Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

це якийсь шляхтич, і моє походження та становище були темою багатьох дискусій.

Важливо ж було те, що мене ще не відрекомендували двору офіційно. Тому я не мав офіційного рангу. Тож мені завжди надсилали залізні персні. А проханням, які надсилають разом із залізним перснем, зазвичай не відмовляють, щоб, бува, не образити вищого за себе.

Тож побачити цього немолодого пана, що стояв за дверима, було доволі дивно. Він явно був шляхтичем, але прийшов нежданий і непроханий.

— Можеш звати мене Бредон, — сказав він, дивлячись мені в очі. — Умієш грати в так?

Я хитнув головою, не знаючи, як це сприймати.

Він тихенько, розчаровано зітхнув.

— Ах, гаразд, я можу тебе навчити.

Він тицьнув мені чорну оксамитову торбинку, і я взявся за неї обома руками. Вона здавалася повною дрібних гладеньких камінців.

Бредон зробив жест у себе за спиною, і в мою кімнату забігли двоє молодиків, які несли маленький столик. Я відійшов, щоб не потрапити їм під ноги, а Бредон слідом за ними чкурнув у двері.

— Поставте біля вікна, — наказав він їм, показуючи ціпком. — І принесіть стільці… Ні, стільці з перекладинами на спинках.

Одна коротка мить — і все було розставлено так, як йому подобалося. Двоє служників пішли, і Бредон повернувся до мене з винуватим обличчям.

— Сподіваюся, ти простиш стариганеві драматичне прибуття?

— Звісно, — люб’язно відповів я. — Будь ласка, сідайте.

Показав жестом на новий стіл біля вікна.

— Яка самовпевненість, — реготнув він і притулив свій ­ціпок до підвіконня. Сонячне світло відбилося від шліфованого срібного руків’я, виготовленого у формі вискаленої вовчої голови.

Бредон був немолодий. Аж ніяк не похилого віку, але, як на мене, вже міг бути дідусем. Його кольори взагалі не були кольорами: просто попелясто-сірий і вугільно-темний. Волосся й борода в нього були чисто білі й повсюди підстрижені до однакової довжини, тож утворювали рамку для його обличчя. Сидячи на місці та глипаючи на мене своїми жвавими карими очима, він нагадував мені сову.

Я сів навпроти нього та знічев’я замислився, як він намагатиметься виманити в мене інформацію. Він явно приніс якусь гру. Можливо, спробує виграти інформацію в мене. Принаймні це буде новим підходом…

Бредон усміхнувся мені. Усмішка була чесна, і я зрозумів, що відповідаю на неї, а тоді збагнув, що роблю.

— У тебе вже, напевно, зібралася чимала колекція перснів, — сказав він.

Я кивнув.

Він із цікавістю нахилився вперед.

— Ти не дуже був би проти, якби я їх оглянув?

— Аж ніяк, — я пішов до іншої кімнати й виніс пригорщу перснів, які висипав на стіл.

Він оглянув їх, киваючи самому собі.

— На тебе напосілися всі наші найкращі пліткарі. Вестон, Превек і Теменлові — поспитали щастя всі, — коли він побачив ім’я на іншому персні, його брови підскочили вгору. — Превек — двічі. І нікому з них не вдалося витягнути з тебе й дрібки чогось. Навіть сякого-такого натяку.

Бредон позирнув на мене.

— Це показує мені, що ти міцно тримаєш язика за зубами й до того ж добре вмієш це робити. Будь певен: я прийшов сюди не в якійсь марнославній спробі розвідати твої таємниці.

Я не зовсім йому вірив, але це приємно було чути.

— Визнаю, приємно це чути.

— Ненадовго відступлю від теми, — невимушено сказав він, — і зауважу, що персні заведено лишати у вітальні, біля дверей. Їх демонструють як прикмету статусу.

Цього я не знав, але зізнаватися в цьому не бажав. Моє незнання звичаїв місцевого двору показало б їм, що я або іноземець, або не належу до панства.

— Насправді пригорща заліза не свідчить про жоден статус, — зневажливо мовив я.

Граф Треп пояснив мені основні звичаї, що стосувалися перснів, до мого від’їзду з Імрі. Але він був не з Вінтасу і, ясна річ, не знав тонкощів.

— Частка правди в цьому є, — спокійно мовив Бредон. — Але це не вся правда. Золоті персні вказують на те, що нижчі за тебе стараються добутися твоєї ласки. Срібло вказує на здорові робочі відносини з рівними, — він розклав персні рядком на столі. — Зате залізо означає, що ти привернув увагу вищих за себе. Воно вказує на те, що ти бажаний.

Я повільно кивнув і сказав:

— Ну звісно. Будь-який перстень від мейра буде залізним.

— Саме так, — кивнув Бредон. — Мати перстень від мейра — ознака великої ласки, — він посунув персні до мене по гладенькому мармуровому столу. — Але тут такого персня нема, і це вже дещо означає.

— Схоже, ви самі знайомі з придворними інтригами, — відзначив я.

Бредон заплющив очі та стомлено кивнув на знак згоди.

— Полюбляв їх замолоду. Навіть мав своєрідну владу в таких речах. Але тепер не мушу плести жодні інтриги. Це робить такі маневри нецікавими, — він іще раз поглянув на мене, зазирнувши просто в очі. — Зараз мої смаки простіші. Я подорожую. Насолоджуюся винами й розмовами з цікавими людьми. Навіть почав учитися танців.

Бредон іще раз усміхнувся — тепло — й постукав кісточкою пальця по дошці.

— Однак понад усе я люблю грати в так. Щоправда, знаю небагато людей, яким вистачає часу чи розуму, щоб грати в цю гру як годиться, — він поглянув на мене, здійнявши брову.

Я завагався.

— Здавалося б, людина, що добре знається на витонченому мистецтві ведення розмови, могла б нишком витягувати інформацію зі своєї жертви під час тривалих теревенів знічев’я.

Бредон усміхнувся.

— Завдяки іменам на цих перснях я здогадуюся, що ти бачив лише найкрикливіших і найхапкіших із-поміж нас. Ти ревно оберігаєш свої таємниці, хай які вони, і тебе можна зрозуміти, — він нахилився вперед. — А натомість подумай ось про що. Ті, хто звертався до тебе, подібні до сорок. Вони скрекочуть і вимахують крилами довкола тебе, сподіваючись ухопити щось яскраве й віднести це додому, — зневажливо закотив очі. — Який із цього зиск? Мабуть, трохи скандальної слави у вузьких колах. Нетривале вивищення перед такими, як вони самі, крикливими пліткарями.

Бредон провів рукою по сивій бороді.

— Я не сорока. Я не потребую нічого блискучого й не цікавлюся думкою пліткарів. Я граю менш помітно й на більш віддалену перспективу, — він заходився розв’язувати шворку на чорному оксамитовому мішечку. — Ти людина недурна. Я знаю це, бо мейр не марнує часу на дурнів. Знаю, що ти або добувся в мейра ласки, або маєш шанс добутися цієї ласки. Тож ось мій план, — він знову тепло всміхнувся. — Хочеш почути мій план?

Я зрозумів, що несвідомо сам почав усміхатись, як і раніше.

— Це було б надзвичайно люб’язно з вашого боку.

— Мій план такий: підлеститися до тебе зараз. Я стану корисним і цікавим. Надаватиму можливість поговорити та скоротати час, — він висипав на мармуровий стіл купку округлих камінців. — А тоді, коли твоя зоря зійде на небосхилі мейра, в мене може з'явитися несподівано корисний друг, — Бредон заходився сортувати камінці за кольором. — А якщо твоя зоря все ж не зійде, я однаково матиму з цього кілька партій у так.

— Також вашій репутації, гадаю, не нашкодять кілька годин, проведених наодинці зі мною, — зауважив я. — Річ у тім,