше, ніж варто було би, але у Йовіли не лишалося часу думати над конструкцією весільного вбрання королівських осіб. Відкинувши нижню частину плаття, вона у дурнуватих мереживних панталонах до колін і туфельках на підборах попрямувала до столу – читати документи, що мали пролити їй світло на зраду. 

Внутрішній голос Йовіли кричав їй тікати і залишити усе, що не допомагало їй врятуватися, але вона все одно не могла піти геть. Документи на столі лежали звалені великою купою біля одного стільця. Їх точно не залишали так – на найбільш видному місці. Скоріш за все, їх нещодавно перебирала Аніт і, абсолютно впевнена у своєму успіху, вирішила навіть не ховати. Що ж, на щастя для Йовіли. 

У постійних спалахах полум’я читати було не надто зручно. Але насправді проблема у Йовіли була зовсім інша – папери були заповнені іменами і прізвищами, які нічогісінько їй не говорили. Були кілька, які вона знала чи принаймні колись чула, але вона не могла зрозуміти, чи це були заколотники, чи, можливо, список майбутніх жертв.

А вогонь підбирався все ближче. 

Вона мусить усе це показати Вітану і Яру, – подумала Йовіла. А ось про що вона з усіх сил намагалася не думати, так це про те, що цього може ніколи вже і не трапитися. Вона може не вийти з цієї кімнати і згоріти у чарівному вогні, і вже ніколи не поговорить з братом, не піде на побачення з Вітаном, не повернеться до редакції і не отримає власну колонку. Були ще десятки інших “не”, які пролітали на краю її свідомості, поки Йовіла хапала усі папери, до яких могла дотягтися, і поспішно і абияк запихувала їх собі у декольте. 

1 ... 121 122 123 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"